НАСЕРЕДИНІМІСТА топологія dеja vu

НАСЕРЕДИНІМІСТА топологія dеja vu.

What immortal hand or eye dare frame the fearful symmetry? William Blake

Що за бездушна рука чи око відважилися створити цю страхітливу симетрію? Вільям Блейк

Юрко ІЗДРИК — письменник, перекладач, редактор культового журналу «Четвер», автор книг «Воццек», «Подвійний Леон», «Острів КРК», «AMTM», низки есеїв, літературознавчих статей. Твори перекладалися англійською, німецькою, польською, чеською, російською. Роман «Воццек» окремою книгою виданий в Польщі й Канаді. Автор концепцій та художнього оформлення книжкових серій: «Бібліотека журналу «Четвер», «Інший формат», «Агресивна бібліофілія» та ін. Народився і живе в місті Калуш на Івано-Франківщині.

НАСЕРЕДИНІМІСТА топологія dеja vu


Це місто за свою не таку вже й довгу історію дослужилося безлічі визначень та означень, іноді навіть цілком адекватних. Не дослужилося, щоправда, імені. Чи то пак сталого топоніму. Тож і донині кажуть про нього в міру особистих преференцій то постарому, — Станіслав; то по-новому, — Івано-Франківськ; то прозахідно — Станисл?вів; то просхідно — Ван’фр?нковск. А загалом побутує фамільярне скорочення «Франківськ», що реферує чи то до франк-масонських фуете Каменяра, чи то до галіційських (в їх іспанському варіанті) сентиментів генерала Фр?нко. Означення й визначення, натомість, радують тіло і дух різнобарвністю та полістилізмом. Тут і історичне «місто-форт», і онтологічне «місто-порт», і метафоричне «місто-міст» і ще багато всього. Сумнівним у цих орнаментальних словесах видається власне attachment «місто», який без суфіксів на кшталт форт-порт-міст виглядає дещо надуманим і самозванним, не доростаючи до базового поняття.

Існують інші, вигадливіші спроби означити Івано-Франківськ як «колиску Станіславського феномену», наприклад. Однак сусідство різнополярних сенсів у словах «франківськ» та «станіслав» призводить до короткого замикання в умах високочолих інтелектуалів, до турбулентних завихрень у вакуумі можновладних мізків, а що гірше — повністю іґнорується колективним підсвідомим посполитої більшості. «Місту конче потрібен ребрендінґ!» — віддавна волають адепти консалтинґу, не пояснюючи, щоправда, зміст цього терміну.

НАСЕРЕДИНІМІСТА топологія dеja vu

А в усьому іншому «Франківськ» — місто як місто.

Принаймні на позір. Принаймні на вигляд. Принаймні на сміх.

Бо насправді мало хто знає про дивовижні випадки, незафіксовані офіційною історіографією, про таємничі історії, нерозтлумачені адміністративними екзегетами, та про секретні операції, не занесені до жодних х-файлів, — пов’язані з особливостями франківського простору.

Не претендуючи на розкриття всіх заборонених зон, усе ж спробую бодай поверхово окреслити тіні місцевих містерій, бодай натяком нагадати кілька сюжетів, а заодно — запропонувати хоча б децл пояснень.

НАСЕРЕДИНІМІСТА топологія dеja vu

Децл пояснень

Підозрюю, не всім зрозуміло, до чого я веду. Тому почнемо з прикладів.

Мабуть, немає людини, яка бодай раз не відчувала т.зв. d?j? vu. Це коли опиняєшся в ситуації, що її немов уже колись переживав, і все до щему знайоме — голоси, атмосфера, запахи, декорації... Все ідентичне, автентичне, точнісінько таке ж, як тоді... хоча ніякого «тоді» насправді не було... та все таке ж... ці спалахи за склом... цей вигин її зап’ястя...  сигаретний дим, випущений під стелю... Все власне, рідне, справжнє і таке ж. Інший лише ти, старший, досвідченіший, а головне — сміховинний зі своєю пам’яттю про те, чого не було, про те, що насправді не відбувається не вперше.

Медики схильні пояснювати d?j? vu суто матеріалістично: як результат фантомного збудження медіаторних ланцюгів (за сучасними аналогіями їх називають «віртуальними процесорами»), от тільки природа цього явища, мовляв, не до кінця зрозуміла. Та медики помиляються. Справжнє пояснення теж цілком матеріалістичне, однак не нейрофізіологічне, а математичне. Точніше — топологічне.

Топологія — розділ математики, що вивчає властивості об’єктів, здеформованих у геометріях вищого порядку. Так меридіани із 2-вимірної географічної мапи (перпендикулярні до екватора, а, отже, паралельні між собою) сходяться на полюсах 3-вимірного глобуса, заперечуючи тезу про неперетинання паралельних ліній і унаочнюючи чудеса неевклідової геометрії.

НАСЕРЕДИНІМІСТА топологія dеja vu

А ось приступніший приклад. Візьмемо фраґмент мапи Франківська (мал. 1). Очевидно, що кожен, хто цілеспрямовано прямуватиме вулицею Грушевського з пункта, позначеного нуликом, до пункту, позначеного хрестиком, кожну ділянку шляху минатиме тільки раз. А потрапити до вихідного пункту зможе, лише повернувши назад. Однак, якщо склеїти цей фраґмент мапи так, щоб утворився конус (мал. 2) — уявімо для зручності, що мапа не паперова, а виготовлена з ідеально пластичного матеріалу, — то побачимо, що шпацер вулицею Грушевського перетворився на в’язничну прогулянку довкола якоїсь шпичастої клумби. І перехожий може потрапити з хрестика на нулик, не тільки повернувши назад, але й ідучи далі та перетинаючи лінію склейки (до того ж набагато швидше). Тоді зрозуміло, що в цій ситуації йому може зненацька видатися, ніби це місце він уже десь бачив і колись він тут уже був, але поняття зеленого не має, як міг опинитися тут вдруге, якщо ішов від, а не до нулика. Звісно, згодом, рано чи пізно з’ясується, що він не самотній у своїх тривогах та сум’ятті, і тоді в закумареній колективній свідомості й виникає рятівне словечко d?j? vu.

НАСЕРЕДИНІМІСТА топологія dеja vu

Звісно, цей шкільний фокус ви, можливо, пам’ятаєте ще з уроків геометрії. Однак навіть найкращі педагоги воліють не розвивати цю думку далі, і вже напевно нікому не дозволять додумати її до кінця. Не претендуючи на остаточну істину, спробуємо просунутися бодай на кілька кроків далі. Оперуючи ідеально пластичними фраґментами мапи Франківська, можна виготовити не лише конус, а й піраміду, куб чи будь-який складніший багатогранник. Аби не ускладнювати життя безліччю варіантів, можна задля розваги склеїти кубик (мал. 3), де вулиця Грушевського непомітно переходитиме у вулицю Франка, а та — у проспект Свободи, проспект своєю чергою перейде в залізничну колію, а та розтечеться зненацька потоками Бистриць, одної і другої, і хто тоді наважиться запевняти, що в одну і ту ж ріку двічі не… А там дивись, і Бистриця упреться в глухий кут цвинтарної огрожі, подолавши яку, сміливці знову опиняться на вулиці Грушевського, та цього разу львівській, а не франківській вулиці. Достоту, як у класика: «Фраґменти різних міст перебували в одному, а самі ті міста були всюди й ніде; ти міг завернути за ріг свого обшарпаного муніципального будинку, а перед очима вже виникала венеціанська святомарківська площа, повна ненависних нечупарних голубів, звідки через вузьку, трохи змінену варшавську вуличку — ту, на якій галерея спілки художників і яка насправді впирається в глухий кут — можна було потрапити на львівський вокзал, що знаходився у Стрию, а сам Львів, як йому і належиться, лежав далеко на захід, але складався з одного будинку чи, радше, з однієї квартири, від котрої ти загубив ключі, за що і повинна була прийти неминуча розплата». Подібні розваги не більше, ніж гра, звичайно. Але просуньмося ще далі і згадаймо, що додатковим фактором моделювання може бути не лише місце, топос, але й час. Ніщо не заважає використати для колажу мапи різних періодів та епох. Щойно тоді зрозуміємо, з якою легкістю, без жодного адміністративного втручання вулиця Леніна, скажімо, перетворюється спочатку на вулицю Сталіна, пізніше — на F?hrerstrasse, згодом знову на Сталіна, потім на Радянську чи Миру, а ще пізніше — на Шевченка (цей бідака в нас чомусь приречений спокутувати гріхи і славу всіх тиранів). І чому так просто з проспекту Свободи потрапити на Соловецкую, а з алеї Незалежності — на 2-й Устюглагерный Проулок.

НАСЕРЕДИНІМІСТА топологія dеja vu

Інші аспекти

Втім, політичний аспект усе ж не найцікавіший. Якщо не зациклюватися на простих геометричних об’єктах, де все ще трапляються пласкі ділянки, і перейти до фігур із різними типами кривизни, несподіваних побічних ефектів побільшає. Вас давно не смішить бородатий анекдот про глобус України? Мене теж. Однак із тієї простої причини, що ніякий це не анекдот. До того ж закільцьованих у сферичну поверхню фраґментів пласких ділянок може бути безліч. А отже, й безліч глобусів. Безліч різних глобусів. Безліч усіх можливих глобусів (мал. 4). Таким чином у багатовимірній порожнечі буття щомиті спонтанно виникає і зникає незліченна кількість світів (не лише сферично-бульбашкових, але й бульбашково-пірамідальних, кубічних, октаедерних тощо). І нічого потішного, запевняю, немає ані в горезвісному глобусі України, ані в глобусі Франківська, ані в глобусах привокзальної площі чи присадибної ділянки. Переконаний, багато хто з моїх колег згадає, як після цілоденного водіння кози центром Франківська (десь між 0,75 та 1,5 літрами оковитої) вони опинялися на Глобусі Стометрівки. Глобус цей, як пригадую, був невеличкий. Бо куди б ти не подався, хвилин за 5 неодмінно опинявся в тому самому гадючнику, звідки щойно виповз. (Як і політичний аспект, зіґноруємо новий можливий відлік, що послуговується літрами: об’єднана теорія відносності Айнштайна та теорія поля Фермі допускають не лише безмежну кількість вимірів, але й необмежений вибір одиниць вимірювання).

Звісно, всі ці люксуси і метаморфози, всі ці дешеві викрутаси та експерименти доступні лише свідомості, що перебуває в просторі вищого порядку, порівняно з об’єктами своїх досліджень. Так ми, тривимірні, можемо уявити принаймні дещицю можливих деформацій світу двовимірного, зображеного на мапі. Але навряд чи здатні ми уявити, яким бачить наше 3-D буття... не всемогутній, незбагненний і безрозмірний Господь навіть... а який-небудь пересічний 26-ти координатний ангел-каптенармус. 

Закінчуючи теоретичну частину, заради позірної повноти цієї розвідки додам, що математиків-топологів серед поверхонь замкнутого типу сильніше, ніж сфера, інтриґує тор (мал. 5). Це фігура, що ми її побутово називаємо бубликом. Цікава вона з огляду ось на що: обійти земну кулю та повернутися на місце старту ми можемо у довільному напрямку, це відбере в нас однакову кількість часу, і довжина шляху незалежно від обраного маршруту складатиме 3,14 діаметра Землі; здійснити ж довколасвітню подорож поверхнею бублика можна двома шляхами — покірно обійшовши весь бублик по периметру, або ж упоперек — огинаючи лише талію його, бубликового, тіла. 

НАСЕРЕДИНІМІСТА топологія dеja vu

 

Кінець теоріям

Звісно, пласкі двовимірні істоти, що населяють поверхню бублика, не знають, що є коротша і довша дороги. Ба більше — своїми пласкими приладами вони в жоден спосіб не виміряють цієї різниці, а своїми пласкими теоріями не доведуть її існування. Але, погодьтеся, в будь-якому світі трапляються одинаки, які завжди пруться поперед батька в пекло, шукають коротший шлях і завжди ходять напопереки! Там, на своїх бубликових просторах, вони від цього нічого не виграють. Можливо навіть, виглядають підозріло. Можливо навіть, їх вважають марґіналами або придурками. Але ж нам з вами (нам, ангелам-каптенармусам вищого гатунку!) очевидно, що d?j? vu на їхньому життєвому шляху трапляється набагато частіше, ніж у решти! Мало того — ці падлюки здатні самі вирішувати, коли їм пережити чергове d?j? vu! Вони мобільніші. Вони просунуті. А найпросунутіші з них ще й усвідомлюють власну просунутість! Ну не потвори?

Вам ще не кортить дізнатися, хто ці манкурти-зрадники? Хто ці перевертні без погонів? Хто ці мерзотники, що переходять на зелене світло, а не вздовж? Хто ця наволоч, що не втикає над нашим минулим і не ковбаситься нашим майбуттям? О брате мій, ти хочеш знати, хто вкрав у тебе дежавю?

НАСЕРЕДИНІМІСТА топологія dеja vu

Кінець практики

Ні, ви не вгадали. Я не про новий різновид всесвітньої змови. Звичайно, існують таємні ордени, масони, езотерики та інша екзота. Існує практична магія, древні ритуали і ужиткова політтехнологія. Кажуть, існують також сірі кардинали і невидимі ідеологи. Кажуть, існує бункер реальних володарів світу, командний пункт, чорний чемоданчик і червона кнопка. Кажуть, є міжбанківські терористичні біржі, що фінансують усіх президентів, а також мережа comedy club, що пропагує кабалу у формі вульгарних анекдотів. Існує всесильний мережевий маркетинг, який труїть нас харчовими додатками, шантажує справжніми німецькими шинковками та залякує космодисками. Я особисто знаю одного конкретного далай-ламу з Підмихайля і одну фанатку екстремальної політкоректності з Алабами. Свого часу мені навіть пощастило побувати в одній офшорній зоні (коли там ліквідовували наслідки аварії АЕС). Тож цілком логічно припускати, що в такому розмаїтті існують і групи керування дежавю. Скажу більше: теорія змови — ніяка не теорія. Це щоденна реальність. Щоб зрозуміти, що нами маніпулюють, не конче навіть вмикати телевізор. Достатньо подивитися за вікно. Або в дзеркало. Як дотепно зауважив Віктор Олегович Пєлєвін: «Антирусский заговор, конечно существует, фишка в том, что в нем участвует все взрослое население России».

Ви запитаєте: «До чого тут Франківськ?»

До чого тут Франківськ

За найвищим рахунком — ні до чого. Проте, гадаю, найвищий час оприлюднити правду. А правда полягає в тому, що простір, зайнятий Франківськом, лежить у зоні т.зв. «активної космогонії». І всі описані раніше геометричні фокуси — лише найнаочніша дещиця незбагненної кількості різноманітних турбуленцій, флуктуацій та деформацій вивільнених місць, що споконвіку відбуваються тут паралельно, одночасно і безперервно. Звісно, збоку (чи то пак ізсередини) цього помітити неможливо. І жодних доказів, окрім опосередкованих, не віднайти. І жодними експериментами не перевірити. Навіть згаданий феномен дежавю не вимірюється ані кількісними, ані якісними показниками.

Зате незаперечним є той факт, що у Франківську кількість тих, хто ходить напопереки, просто вражаюча. І жодні демографічні чинники тут ні до чого. Та й, зрештою, яка різниця, хто і в який спосіб торує паралелі тору (себто бублика) — однаково це тільки паралелі, позаяк меридіанів у тору нема. Яка різниця, хто і в який спосіб трактує Тору (себто Мал. 4 пенталог): однаково вона вміщає декалог, сама вміщаючись у монолог. І що за клопіт з’ясовувати, скільки ангелів-каптенармусів танцює на вістрі голки неодноразово використаного одноразового шприца.

 Цікаве тут інше. Людина, яка звикла вважати (через позірну відсутність альтернативи), що людське життя — це щось на кшталт тривалої прогулянки навпростець вулицею Грушевського (див. іще раз мал. 1), по суті a priori погоджується з тим, що вона з’являється нізвідки і зникає в нікуди. Сама по собі ця модель не гірша від безлічі інших. І вже напевно краща від зображеної на мал. 2 (де всенький вік людини — лише кружляння тюремним двором довкола клумби, на якій незабудками висаджене гасло «Слава тюремникам України!»). Але незайво б знати, що ані Грушевський, ані вулиця його імені, ані будь-яка інша вулиця чи дорога, чи ледь помітна стежина не виникають просто так з нічого на голому місці. І якщо ти своїм убогим зором здатен осягнути лише відтинок між нулем та хрестиком, це не означає, що нічого не було до і нічого не буде після. І нема так, що минуле не гребе, а майбутнє не т?ркає. Бо 5 квадратних сантиметрів малюнка №1 — це тільки мізерний шматочок безмежної мапи, на якій не лише твоя вулиця і не лише твоє місто (Франківськ воно чи Станіслав — діло десяте). І не лише твоя країна, яку ти чомусь вважаєш чужою присадибною ділянкою. На цій мапі ще багато інших шляхів, і багато доріг, і безліч річок, і морів, і кілометри водогонів. І вода в твоєму крані — це та сама вода, що часом проливається з неба дощем. Це та сама вода, що шумує океанським припливом по той бік планети. І це та сама вода, якої вже нема на темній стороні місяця, але в дзеркалі якої тут, під твоїми ногами, в калюжі на Грушевського, віддзеркалюють далекі зірки, котрі насправді зовсім не такі вже й далекі, як про це розповідають у телевізорі винахідники спражньої німецької шинковки, і ти ще встигнеш, навіть дуже поспішаючи до місця, позначеного хрестиком, встигнеш торкнутися їх, ступити на їхню поверхню, оселитися на них, може, навіть збудувати дім і облаштувати свою присадибну ділянку, що її з повним правом вважатимеш батьківщиною, а не малюнком невідомого геодезиста в масштабі 1:100000, усе це реально, повір, тут немає нічого неможливого, а якщо ти надто зайнятий, шмаркатий чи убогий, якщо ти надто тупий, аби бодай уявити, лише уявити подібну можливість, то от тобі проста порада: подивися ще раз на мал. 5. Там зображено бублик. Напруж уяву, забудь про космодиск, віагру і незакінчену середню освіту, уяви собі, що цей бублик достатньо великий. Такий, що тобі цілком комфортно стояти на ньому. Або ж, якщо тобі простіше, уяви, що маленький ти. Це як у казці про Алісу. Як у 3D-анімаційному мультику на каналі «Галичина». Ти зменшився і тепер стоїш на бублику. Це нічого, що довкола звичні будинки і знайомі краєвиди Франківська. Їм теж знайдеться місце в твоїй уяві. Та й врешті, хрін з ним, із тим бубликом. Нехай ти просто стоїш посеред вулиці. Позаду — нуль. Попереду — хрест. Зупинятися не можна. Крок уліво, крок управо вважаються втечею — стріляють без попередження. І жодної альтернативи. Але ти спробуй. Спробувати принаймні ти можеш? Згадай тих, хто йде напопереки. Тих, хто тобі давно вже поперек горла. Спробуй і собі зробити крок убік. Один.

Пізніше ще один. Може, тобі сподобається. Може, тебе зацікавить, що там далі. Іди. Не бійся. Ніхто не стрілятиме. У них немає зброї — самі понти. А ти іди собі. Ніхто не перешкоджатиме. Обіцяю, буде щораз простіше. Ця методика універсальна і перевірена на людях доброї волі. Вона не дає побічних ефектів. Не викликає алергії та фізичної залежності. Забезпечена сертифікатами в багатьох країнах світу. Ти почуєшся цілком по-новому. Ти, головне, рухайся. Не зупиняйся. Дихай глибоко...

Ідеш? Ай, молодця! Як кажуть у твоїх улюблених фільмах: «нумо! давай! у тебе получицця!» Та йди вже, йди, нізачот, ужос нах. 

Примітка дрібним шрифтом: якщо за перші Х місяців користування цією методикою у вас жодного разу не виникне d?j? vu — ми повернемо вам гроші за цей примірник журналу.

Примітка крупним шрифтом: В процесі написання цієї статті жодна тварина (крім автора, редактора та внутрішнього цензора) не постраждала.

текст: Юрко ІЗДРИК

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання