Львівський дзиґарок не знає зупину

Львівський дзиґарок не знає зупину.

Львів — місто, яке має все своє: погоду — дощову, запах — кави та шоколаду, характер — гоноровий, а ще має свої звуки — наприклад, дзвонів та годинників. Годинники завжди були елементом престижу для Львова, тому місто не шкодувало грошей на їх встановлення та догляд. Львівські куранти не просто сповіщали час, повідомляли, що слід іти до роботи, або що можна вкладатися спати, але й закликали міщан до молитви, попереджали про напади, пожежі.

Львівський дзиґарок не знає зупину

Дзиґарок, дзиґар (застаріла назва, галицизм) — те ж, що й годинник.

Головний — ратушний

Львів’яни вже понад шістсот років, аби орієнтуватися в часі, дивляться в одному напрямку — площі Ринок, де розташований головний міський годинник.

Львівський дзиґарок не знає зупину

Ратуша в центрі квадрата цієї площі неодноразово перебудовувалася, мінялися й годинники. Точний рік зведення першої львівської ратуші невідомий. Очевидно, її було збудовано приблизно в 1356 році, коли місто отримало Маґдебурзьке право. Через чверть століття Львів поглинула велика пожежа. Тоді згоріли дерев’яна ратуша і міський архів, тому перші автентичні документи про місто датуються 1382 роком. Вперше годинник на львівській ратуші згадується у 1404 році. «Міські документи називали його „громадським“. За роботою механізму стежили слюсарі та гармаші (Гармаш — посадова особа, що стежила за збереженням гармат та боєприпасів, які зберігалися в міському арсеналі і були власністю міста. Очевидно, задля економії коштів цій) Ян Гутіяр, Петро Шефелар, Лаврентій Геленбар, Стефан Спорер, Миколай Буркгард», — провадить наш екскурс у історію львівських годинників Андрій Козицький, доцент кафедри нової та новітньої історії Львівського національного університету імені Івана Франка. За його словами, у 1491 році під час перебудови ратуші на вежі було розміщено годинниковий дзвін вагою 11 центнарів (старовинна міра ваги у середньовічній Європі. Один центнар — приблизно 50 кілограмів). У дзвін били вручну до 1504 року. Саме тоді ратушу прикрасив годинник монаха Григорія, який відбивав години автоматично. Оскільки годинник — окраса міста, то для того, аби він гідно виглядав, маляреві Яну за його оформлення заплатили чотири червоних золотих (тоді — величезна сума). Під час великої львівської пожежі 1527 року, коли згоріло практично все місто, ратушний годинник не постраждав. Проте він потребував ремонту, яким зайнявся монах Олександр. А двадцять років по тому після того для годинника виготовили нові стрілки та циферблат, де було зображено хід сонця й місяця.

Львівський дзиґарок не знає зупину

Однак і він згорів у 1571 році. На його місце тимчасово встановили годинник з Галицької брами. Новий годинник на ратуші роботи Мельхіора Тіля з Сілезії було встановлено на вежі через два роки після нищівної пожежі. За це майстрові заплатили 220 флоринів. А згодом годинник доповнили дзвоном, який автоматично відбивав кожні 15 хвилин.

Незабаром, 1617 року, бургомістр Мартин Кампіан видав наказ провести реставрацію ратуші. Саме тоді стару вежу частково знесли, добудували і встановили на ній годинник з чотирма циферблатами.

Львівський дзиґарок не знає зупину

Але 14 липня 1826 року ратушна вежа завалилася і годинник розбився. Саме в цей момент неподалік ратуші засідала спеціальна комісія, яка прийняла рішення про лише косметичний ремонт вежі… Тоді ж загинув останній львівський сурмач. Він допомагав доглядати за годинником та видивлявся з вежі ворогів. Щогодини за допомогою спеціальних сигналів сурмач сповіщав громаді міста, чи довкола все спокійно і чи Львову ніщо не загрожує.

Після відбудови ратуші на ній було розміщено годинник, виготовлений у Віденській Політехніці. Та в 1848 році під час обстрілу міста львівські куранти знову згоріли.

Львівський дзиґарок не знає зупину

Останню будівлю ратуші, яку всі споглядають до цих пір, було зведено 1851 року. Тоді на вежі встановили годинниковий механізм з фабрики Вільгельма Штіле, що під Віднем. Цей механізм працює і зараз. Він є одним із найстаріших у Європі. А от нова будівля ратуші львів’янам тоді не припала до смаку, і вони охрестили її «огидним комином». Третього травня 1851 року запроваджено книгу відгуків для відвідувачів львівської ратуші.

Львівський дзиґарок не знає зупину

До кінця XIX століття ударами дзвонів на ратуші сповіщали про пожежі. Число ударів відповідало номеру пожежної дільниці (від одного до чотирьох), п’ять ударів означали, що пожежа у середмісті, шість — що за містом. Ратушний годинник визначав години ведення торгівлі на площі, а об одинадцятій вечора сповіщав про те, що мешканці повинні гасити лампи і йти спати.

Львівський дзиґарок не знає зупину

Незабаром усі бажаючі матимуть змогу спостерігати за роботою механізму львівського годинника усередині вежі. Буде відкрито доступ до цього механізму. У вежу можна буде піднятися ліфтом або подолати пішки понад 350 сходинок і зробити фото на згадку безпосередньо біля циферблату та помилуватися панорамою Львова. Ще одна принада такої екскурсії — можливість почути бій годинника безпосередньо поруч себе.

Бернардинець, який врятував місто

З оглядового майданчика ратуші можна побачити годинник, встановлений у 1753 році на вежі монастиря бернардинів (тепер церква святого Андрія), що на площі Соборній. Протягом 1785–1817 років годинник не працював. Його занедбали після того, як бернардинів вигнали зі Львова австрійці. У годинниковій вежі в той час переховувалися в очікуванні кращих часів кілька монахів. Годинник «бернардинів» почав знову показувати час львів’янам лише після повернення монахів на початку XIX століття. Його значення зросло 1826 року після падіння ратуші — відтоді протягом десятиліття він залишався єдиним міським годинником. У 1880 році годинник з вежі бернардинів повезли на ремонт до Праги, оскільки у Львові не було майстрів, які могли б його полагодити.

Львівський дзиґарок не знає зупину

Одна з легенд розказує, як монах, котрий опікувався годинником, врятував місто від ворожого нападу. Побачивши з вежі ворогів, чернець почав бити у дзвін на п’ять хвилин раніше, ніж звичайно, і міську браму одразу ж зачинили. Після цього годиннику на костелі було даровано «привілей» дзвонити на п’ять хвилин раніше за всі інші міські годинники. Щоправда, Андрій Козицький зазначає, що це одна з численних львівських легенд, яку було придумано на початку минулого століття, щоб надати місту більшого шарму. Новий механізм до годинника монастиря бернардинів у 1982 році виготовили на заводі «Кінескоп». На жаль, цей годинник зараз не працює.

Львівський дзиґарок не знає зупину

Донедавна відбивав час і годинник на вежі церкви Святого Духа (тепер філія Львівської галереї мистецтв, музей «Русалки Дністрової») на вулиці Коперніка, 40. Годинник потрапив до Львова у 1786 році з Манявського Скиту (Івано-Франківська область). Згідно з переказами, його подарував монастирю в Маняві гетьман Іван Виговський.

Наприкінці XIX — напочатку ХХ століття час вказували куранти, встановлені на церкві святої Анни (вулиця Городоцька, 32), костелі святої Марії Магдалини, де нині знаходиться органний зал (вулиця Степана Бандери, 8), церкві святих Ольги та Єлизавети (площа Кропивницького).

Сонячний годинник розміщено на відомому у Львові будинку під романтичною назвою «Пори року», що на вулиці Вірменській, 23. Декорував будинок Гавриїл Красуцький наприкінці XIX століття. У нижньому поясі скульптор зобразив заняття людей у різні пори року. «Посередині зображено Сатурна із пісочним годинником. Його помилково називають Хроносом», — уточнює Андрій Козицький. Вище на будинку розташовані знаки зодіаку та два лелеки, один з яких сповіщає про прихід зими, інший — весни.

Львівський дзиґарок не знає зупину

Письменник Ян Парандовський у своєму творі «Сонячний годинник» пояснює, що назва цієї книжки про Львів пов’язана з давньою тутешньою традицією дарувати сонячні годинники.

Загублені в часі

Годинник костелу єзуїтів був першим у Львові, який став відміряти час за прийнятою нині нормою (раніше куранти били від одного до 24 разів, тепер — до 12). Він згадується у записах як «німецький» і датується 1670 роком. У 1756 році на новозбудованій вежі костелу встановлюють новий годинник. Після скасування єзуїтського ордену він переходить у власність міста. У 1830 році було розібрано саму вежу, аби з нею не сталося того ж, що і з ратушею.

У другій половині XVIII століття «годинник із дзвонами» діяв на вежі монастиря кармелітів у Галицькому передмісті Львова. Його було знищено під час нападу конфедератів у 1769 році.

До кінця XVI століття у Львові, зрештою, як і у всій Європі, годинниками опікувалися монахи. В окремий цех львівські годинникарі об’єдналися лише у 1766 році. Раніше вони належали до слюсарсько-ковальського цеху. Аби стати майстром, треба було навчатися не менше п’яти років. Після цього претендент на звання годинникового майстра працював поза межами Львова, вдосконалюючи свою майстерність. Повернувшись до міста, він мав виконати свій шедевр і «скласти екзамен» у цехових майстрів.

Із появою у 1861 році залізниці, Львів почав жити за віденським часом. До цього моменту у Львові годинники наводили за сонцем. За найвищим положенням сонця ополудні годинник налаштовували на 12 годину. Пізніше Львів жив за варшавським, московським часом.

Колись усіх гостей, що прибували залізничним транспортом, зустрічав механічний годинник. Зараз над входом у вокзал встановлений електронний.

У червні 1915 року внаслідок підпалу будівлі росіянами, що втікали зі Львова, механічний годинник вокзалу вперше зупинився. Потім його відремонтували, але в ході українсько-польських боїв через три роки він знову зазнав пошкоджень. У 1939 році годинник згорів повністю. Після ремонту вокзалу у 2002–2003 роках тут встановили електронний. Ще у 1913 році годинник встановили і на будинку Дирекції львівської залізниці (вулиця Листопадового Чину, 20).

Львівський дзиґарок не знає зупину

Найбільша колекція годинників в Україні

Якщо ви потрапили до Львова і вже встигли оглянути куранти на львівських будівлях, зайдіть до Музею етнографії та художнього промислу (проспект Свободи, 15). Тут зберігається колекція годинників, найцінніша у Східній Європі і найбільша за чисельністю експонатів в Україні. Минулого року в музеї відновили роботу експозиції європейських годинників XVI–XX століть. Спеціально для виставки відновлено три зали музею і розміщено тут відповідні меблі. До самої експозиції увійшло близько ста експонатів, а загалом у музеї зберігається більше чотирьох сотень різних годинників, по яких можна відстежити розвиток годинникарства в Європі. Тут є зразки годинників різних століть із Німеччини, Франції, Англії, Швейцарії.

Львівський дзиґарок не знає зупину

Почавши оглядати експозицію, одразу звертаєш увагу на гравюру XVI століття — це інструкція, що пояснює, як за допомогою власної тіні визначати час. Гравюра виконана в Римі у 1590 році італійським годинникарем Феодосієм Россі, який назвав свою роботу «Орі-омо», що можна перекласти як «годинник-людина». Пояснюючи назву годинника, автор вказує: «Кожна людина, стоячи на сонці, може визначити годину за своєю тінню або тінню когось іншого протягом усього року».

Виготовляти невеликі портативні та кімнатні годинники стало можливим лише у XV–XVI столітті з винаходом сталевої пружини, яка стала рушійною силою годинникового механізму. Батьківщиною механічних годинників вважають Італію.

Львівський дзиґарок не знає зупину

Окрему групу колекції становлять кишенькові годинники. Корпуси перших кишенькових годинників виготовлялися з кришталю і мали одну стрілку, що вказувала години. Починаючи з другої половини XVIІ століття на циферблаті з’являється хвилинна стрілка. Згодом годинники почали прикрашати кольоровою емаллю, перлами.

Оглядаючи експозицію, ви обов’язково звернете увагу на кімнатний годинник з позолоченої бронзи 1562 року. Годинник має форму прямокутника з чотирма колонами. Підставку годинника прикрашено рельєфом, виконаним за мотивами композиції німецького художника першої половини XVI століття Ганса Себальда Бегама «Тріумф благородних жінок-переможниць».

Львівський дзиґарок не знає зупину

До експозиції входять два настільні годинники горизонтального типу, виготовлені на території Західної України у XVIII столітті. Такі годинники походять із Франції, їх почали виготовляти століттям раніше. У музеї є шестигранний годинник з металевим циферблатом, виготовлений у майстерні відомого львівського годинникаря Камінського, та годинник прямокутної форми з циферблатом, покритим білою емаллю, зроблений у Тернополі майстром Яворським.

Коли переходитимете до другого залу, зверніть увагу на годинники, виконані у стилі «буль». Це консольні годинники (Консольні годинники стояли на спеціальних столиках або підставках біля стіни.) XVIІ–XVIІІ століття, виготовлені в техніці Андре Шарля Буля, який був придворним ебеністом-меблярем Людовика XIV. Названий на честь Андре Буля стиль вплинув на творчість архітекторів-декораторів всього XVIІІ століття. Буль виготовляв меблі та оправи для годинників з використанням чорного і червоного дерева та черепахових пластин. Один із експонованих у музеї консольних годинників виготовлений в кінці XVIІ століття у Франції. Він прикрашений постаттю Афіни Паллади, а сам механізм розташовується на фігурах чотирьох напівлежачих коней. На циферблаті зображено профіль Людовика XIV, три лілії та сонце, що дозволяє припустити — годинник виготовлено у королівській майстерні.

Львівський дзиґарок не знає зупину

Перші настільні годинники у дерев’яних оправах з’являються в Англії у другій половині XVI століття. Їхні чотирикутні шафки нагадують футляри. Найстаріші шафкові годинники, представлені в експозиції, походять саме з Англії. На одному з них над циферблатом зображено ковалів, руки яких починають рухатися, коли годинник відбиває час.

Про цю експозицію можна розповідати ще довго — тут є коминкові годинники і цілі коминкові набори, до яких, крім годинника, входять вази і підсвічники. Але детальніше вам про решту годинників розкажуть екскурсоводи музею.

Львівський дзиґарок не знає зупину

У львівському історичному В Італійському дворику (Львівський історичний музей, площа Ринок, 6) теж є ряд цікавих експонатів — годинник з термометром (який досі діє), годинник-картина, консольні годинники та великий підлоговий годинник, який першим зустрічає відвідувачів при вході до музейних експозицій. Старший науковий співробітник Львівського історичного музею Мирослав Побережний розповідає: «Годинники, які входять до нашої експозиції, зроблені переважно французькими майстрами у XIX столітті. Експонуємо три камінні годинники у стилі ампір. Це Франція, кінець XVIII–XIX століття. На одному — погруддя польського національного героя, маршала Наполеона — Юзефа Понятовського. Цей годинник, вочевидь, був виготовлений для польських емігрантів у Франції. Тут ми бачимо гравіювання з зображенням давньогрецької богині долі Мойри, яка перерізає нитку людського життя».

У музеї можна також побачити шестигранний морський годинник XVII століття з горизонтальним циферблатом і однією стрілкою. Цей годинник показує рік, пору року, місяць, день тижня, час, сторони світу і навіть знаки зодіаку.

Львівський дзиґарок не знає зупину

Є у експозиції годинник XIX століття виробництва відомого німецького майстра Густава Беккера, який називається річний. Таку назву годинник отримав за те, що його потрібно наводити лише раз на чотириста днів. На одній із стін музею причаївся годинник-картина, виготовлений в Австрії у XIX столітті. Такі годинники були дуже модними у цій країні. Як правило, на картині зображався сільський пейзаж із вежею, в яку вставляли годинник, та водяним млином, який крутився.

«Домашні» годинники у Львові почали поширюватися в кінці XVIII століття. Це були переважно годинники з важками. Придбати їх могли дозволити собі лише заможні родини, як правило, в ті часи це були німці.

Наразі завершуємо наш екскурс в історію львівських годинників. Вам залишається на власні очі побачити чи хоча б уявити львівські годинники, які рік за роком до певної міри організовують уклад життя львів’ян. 

текст: Наталія ЄФІМЕНКО

фото: Андрій КИРЧІВ, Мирослав КУШНІРЕНКО, Денис ОВЧАР

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання