Історичні вогні янтарного міста

Історичні вогні янтарного міста.

Бурштин сьогодні — це передовсім промисловий центр, неподалік від якого працює найбільша на Прикарпатті теплова електростанція. Про Бурштин знають не тільки в Україні, а й далеко за її межами, адже Бурштинська ТЕС зараз під’єднана до європейської енергосистеми й забезпечує електроенергією частину Європи. Та, як це не дивно, причини перетворення маловідомого провінційного містечка у знане місто краю слід шукати не лише в минулому столітті, коли зводилася Бурштинська ТЕС, а й у всій його 500-літній історії.

Історичні вогні янтарного міста

Візуальні орієнтири

Коли подорожуєш північною частиною Івано-Франківщини, навряд чи заблукаєш серед скупчення сіл, розташованих на пагорбах з пласкими вершинами й пологими схилами. Майже звідусюди з Рогатинського, Галицького, частини Калуського й Тисменицького районів у погожу днину видно орієнтир — витяжні труби велетня енергетики Прикарпаття Бурштинської ТЕС. Найвища з них має висоту 250 метрів, тож разом із шлейфом білого, а іноді й чорного (бо не завжди проходить фільтрацію) диму видніється на десятки кілометрів. Однак з наближенням до цього «чуда» радянської доби дає відпочити окові чиста гладінь Бурштинського штучного моря — одного з найбільших і наймальовничіших гідрологічних об’єктів краю. На відміну від більшості морів світу, воно має свій рік і навіть день народження. У жовтні 1964 року бульдозеристи перекрили русло Гнилої Липи і вода почала заповнювати котлован, який копали цілий рік майже шість десятків бульдозерів, грейдерів, ГАЗів та МАЗів. Добрих шість місяців знадобилося річці, щоб заповнити 50 мільйонами кубометрів води долину між пасмами пагорбів сіл Дем’янів і Коростовичі.

Із північного сходу до рукотворної водойми прилягає унікальна ботаніко-географічна зона — Касова гора. У 1975 році її визнано комплексною пам’яткою природи загальнодержавного значення. Найбільша цінність цієї території — її буйна рослинність. Реліктовий трав’яний покрив цього природного об’єкта досліджували понад півсотні експедицій. Учені стверджують, що тут збереглися деякі види рослин кінця третинного періоду, які можна знайти лише в заповіднику Асканія Нова та Стрілецькому степу Курської області. Десять видів рослин занесені до Червоної книги України.

Історичні вогні янтарного міста

З вершини гори відкривається красивий пейзаж: хвилясті пасма пагорбів Опілля, крива стрічка Дністра, Придністровська долина, ледь помітні цятки будинків у селищі Більшівці, селах Бовшів, Поплавники, Різдвяни, Німшин, Дем’янів та в самому Бурштині.

Таємниці історії

Лише перегорнувши тисячі пожовклих сторінок древніх рукописів i фолiантiв, прослухавши призабутi легенди й перекази, можна відхилити завicу минулого й з’ясувати: звідки взялася така цікава назва поселення, чому на рiвнинi було закладено загадковий Бурштинський замок, коли i ким побудований «брат» львiвського драмтеатру — розкiшний палац у старому парку.

Дослідники запропонували п’ять версій пояснення топоніма Бурштин, кожна з яких має свої «за» і «проти». Найбільш правдоподібною видається геологічна. У підручнику з геології і мінералогії, виданому у Львові в 1912 році, можна прочитати про знахідки янтарю (бурштину) у цій місцевості. Урочище, де найчастіше зустрічалася скам’яніла живиця жовтого кольору, назвали Бурштиновим. У кінці XVI століття на цю місцину переселилися жителі зруйнованого татарами чи природною стихією Нового Села (вперше в історичних джерелах згадується у 1436 році). Власник Бурштинового домігся від короля привілею для біженців. У монаршій грамоті населений пункт вже іменувався Бурштином.

Історичні вогні янтарного міста

Неабияку роль у економічному розвитку Бурштина відіграли господарська і меценатська діяльність його власників: Нікеля Новосельського, Миколи Синявського, Августа-Олександра Чарторийського, Павла Беное, Ігнатія Скарбка, князів Яблоновських. Та найбільше зусиль для його піднесення доклав коронний гетьман Речі Посполитої Микола Синявський. Він домігся для нього Маґдебурзького права, у 1554 році запросив сюди мешканців Львівщини, спорудив перший дерев’яний замочок. Хоча він і знаходився на рівнині, все ж був неприступним, бо з трьох боків його оточувало болото Гнилої Липи.

Нащадки Миколи Синявського відкрили в містечку перші промислові підприємства: броварню, солодівню, ґуральню — та посприяли перетворенню його в осередок діяльності різницького ремісничого цеху. Відтоді майже чотири століття жителі довколишніх міст і сіл купували тут вироби місцевих м’ясників: ковбасу, буженину, сало, кров’янку тощо.

Новий власник — коронний інстигатор (прокурор) Польщі Павло Беное — успішно продовжив розпочату справу, перетворивши місто у потужний торгово-промисловий центр Прикарпаття. Обсяги продажу продукції в Бурштині у першій половині XVIII століття втричі перевищували товарообіг Станіслава (нині обласного центру Івано-Франківськ). Тоді ж у місті зросли доходи міщан, збільшився потік польських та єврейських колоністів, ченці монастиря тринітаріїв започаткували благодійні акції. Для переробки сільськогосподарської сировини й дерева спорудили ще кілька підприємств: млини, броварню, ґуральню, поташний та селітряний майдани.

Історичні вогні янтарного міста

Граф Ігнатій Скарбек зробив Бурштин центром культурно-освітнього життя. В унікальній пам’ятці архітектури — палаці

Скарбеків-Яблоновських, зведеному за проектом, аналогічним проекту Львівського драматичного театру — власник міста зібрав величезну колекцію творів живопису, скульптури, художнього скла тощо. Гості бурштинського палацу могли оглядати картини таких відомих художників доби Ренесансу як Рафаель, Ян Ендер, Ян Хреститель Лампі-старший, Йозеф Грасс, Елізабет Віже-Лебрен, Франческо Альбані. Найціннішою в колекції була скульптура «Розп’яття» зі слонової кістки на ебеновому (чорному) дереві роботи відомого італійського скульптора Бенвенутто Челліні. Серія гравюр відображала краєвиди містечка. Майже сім гектарів площі навколо палацу займав ботанічний парк із рідкісними деревами, мальовничими водоймами. У парку був вольєр для пташок, що за розмірами дорівнював двом селянським хатам.

Під час Другої світової війни палац зазнав пошкодження від артилерії. У важкі повоєнні роки коштів на його реставрацію не знайшлося. А у 1955 році цю унікальну пам’ятку архітектури і мистецтва взагалі розібрали на будівельний матеріал. Не виключено, що вандали сподівалися знайти у стінах споруди замуровані нащадками Яблоновських коштовності.

На початку ХІХ століття у Бурштині кілька років мешкав син всесвітньо відомого композитора В.-А. Моцарта — Франц-Ксаверій. Він організував тут перший світський хоровий колектив і активно пропагував музичне мистецтво.

Прилучення бурштинців до світових культурних надбань сприяло виходу провінційного містечка зі стану середньовічного невігластва.

Історичні вогні янтарного міста

Сакральні святині

«Візитною карткою» Бурштина здавна були його сакральні святині, побудовані на кошти колишніх власників: костел, церква, монастир сестер милосердя, каплиця-усипальниця.

У старій частині Бурштина, за адресою вул. Бандери, 64, знаходиться найдавніша споруда містечка — костел Святої Трійці. Споруджений він у 1774 році за сприяння власниці міста, побожної діяльної дідички Юлії Жевуської. Майже десять років ним опікувалися ченці ордену тринітаріїв, які займалися викупом в’язнів-християн із турецької неволі. А тоді святиня перейшла до римо-католиків. Після ліквідації католицької громади, у 1946 році костьол закрили. Пізніше його використовували як склад та спортзал школи. А 15 років тому його знову повернули римо-католикам.

Каплиця-усипальниця родини Скарбеків-Яблоновських є типовим для архітектури класицизму кінця XVIII століття меморіальним комплексом. Зведена вона у 1813 році на замовлення графа Ігнатія Скарбека. Тут поховані його донька й дружина, а також знайшли свій останній спочинок кілька князів Яблоновських та сам граф Ігнатій Скарбек. У верхній ніші вівтарної вежі частково збереглася скульптурна композиція: скорботні ангели в картуші з гірлянд. Поруч із каплицею похований австрійський генерал Йозеф Соханевич (1834–1902 роки).

Третьою за давністю архітектурною пам’яткою Бурштина є церква Воздвиження Чесного Хреста. У церковній літературі вона довгий час датувалася 1802 роком. Однак влітку 2002 року під час реконструкції храму, знімаючи обшивку зі старої маківки будівлі, майстри знайшли запечатану сургучем старовинну пляшку, прив’язану з трьох боків до дерев’яного каркаса. У пляшці виявили записку із текстом польською і латинською мовами. Тут зазначалося, що церкву побудував у 1824 році власник міста граф Ігнатій Скарбек. Культова споруда має форму базиліки з високою вежею-дзвіницею у бабинці. На колоні, що підтримує хори, у 1912 році встановлена меморіальна дошка поету-просвітителю Маркіяну Шашкевичу.

Нова кров старого Бурштина

У 40-х роках ХХ століття селище втратило міський статус, а на початку 60-х років — статус райцентру. Однак у заплавній долині Гнилої Липи розпочалося спорудження потужної електростанції, останній блок якої запустили у 1969 році.

Сучасне архітектурне обличчя міста вималювалося в першій половині 1970-х років. Тоді в Бурштині звели цілий ряд житлових будинків, споруд культурного призначення. Селище вдвічі збільшило свою територію і втричі кількість населення. Фінансові вливання дозволили відродити колишні організації й установи, одночасно постали й нові підприємства. Кардинальних змін зазнала інфраструктура. Але у 80-x роках інтерес столичного керівництва до Бурштинської ДРЕС згас, внаслідок чого припинилося фінансування недобудованих об’єктів. Кризові явища в економіці до краю загострили соціально-економічні проблеми. Однак в роки незалежності «зануртувала нова кров» в жилах старого Бурштина і місто зуміло піднятися на наступний виток у своїй історії — розбудуватися, повернути собі статус міста.

Навіть цей порівняно короткий екскурс в історію міста спонукає до висновку, що така розмаїта мозаїка культурного й економічного розвитку мусила сформувати цілком особливе сучасне обличчя Бурштина. Знайдіть час відвідати місто і переконайтеся, що не дарма у липні 2001 року його за постановою Кабінету Міністрів України включено до списку історичних міст держави. 

текст: Зеновій ФЕДУНКІВ

фото: Денис ТРОФІМОВ

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання