Тарас Чубай: «Світло і сповідь» писав на Вишківському перевалі

Тарас Чубай: «Світло і сповідь» писав на Вишківському перевалі.


Лідер «Плачу Єремії» Тарас Чубай вже давно не мешкає у Львові. Але його поява «в столиці Галичини» чи в Івано-Франківську сприймається як норма, як звичне. Скажімо, у Шевченківські дні Чубай був в обласному центрі Прикарпаття (приїздив сюди і яких два місяці перед тим), щоправда, дуже недовго. Заспівав зі сцени біля ратуші буквально дві-три пісні в «концерті-солянці» — і повернувся додому.

Тарас Чубай: «Світло і сповідь» писав на Вишківському перевалі

— Тепер, Тарасе, ти столичний мешканець. А як же бути з «я піду в далекі гори»?

— Я в горах буваю щороку — і на Львівщині, і на Франківщині, і у Польщі, і в Словаччині. Трохи бавлюся в автораллі. Маю задум поїздити Карпатами на «Ниві».

— А ногами?

— Ходжу здавна. Пам’ятаю, було мені років дванадцять-тринадцять, як ми з дорослими лізли на гору Парашку. Це у Стрийському районі. Мою молодшу сестру несли тоді на руках, а я йшов, звичайно, сам. А ось рік тому (27 березня) у мене народилася донька Меланка. І ми з дружиною уже брали її у гори. Щоправда, їхали машиною і мали з собою візочок. У тому візочку вона спала коло Черемоша. І так файно-солодко заснула під шум річки, як рідко коли засинає...

Ходилося на Близниці у Закарпатті, на Говерлу — і з боку Лазещини, і з Заросляка... Водив нас тоді товариш, альпініст. Але найбільше я їжджу в гори з дружиною.

— Вона тутешня і добре чується в горах?

— Ні, Ольга родом з Донеччини. До речі, вона музикознавець. І я завжди даю їй професійно оцінити свою роботу.

Тарас Чубай: «Світло і сповідь» писав на Вишківському перевалі

— А працювати в Карпатах ти не пробував?

— Чого ж ні. Альбом «Світло і сповідь» ми писали в хатці на Вишківському перевалі. Перевезли туди всю студію звукозапису. Ми в тій хатці прожили тиждень. Звичайно, там, у горах, виникає зовсім інший настрій, працюється інакше.

— А як у тебе стосунки з горянами?

— Якщо ти про «гуцульський кілометр», то він мене давно не дивує. Знаю: їхнє «за он тим горбом» означає, що треба буде йти кілометрів 15 і просто це враховую. Але справжньою проблемою місцевого населення є пияцтво. І ця проблема тягнеться ще з часів Австро-Угорської імперії. ...А лемки ще й нюхають «етер» — ефір... А так, ніколи якихось надто неприємних вражень від горян не мав. Прикро лише, що наші гори продаються в чужі руки...

Тарас Чубай: «Світло і сповідь» писав на Вишківському перевалі

— Щойно ти виступив на франківській сцені і тебе тут сприйняли на «ура». А який концерт тебе найбільше вразив?

— Не можу відповісти на це питання. Кожен концерт — інакший. Але цікавіше працювати, звичайно, на сольних, а не в таких «збірняках». На сольні ходить «своя» публіка, якій хочеться показати і серйозні пісні (переважно в першій частині концерту), а потім і вже давно знайомі, популярні.

— А коли було комфортніше — коли належав до таких собі андеграундних співаків чи тепер?

— А я й тепер не почуваюся «офіційним»...

— В колі друзів співаєш?

— Люблю це.

— А який ти серед друзів — лідер чи сидиш інших слухаєш?

— Щось я не дуже люблю розмірковувати над тим, який я, говорити про це. Та й зараз у мене такий період, що моє коло — це моя сім’я. Є мала дитина... І тепер мені ні на що не вистачає часу, навіть на те, щоб виспатися.

— І нічого поза сім’єю?

— Ну, мушу завершити зараз ще одну важливу справу — хочу нарешті добудувати хату під Києвом.

— А як щодо творчості?

— Закінчую роботу над альбомом «Золота трава». Поки що нічого нового не пишу. Ми награли вже стільки концертів, що тепер треба би їх позаписувати.

Тарас Чубай: «Світло і сповідь» писав на Вишківському перевалі

— Останнім часом ти багато їздиш і концертуєш разом з іншими гуртами та музикантами, береш участь у політичних акціях з «Народною самообороною». Замислюєшся про якийсь свій вплив на публіку, про, як кажуть, роль митця у суспільстві?

— Мене це якось не обходить. Я пишу, як мені пишеться, співаю, як співається. А як на це реагують — то вже не моє діло.

— А хто зі співаків світу вплинув на тебе як на особистість?

— Був такий чудовий польський роковий і джазовий музикант, співак Чеслав Неман, який, на жаль, уже помер. І, звичайно, Віктор Морозов — мій вчитель практично змалечку.

...Після короткого виступу у Франківську просто коло сцени Тараса Чубая «впіймав» гурт молодих людей, яким вочевидь менше двадцяти. Але ж на піснях «Плачу Єремії» «росли» ті, кому нині 30–40. Можливо, вже й переросли. Зате юні далі співають «Вона», з великим ентузіазмом скандують разом з «Плачем Єремії» «Ленту за лентою» і продовжують життя Івасюковому шлягеру, вдало підхопленому Чубаєм — «Я піду в далекі гори». 

текст: Вероніка ЗАНИК

фото: Мирослав КУШНІРЕНКО, Денис ОВЧАР

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання