Замок з купюри

Замок з купюри.

У Луцька немає гордовитої надмірності Львова, столичної пихи Києва чи гамору Хмельницького базару. Луцьк взагалі невелике місто. Трохи більше за 200 000 жителів. Тут тихо, чисто, спокійно. Така ж і мова лучан — неспішна волинянська. Тут навіть бунтівливі підлітки у своїх графіті зображають види рідного міста: отже, люблять його, пишаються. І є чим.

Замок з купюри

Літописний Лучеськ

Головна пам’ятка і гордість міста — Верхній замок, або Замок Любарта. Фортець такого рівня збереженості в Україні набереться не більше десяти. Та луцький замок менш знаний, аніж пам’ятки Судака чи Кам’янця-Подільського. Його наче не існувало для радянських істориків: про нього й словом не згадано у фундаментальній «Історії Волині» (Михайлюк О.Г. та інші —Львів, 1988), замку присвячено лише кілька речень у «Історії Луцька» (Кичій І.В, Михайлюк О.Г. — Львів, 1991). Дивно, адже саме ця твердиня охороняла столицю Волині протягом століть...

Заглянемо в історію. Люди оселилися в цій місцевості над рікою Стир щойно в Х столітті. А наприкінці Х століття на місці поселення було насипано оборонний вал висотою лише один метр. Так сільце почало перетворюватися на град (Мається на увазі град як укріплене місто). Як відмітив у своїй хроніці польський літописець Ян Длугош, саме у 1000 році Луцьк заснував київський князь Володимир Святославович. Сучасні історики з Длугошем особливо не сперечаються: версія цілком імовірна.

З часом укріплення над Стиром зміцнювались, вал здіймався вище, на ньому з’явився дерев’яний частокіл. То був достатній рівень оборони, аби витримати облогу військ польського короля Болеслава Хороброго (1073 рік) чи захистити родину володимирського князя Ярополка Ізяславича (1085 рік). А під час півторамісячної облоги Лучеська в 1150 році під міськими стінами від граду каміння, яким лучани зустріли непрошених гостей, ледь не загинув син засновника Москви Юрія Долгорукого — князь Андрій Боголюбський.

Замок з купюри

На початку ХІІІ століття дитинець перетворюється на князівський двір, тут виростає перша мурована споруда міста — церква Івана Богослова, майбутня катедра луцьких єпископів. Мешканці замку не лише воювали, а й відпочивали. Принаймні в шахи грали точно: археологи знайшли різьблені кістяні фігури.

Король Данило Романович, що отримав Лучеськ в 1227 році, віддав його своєму брату Васильку, володимирському князю, ліквідувавши самостійне Луцьке князівство. Замок у 1261 році теж довелося знести на вимогу татарського воєводи Бурундая — як і інші твердині краю. Тож нелогічною видається версія українського краєзнавця Григорія Логвина про те, що мурований замок у Луцьку постав наприкінці ХІІІ століття. Неправильне датування поширилося сторінками історичних праць. Деякі дослідники пішли навіть далі, датуючи з’яву мурованого дитинця ще домонгольськими часами.

За часів Любарта

Мурований замок з’явився в Лучеську все ж пізніше, в часи правління Любарта. До слова, хоч цього князя називають литовським, він ніколи не мав уділу в Литві, лише на Русі. Одружився Любарт з Агрипіною, дочкою луцького князя Андрія, отримавши від дружини у придане Луцький уділ (1331 рік). У 1340 році Любарт з удільного стає великим князем Володимиро-Галицької Русі, а невдовзі своєю столицею обирає Луцьк. Люстрація (Люстрація — опис державного майна для обліку прибутків) твердині від 1545 році стверджує: «... Іж напервей Велікій князь Люборт почал бил тиї обадва замкі муроваті, а на нім князь Світрігайло доконивал». На той час пройшло вже 160 років від смерті Любарта, та більш ранніх згадок про муровану твердиню історія не зберегла.

Замок з купюри

Але виникає питання, які «обадва» замки? Все вірно: в Луцьку була не одна, а дві твердині. Крім власне замку Любарта — Окольний замок, що примикав до нього з заходу і відділявся перекопом (ровом). Тут жили міщани, яких князівська резиденція витіснила зі старого дитинця. Дотепер від цих міських укріплень збереглася лише вежа Чарторийських та фрагменти стін. На відміну від Верхнього замку, залишки Окольника до туристичних маршрутів практично не входять — спробуй знайти ту збережену вежу серед плутаної приватної забудови. Втім, було би бажання, а орієнтир у вигляді гострого даху башти побачити не так і важко.

Народна пам’ять протягом двох століть — аж до складення люстрації 1545 року — берегла відомості про будівництво другого замку. Документ розповідає, як князь Любарт насипав греблю до граду, загативши Стир, щоб фортеця його опинилася на острові. У В’їздовій башті він спорудив підйомний міст, поступово замінив у закруті (луці — звідси й ім’я міста) Стира дерев’яні укріплення мурованими, розширив тісний дитинець. А з 1370 по 1385 роки замок знову модернізувався: з’явилися зубці-мерлони, виросла ще на один ярус В’їздова башта, була закладена Стирова вежа.

Замок з купюри

Таємнича корона Вітовта

Після смерті Любарта правителі в Луцьку змінювалися часто. Федір Любартович (син від другої дружини, дочки ростовсь-кого князя) не протримався на луцькому престолі й року. В 1386 році місто потрапляє у власність польського короля Ягайла, який ставить у Луцьку своїм намісником то Федора Острозького, то князя Вітовта, то сандомирського каштеляна Креслава з Курозвонок. В 1392 році Луцьк «навіч-но» переходить до Вітовта Кейстутовича. Його правління в місті не забули: популярний луцький ресторан носить назву «Корона Вітовта», а серед міських топонімів є ще Вітольдів колодязь. Князь часто бував у місті, перетворивши його на своєрідну південну столицю Литовсько-Руської держави. Кейстутович заснував тут католицьку катедру та домініканський монастир, побудував мости й дороги, запросив у Луцьк вірменів, караїмів і німців. У замку з’являється Владича вежа, мури нарешті замикають кільце між усіма трьома баштами.

Замок з купюри

В січні 1429 року до Луцька з’їжджаються європейські монархи з 15 держав. Ось найважливіші з них: німецький імператор Зигмунд, датський король Ерік IV, польський монарх Ягайло, великі магістри Тевтонського та Лівонського орденів, легат Папи римського Андрій, великий князь Московський Василій у супроводі митрополита Фотія і князів Тверського та Рязанського, посол візантійського імператора Палеолога. Було й багато інших можновладців, а про сім’ї монархів, челядь і охорону вже й не казати. Всього до Луцька прибуло понад 15 000 гостей, тоді як місцеве населення ледь налічувало 5 000. Хто не помістився в міських мурах, того Вітовт поселив на приміських фільварках. В Червоному палаці, резиденції князя на Вишньому замку, місця вистачало лише для VIP-гостей.

На цьому середньовічному «самміті» розглядалися важливі проблеми: міждержавні відносини, спільна коаліція проти дедалі сильнішої Османської Порти, рівні права для католицької та православної церков та... коронація Вітовта. Папський нунцій вже віз у столицю Волині обсипану діамантами корону — та чи то вона десь зникла у дорозі, чи, як стверджує луцька легенда, її розрубали на шматки і розвезли в усі куточки Європи. Так чи інакше, стати королем Вітовту не судилося. Ягайло рішуче відмовився вважати Вітовта самодержцем, хоча володіння князя простягалися від Балтики до Чорного моря. (Місцеві кажуть, що польський король просто позаздрив красі корони).

Замок з купюри

Місто, щоправда, отримало Маґдебурзьке право. Але ж якими були витрати... Литовський хроніст Стрийковський зберіг для історії «меню» королівського з’їзду. Лише на один бенкет пішло 700 волів, 1 400 баранів, 100 зубрів і лосів, а гусей і курчат ніхто й не брався рахувати: цифрами зі стількома нулями тоді вільно оперували хіба наймудріші вчені. Санні валки щодня тягли до Лучеська мішки борошна, діжки льоду, дичину з навколишніх лісів. Лилися ріки пива й меду: щодня по 700 діжок. В останній день з’їзду гостям подали рибну юшку, помічну від похмілля. Ні, середньовіччю однозначно не була властива мода на дієти...

Правосуддя по-середньовічному

Тим часом Вітовт образу не забув: того ж року князь наказав «твердити» волинські замки, готуючись до війни з Польщею. Але помститися не встиг. Луцька війна спалахнула через рік після його смерті, у 1431 році, за правління Свидригайла. Цілий місяць Луцький замок витримував важку облогу, підлатуючи стіни, які раз по раз руйнувала польська артилерія, аж поки польський монарх з литовським князем не помирилися.

А в 1436 році Високий замок успішно штурмували війська великого князя Литовського Сигізмунда. Легенди стверджують, що позбавлений вотчини Свидригайло сім років пас овець на Волощині, поки не отримав знову улюблений Луцьк у володіння. Міщани радо зустріли князя-вигнанця, і той вдячно обдаровував підлеглих селами та маєтками. За Свидригайла Луцьк претендував на об’єднавчий центр всієї України-Руси. В князівській раді 1436-1438 років засідали київський воєвода та подільський староста. Саме в часи Свидригайла Луцький замок став повністю цегляним, з трьома вежами однакової висоти.

Замок з купюри

Відколи в лютому 1452 року на смертному одрі Свидригайло передав ключ від Луцького замку старості міста Немирі, закінчилася історія Волинського князівства. (Далі історія міста переплітається з історією Литви, Польщі, Росії, СРСР та незалежної України).

Початок XVI століття приніс численні татарські набіги. В 1500 році 15-тисячна орда перетворила Волинь на згарище — Луцьк теж не встояв. Уже через три роки місто заходилося укріплювати Окольний та Вишній замки. А ще через п’ять татари «обламали зуби» об луцькі мури, захищені піхотинцями ротмістра Лукаша Моравця.

У середині XVI століття головною спорудою фортечного двору був владичий дім неподалік церкви — тут жили луцькі єпископи, патріарші екзархи Південно-Західної Русі. Вежа називається Владичою тому, що ремонтувалася на кошти волинського владики. (Луцька єпископія вважалася найбагатшою в Україні). А відразу за стінами Високого замку знаходилася католицька катедра Святої Трійці.

Замок з купюри

Втративши статус княжої резиденції, замок став осередком духовної, адміністративної й судової влади краю. Підвали башт слугували в’язницею, засуджених до смертної кари страчували на Замковій або Ринковій площах. При замковому палаці було спеціальне приміщення для допиту правопорушників нешляхетського стану. Правосуддя в ті часи більше нагадувало інквізицію. Так, в 1583 році нещасну служницю Настасії Охлоповської піддали тортурам, бо дівчина була свідком того, як Охлоповська вбила свого чоловіка Бориса. «...Ее кат в Луцку тут мучил, голову остриг й коси уризал, рани на плечах й на боках, свечамі пік... на драбино развязавши тягнул». Намагаючись приховати правду, яка обов’язково випливла б, родичі Охлоповської викрали дівчину з в’язниці, вбили її та вкинули тіло до криниці. А що ж вельможна Настасія? Після винесення вироку її взяли на поруки опікуни. А потім вона ще довго судилася з родичами вбитого за маєтки.

Від княжої резиденції до руїни

Наші уявлення про те, яким був замок століття тому, сильно приправлені казковістю. Люстрації укріплень Луцька в XVI-XVII століттях неприємно вражають: всі три башти вимагають негайного ремонту, відсутні ланцюги для підйомного мосту, вали та рови засипані сміттям, продовольчих запасів нема. У ще гіршому стані був Окольний замок із зігнилими фрагментами його дерев’яних стін та похиленою від старості брамою. Вже в ті часи міські укріплення почали втрачати своє стратегічне значення. Коли більшість українських твердинь обростала бастіонами, замок Любарта зберігав свій старомодний вигляд. У 1667 році, щоправда, було надбудовано верхні яруси В’їздової та Стирової веж і реставровано мури замку. Ще років через сто розібрали церкву Івана Богослова, а на місці палацу Любарта збудували скромну одноповерхову повітову канцелярію.

У 1795 році Луцьк увійшов до складу Російської імперії. Любартова твердиня почала перетворюватися на мальовничу руїну. Після численних пожеж у ХІХ столітті лучани почали сприймати колишній форпост як джерело каменю для відбудови осель. У 1863 році уряд навіть видав «височайшее повеление» розібрати В’їздову башту й південний мур. На аукціоні цей фрагмент замкового муру продали за 373 карбованці, а початкова ціна була всього 18 карбованців 50 копійок... Те, що фортеця не стала жертвою міщан, — заслуга будівничих Любарта. Кладка була міцною, розбирати замок виявилося важко. До міста почали навідуватися художники та інший романтично налаштований люд, щоб помилуватися маєстатичними руїнами. Нарешті, в 1885 році стало зрозуміло, що таку красу краще зберегти, а не розвалити. До замку почали ставитися як до пам’ятки історії. Хоча охороняли його часом у досить дивний спосіб. Скажімо, перед візитом Олександра ІІІ в 1890 році на В’їздовій вежі розібрали аттик, аби, бува, не впав на монарха.

На території замкового двору тулилися пожежна команда, міська управа та казарми для городових, а з 1918 року в замку відкрили літній театр. Значно більше уваги приділялося твердині у міжвоєнний час, «за Польщі». Хоча по-справжньому серйозно реставрацією споруди зайнялися в 1960–1970-х роках.

Замок з купюри

Що маємо зараз?

В’їздова вежа зображена на 200-гривневій купюрі: так Луцький замок став, можливо, найупізнаванішою українською твердинею. Міцні 10-метрової товщини стіни завдовжки 240 метрів з’єднують три башти града. У Владичій розмістилися арсенал і унікальна колекція дзвонів. У В’їздовій — виставка будівельної кераміки «Плитниця».

Тільки залишки фундаментів підказують, де були палац Вітовта та церква Івана Богослова. Більше пощастило Шляхетському будинку (1789 рік) і палацу єпископа (1814 рік) — вони приймають у своїх залах гостей міста. Щороку в замку проводяться лицарські турніри «Меч Луцького замку». Подейкують у місті про плани відбудови Окольного замку. І здіймається над міським базаром град Любарта: сакральне над профанованим, вічне над сьогоденним.

текст: Ірина ПУСТИННІКОВА

фото: Ірина ПУСТИННІКОВА, Станіслав БОКАЧ

 

 

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання