У Коломиї трамвая не було

У Коломиї трамвая не було. Замальовки про столицю Покуття.


Ейфелева вежа для Парижа — майже те саме, чим для Коломиї в новому тисячолітті став Музей писанки. Він найрозкрученіший із новочасних символів міста: кожному впадає у вічі незвична архітектура з уписаною у тло споруди велетенською писанкою. Насправді ж Коломия цікава не лише Музеєм писанки, Музеєм народного мистецтва Гуцульщини та Покуття чи Музеєм історії міста. Перша згадка про Коломию датується 1241 роком, 600 років тому вона вже мала Маґдебурзьке право... На старовинних брукованих вуличках середмістя відчуваєш, що Коломия дихає легендами і переказами. Це давнє місто, в якому жили і живуть цікаві люди, місто, багате на автентику, до якої слід віднести і своїх, суто коломийських диваків, котрі в час глобалізації бережуть від нищення те незриме, що єднає нас, сучасних, із минувшиною.

У Коломиї трамвая не було

Кляштор, який… тече

(Кляштор — з польської монастир)

З часів середньовіччя в Коломиї існував дерев’яний оборонний замок (відомий з ХV століття). Теперішнє середмістя — територія колишнього старовинного замчища, яку було обнесено стінами (дерев’яні кліті в зруб, заповнені втрамбованою землею). Замок мав дві вежі і три брами. На території замку існувала капличка з іконою Матері Божої Коломийської, яка тепер знаходить ся у Польщі. Замок проіснував до 1778 року — уже після розподілу Польщі нова австрійська влада наказала його розібрати. Нині про нього говорять лише назви вулиць: Замкова, Валова. Та ще інколи під час будівельних робіт викопують із землі фрагменти дерев’яних стін, деталі старої зброї чи предмети побуту коломиян з попередніх століть.

 У Коломиї трамвая не було

З приходом австрійської влади в 1788 році було закрито й домініканський монастир. На землях, що належали цьому ордену, на початку ХІХ століття поселили німецьких колоністів. Так у Коломиї з’явилася колонія Маріягільф (1811 рік). Невеликими колоніями були Славце, Розенгек, Флеберґ, Бретгейм. Колоністи жили тут аж до першого приходу більшовиків у 1939–1941 роках.

На місці ж монастиря 1855 року було споруджено Свято-Михайлівську церкву, освячену аж шостого серпня 1871 року (від 1994 року — Кафедральний собор святого Архістратига Михаїла Коломийсько-Чернівець-кої єпархії УГКЦ). Внутрішні розписи цієї цегляної будови здійснили художники Корнило Устиянович, Теофіл Копистинський, Валеріан Крицінський. Востаннє розпис собору здійснили в 1992 році художники Мирослав Ясінський та Василь Андрушко.

З-під церковного престолу витікає джерело. Його називають Кляштором. Сюди по воду, яку бережуть два мармурові янголи, ходить чи не пів-Коломиї. Добра вода, цілюща.

У Коломиї трамвая не було

У давнину центр Коломиї, не кажучи вже про передмістя, мав вигляд великого села: одноповерхові, здебільшого 1 Кляштор — з польської монастир дерев’яні будинки. Лише з другої половини 1800-х років місто почали забудовувати каменицями. На той час для планомірної забудови при міському уряді було створено так званий інженерний відділ. Завдяки продуманій праці архітекторів, Коломия кінця ХІХ століття почала змінювати свій зовнішній вигляд. Прямішими стали вулиці, їх значно розширили, а ближче до ХХ століття почали викладати кам’яними плитами. Згодом міські вулиці було забруковано каменем. До числа найдавніших камінних споруд того періоду належать згадана вже церква святого Архістратига Михаїла, будинки Староства (1860-ті роки), гімназії (1875 рік), ратуші та магістрату (1877 рік), ощадної каси (1892 рік), пошти (1895 рік), скарбничого уряду (1897 рік), єзуїтського костелу (1897 рік), Народного дому (1901 рік), міської лікарні (1905 рік). В архітектурному обличчі старої Коломиї помітний стиль віденського ренесансу, а на зламі ХІХ і ХХ століть з’явилися ще й риси нових фаз еклектики — модерну та функціоналізму.

 У Коломиї трамвая не було

Монастирок, відроджений з попелу

Найдавнішою з існуючих споруд Коломиї є дерев’яна Спаська (Благовіщенська) церква, побудована 1587 року. Вона має ще й іншу назву — Монастирок, бо колись входила у комплекс монастирських споруд. 

У 1589 році під час татарського нападу і церкву, і монастир, і цілу Коломию було поруйновано та спалено, а мешканців, за висловом хроніста, «витято впень». Монастир уже не відбудовували, бо ченці розійшлися, але церкву таки підняли з руїн. Тривалий час вона залишалася єдиним храмом у Коломиї. Існує легенда, що тут молився Богдан Хмельницький, ідучи зі своїм військом на Львів. Тут він писав свої універсали. А в сусідньому з Коломиєю селі Нижній Вербіж ще й нині є родина, яку звуть Маляревими тому, що ці люди переписували й оздоблювали універсали Хмельницького.

Спаська церква спочатку мала прямокутну форму. Аж 1709 року зі сходу та заходу до неї добудували два крила, а 1845 чи 1846 року з півдня було добудовано центральні вхідні двері. Церква цікава не лише своєю архітектурою, але й розписами. Первісні з них не збереглися. Теперішні ж базуються на розписах, які зробили коломийські художники ще в 1648 році. Наступні втручання у внутрішню оздобу храму (а їх здійснювали впродовж 1763–1852 років, а також у першій половині ХХ століття) були спрямовані лише на підтримку, закріплення, реставрацію існуючих розписів.

А на початку 1990-х коломияни врятували пам’ятку від брутальної перебудови.

Спаська церква тривалий час була одним із центрів українського національного життя. Поруч із нею на найбільшому українському цвинтарі XIX — початку ХХ століття поховано визначних діячів української культури: драматурга Іван Озаркевича, байкаря Луку Данкевича, видавців Теодора та Михайла Білоусів, прозаїків Андрія Чайковського та Івана Зубенка, актора Миколу Бенцаля...

У Коломиї трамвая не було

Коли ще Гітлер був підсобником

(Підсобник — некваліфікований робітник, що виконує допоміжні роботи на будівництві).

Нинішній центр Коломиї, сформований головним чином у часи Австро-Угорщини, завдяки своїй архітектурі, ставить місто в один ряд із містами інших країн Європи. Тому в радянські часи тут нерідко знімали кінофільми. На коломийських вулицях кінематографісти фільмували то види Швейцарії, то Німеччини, то Польщі. Та й залізничний вокзал, який теж зберіг у собі риси архітектури Дунайської імперії, не раз потрапляв у кінооб’єктиви. Якось на самому початку 1990-х років під час зйомок епізоду кінострічки про Другу світову війну на вокзал заїхав пасажирський поїзд «Москва – Івано-Франківськ». Кажуть, пасажири були шоковані, коли побачили на пероні есесівців з автоматами, над якими вітер похитував червоний прапор зі свастикою...

 У Коломиї трамвая не було

Власне, деякі краєзнавці пишуть, що і сам Адольф Гітлер, який в юності підпрацьовував будівельником, нібито щось будував на цьому вокзалі і навіть пив тут пиво. Цей вокзал пам’ятає цісаря Австро-Угорщини Франца-Йосифа, який до Коломиї приїздив 1880 року (це був другий приїзд, а під час перших відвідин залізниці ще не було). Він тоді побував у Коломиї одразу на двох виставках: Господарсько-промисловій, організованій українцями, та Етнографічній, влаштованій поляками. Вулиці, якими їхав монарх, було святково прибрано, а зустрічала його і супроводжувала верхи на конях група гуцулів, вбраних у національну ношу. 

Залізничний вокзал у Коломиї споруджено в 1865–1866 роках у ході будівництва залізничної колії Львів – Чернівці; першого вересня 1866 року святкували відкриття Львівсько-Чернівецької гілки Цісарськокоролівської привілейованої залізниці імені Карла Людовика. Цегляний двоповерховий будинок вокзалу споруджено з поєднанням стилів неоромантизму та неоренесансу. Він зазнав декількох добудов і реконструкцій (1898, 1902, 2002 роки). 1941 року вибух зруйнував центральну частину вокзалу...

Розповідають, що одразу після того, як почав діяти вокзал, на деякий час сюди перенісся центр світського життя міста: всі хотіли подивитися на диво техніки — паротяг. Вокзал став своєрідними воротами, через які їхали люди з Карпат і Прикарпаття у світ, а зі світу — на Гуцульщину та Покуття. Цією залізницею користувалися автор «Дон-Жуана з Коломиї» Леопольд Захер-Мазох, австрійський письменник Карл-Еміль Францоз, польський етнограф Оскар Кольберг. Зі світочів української культури сюди приїздили Іван Франко, Микола Лисенко, Михайло Коцюбинський, Олена Кульчицька та багато-багато інших людей.

У Коломиї трамвая не було

Бій курантів чули окраїни

Однак понад століття символом Коломиї все ж є ратуша. У місті вона особлива, не схожа на інші ратуші, хоч це типовий атрибут міського самоврядування, де збиралися радні. Споруджена 1877 року на місці старої дерев’яної, вона домінувала над тогочасною Коломиєю, прихистивши в собі не лише магістрат, а ще й пожежну сторожу, яка чатувала на балконі-галереї довкола вежі з годинником. Варто було сторожі побачити дим, як лунала команда, запрягали коней до спеціального пожежного воза, і браві фоєрмани (Фоєрман — галицький діалектизм, від німецьких Feuer (вогонь) та Mann (чоловік); насправді Feuermann у перекладі з німецької означає кочегар.) - пожежні вирушали рятувати коломиян від вогню. У по воєнні роки у приміщенні містилося медичне училище. З 1990 року в ратуші знову діє міська рада, тут і апартаменти міського голови.

А вечірньої пори, в часи, коли Коломия ще не знала електрики, перехожі підводили голову догори, аби на великому годиннику-курантах роздивитися, котра година — на вежі стояв годинник із підсвіткою — її запалював сторож тоді, коли й по всій Коломиї спалахували вогні у ліхтарях. Втім, звуки годинникового бою лунали далеко, навіть за межі міста, і не конче було дивитися на годинник, а лише полічити кількість ударів. На початку 1990-х років годинник на ратуші, який мовчав у радянські часи, «оживили», тепер з нього звучить електронна мелодія популярної пісні про Коломию.

У Коломиї трамвая не було

Зображення старої дерев’яної ратуші не збереглося, її забрала пожежа 1870-х, тому інколи трапляються історичні казуси. Наприклад, деякі художники, звертаючись до теми опришківства, малюють нову ратушу... Європейський тип містобудування виробив певні правила, за якими середмістя має такі невід’ємні атрибути, як ринкова площа і ратуша. Ринкова площа в Коломиї була значно ширшою, аніж тепер, і ратуша була південно-західним кутом ринку. На ринку, неподалік від ратуші, виконували смертні вироки опришкам; тут розрубали тіло найславетнішого опришківського ватажка Олекси Довбуша на 12 частин, аби розвезти їх всією Гуцульщиною і виставити на пострах всім, хто стане на таку ж дорогу. Нині неподалік ратуші про опришків нагадує пам’ятний знак у вигляді піраміди

Поки машиніст випорожнював гальбу

( Гальба — галицький діалектизм, від німецького halb, що означає половину чого-небудь; гальба пива — трохи більше одного літра)

У пам’яті старожилів, а ще у численних фотознімках збереглися спогади про Коломию як про місто, через центр якого проходила залізниця. Вона проіснувала вісім десятиліть: від 1887 до 1968 року. Лінія вузькоколійки тяглася від залізничного вокзалу, через центр Коломиї (повз саму ратушу), до річки Прут. Потяг, переїхавши мостом, повертав праворуч. Подолавши з десяток кілометрів, він гальмував у селі Слобода, в урочищі Ропа, де видобували нафту. Цю локальну залізницю («локальку») будували англійські інженери, які перед тим споруджували подібні залізниці в Індії та інших британських колоніях. Нею возили не лише нафту-сирець, а й пасажирів. Ще й нині збереглися соковиті оповіді про те, як містом їхав паротяг, гуркочучи так, що здригалися всі довколишні будівлі, і викидаючи клапті густої масної сажі, яка обсідала все довкола, в тому числі і стіни ратуші. Неподалік ратуші була зупинка: машиніст ішов пити гальбу бочкового пива, яким торгували на ринку, а тим часом пасажири (здебільшого селяни з довколишніх сіл, які приїздили торгувати) всідалися зі своїми бесагами (Бесаги — дві полотняні сумки, з’єднані довгими ручками, які носили перекинувши через плече) у потяг, щоби добратися додому. Серед пасажирів були і гімназисти, зокрема й майбутній класик польської літератури, уродженець Слободи Станіслав Вінценз. Про «локальку» збереглося багато анекдотів. Розповідають про диваків, які, приїхавши зі Львова чи з Чернівців до Коломиї, марно чекали на залізничному вокзалі біля колії «локальки» трамвая, не знаючи, що в Коломиї трамваїв нема і ніколи не було. Зате були візники, які возили пасажирів фіакрами. А ще існували численні ресторани, кав’ярні, «касино».

У Коломиї трамвая не було

Були і модники, які пробували вдягатися на англійський манер, як то робили англійські інженери-нафтовики та будівничі залізниці. У них, звичайно, не було належного смаку, тому таких модників почали називати «англіками з Коломиї».

Колись місто мало ще один вид транспорту. Коломия — місто припрутське. Прут, витікаючи у сідловині між оповитою легендами Говерлою та горою Брескул, 910 кілометрів біжить своїм руслом, спочатку вузьким і каменистим, а далі гладкішим і розлогішим, до оспіваного у фольклорі Дунаю. Івано-Франківщиною він тече півтори сотні кілометрів, Коломия десь посередині того шляху. Далі — Буковина, і нарешті — Румунія. Останні 320 кілометрів свого шляху до Дунаю Прут судноплавний. Хоч є свідчення, що колись човни ходили значно вище. В середині 1980-х у Коломиї біля мосту через Прут знайшли старовинний кований корабельний якір, а 2000-го корабельний якір знайшли на березі Прута декілька кілометрів нижче.

У Коломиї трамвая не було

На початку ХХ століття в Коломиї існував вид туризму, який називався човнярством. Бажаючі могли поплавати човном по Пруту біля моста, а могли й вирушити у тривалішу мандрівку рікою аж до Чернівців. Звідти човнярі верталися потягом, а човни до Коломиї везли кіньми. Було й чимало перевізників, які то плотами, то човнами переправляли людей через ріку. Занепав той повоєнний вид транспорту.

Коломия дихає історією. Небайдужий дізнається її і з архітектурних споруд, і пам’ятників, і назв вулиць, і легенд та бувальщин, які передаються від покоління до покоління. Варто лише схотіти дізнатись. 

В публікації використані старі листівки з колекції Зіновія Жеребецького.

текст: Микола ВАСИЛЬЧУК

фото: Денис ТРОФІМОВ

 

 

 

Коментарі   

0 #1 Даниїл 16.11.2015, 21:18
Мені потрібний цікава історія про коломию
Цитата

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання