З Ґимби — в «трубу»

З Ґимби — в «трубу».

На більшості карпатських гірськолижних курортів сезон закінчується в середині березня (ну, хіба би за кліматичними умовами Великдень помінявся з Різдвом і раптом встановилася температура нижче нуля та насипало товщі снігу). Цей рік став унікальним — якщо зазвичай тисячі лижників-любителів та спортсмени розкошують на трасах десь від 20 грудня до 20 березня (а бувало й з середини листопада по першу декаду квітня), то тепер сприятливим видався лише лютий. Господарі курортів недорахувалися значних доходів, але водночас отримали добру науку на майбутнє — не можна обмежуватися лиш одним видом сервісу — туристів треба бавити цілий рік.

Під завісу зимового сезону ми побували на популярних гірськолижних курортах у закарпатських селах Пилипець та Подобовець і, поміж іншим, зауважили: тут уже готуються до літа.

З Ґимби — в «трубу»

Привілля для екстремалів та неформалів

Пилипець та Подобовець знаходяться на північному сході від хребта Полонина Боржава, вершини якого сягають від 1200 до 1681 метра над рівнем моря. Безпосередньо над цими селами височать зі сходу на захід гори Жид Магура (1517 метрів), Ґимба (1491 метр), Великий Верх (1598 метрів), Репіцька (1331 метр). Гірськолижні траси розташовані якраз біля підніжжя цих вершин, і навіть назви баз та бугельних витягів перегукуються з місцевими топонімами: «Магура», «Боржавські полонини», «Ґимба», «Великий Верх». Перші траси з витягом, який зараз потребує капітального ремонту, облаштували в Подобівці ще при радянській владі. Тут проклали трасу швидкісного спуску, яка відповідала тогочасним вимогам слалому-гіганта, проводили навіть всесоюзні змагання, планували створити школу олімпійського резерву. А вже новий етап розвитку гірського нартярства співпав з межею тисячоліть. З’явився витяг поруч із колишньою базою «Закарпаттяоблтурист», що дістала назву «Подобовець–2000», у 2005–2006 роках — сучасні бугелі під горою Ґимба.

Слово «сучасні», вжиті у цьому контексті, для просунутих курортів Швейцарії чи Австрії може бути синонімом глибокого ретро. Там не тільки бугельні підйомники, а й одномісні «кріселки» виведені з експлуатації (бугелі ще використовуються хіба що на проміжних чи верхніх станціях канатно-крісельних витягів та фунікулерів для доставки лижників на певні траси). І якраз ця техніка переважно отримує друге життя на курортах українських Карпат. Втім, треба розуміти — зробити все й одразу неможливо.

З Ґимби — в «трубу»

Любителів лиж, «дошки» та навіть «підгузника» приваблює тут дароване природою багатство вибору. Траси різних категорій складності підходять як для початківців, так і для любителів фрірайду, могулу (Могул — спуск на лижах по горбистій трасі, ускладнений трюками.) та іншого екстріму. Піднявшись на верхню станцію будь-якого з витягів, можна здійснити кількагодинний перехід верхом від однієї бази до іншої. Скажімо, від котеджів бази «Магура» в урочищі Обнога попід Ґимбу та понад знаменитим на пів-Європи водоспадом Шипіт (про те, чим він знаменитий — трохи нижче) в Пилипці до верхньої станції витягу «Великий Верх» (1100 метрів над рівнем моря) у Подобівці. Гірськолижні схили Подобівця з перепадом висот у 390 метрів на відстані 1250 метрів — одні з найскладніших в Українських Карпатах. На окремих ділянках крутизна схилу складає понад 45 градусів. Розповідають, що «могульники» навіть просять адміністрацію бази не вирівнювати ратраком деякі місця. На більш як двокілометровій трасі швидкісного спуску вправляються спортсмени. Полога траса, яку називають «Швейцарією», призначена для любителів-початківців. А ще у Подобівці є «труба» — 900-метрова рівна просіка шириною в півтора метра, якою можуть проїхати лише відчайдухи.

З Ґимби — в «трубу»

Велике значення має й те, що парні бугельні витяги в «Боржавських полонинах» та «Подобівці–2000» мають високу швидкість. Перший долає півтора кілометра за сім з половиною хвилин, другий — 1250 метрів за шість хвилин. Це дозволяє звести до мінімуму черги біля турнікетів. Підраховано, що за світловий день під Великим Верхом можна прокататися до сорока разів.

Ця місцевість якнайкраще підходить і для піших мандрівок, особливо влітку. Найбільш популярне місце — водоспад Шипіт на маленькій гірській річці Плошанка (744 метри над рівнем моря). Виявляється, тут кожного літа проходять свого роду міжнародні фестивалі. До водоспаду з’їжджаються неформали з кількох центральноєвропейських країн. Місцеві мешканці волею-неволею звикли до цієї дивної публіки в подертих штанях, з усілякими металевими брязкальцями, татуюваннями, нечесаним «хаєром» і т.п. Та найбільше їх шокують нудисти, що кучкуються біля водоспаду, але часом і можуть пройтися селом в костюмі Адама.

Не знати, чи звертають увагу ці відвідувачі на автентичну дерев’яну забудову села, найкраще в окрузі збережену самобутню церкву Різдва Пресвятої Богородиці, зведену в 1780 році…

З Ґимби — в «трубу»

Дещо про умови

Як уже згадувалося, активна розбудова об’єктів туріндустрії тут почалася кілька років тому. Продовжується вона й зараз. Якщо три роки тому туристи могли знайти ночівлю на базах «Подобовець–2000», «Затишок» чи у приватному секторі, то зараз лише поруч із котеджами першої зведено два готелі.

У 2005 році під Ґимбою запрацював комплекс «Магура». В його котеджах може розміститися до 48 відпочиваючих. Неподалік від котеджів на висоті 900 метрів є штучно створене озеро. В адмінкорпусі туркомплексу розташовані ресторан, бенкетний зал, сауна, більярд. Крім лиж та сноубордів, тут можна взяти на прокат сноутюби. Відвідувачів катають на снігоходах, влітку — на квадроциклах. Партнери «Магури» навіть пропонують за сто гривень політати півгодини на дельтаплані. Номер у котеджі коштує 250 гривень за добу.

З Ґимби — в «трубу»

Поруч нещодавно відкрився готель «Шепіт Карпат», по дорозі до водоспаду запрацювало кафе-готель «Під водограєм». Біля гори Матачів діє база «У Лева».

В 11 номерах головного корпусу бази «Подобовець–2000» може розміститися до 28 відвідувачів, проживання включно з дворазовим харчуванням — 100-125 гривень з особи за добу. У котеджах, розрахованих на 48 осіб, — 135 гривень з особи без харчування. У кожному котеджі, крім чотирьох номерів з так званими зручностями, є простора вітальня з каміном, мікрохвильовою піччю та кухонним приладдям. У міжсезоння знижки сягають 50 відсотків.

Практично на всіх базах цієї зими були одинакові ціни на прокат спорядження та витяги. Лижі — від 25 до 50 гривень (залежно від року випуску), підйом — п’ять гривень. Через непевні метеоумови денні абонементи цього сезону майже не продавали.

У приватному секторі ціни на проживання значно нижчі. Так, у лютому проживання в приватній садибі зеленого туризму з дворазовим харчуванням коштувало 80 гривень.

З Ґимби — в «трубу»

І дещо про сполучення

Адміністративно обидва села (трасою Міжгір’я–Воловець відстань між ними менше трьох кілометрів) належать до Міжгірського району. Та діставатися сюди краще з Воловця. Через це місто проходить колія з Ужгорода на Стрий та Львів, а отже є залізничне сполучення з цілою ненькою-Україною. Курсують навіть міжнародні потяги Москва–Ужгород та Київ–Братислава. Загалом через Воловець щодоби курсує у двох напрямках понад два десятки потягів. Для лижників оптимальний по часу київський поїзд, який прибуває на станцію за чверть п’ята. Маршруткою з Воловця до Подобівця 12 кілометрів, до Пилипця — 15 кілометрів. Зручно діставатися й автомобілем, міжнародною трасою Київ–Чоп, з поворотом наліво в селі Нижні Ворота. А з Івано-Франківська найкраще добиратися через Торунський перевал, повернувши в селі Сойми, за три кілометри перед Міжгір’ям, праворуч. На цій розвилці віднедавна з лівого боку з’явився новий орієнтир — багатоповерховий санаторний комплекс у разючих червоних тонах. Проте слід мати на увазі, що при значних снігопадах Торунський перевал непроїзний. 

Щоб дістатися до витягів «Магура» та «Боржавські полонини», з центральної дороги в Пилипці треба повернути на південь якраз навпроти неоковирної сірої будівлі коопторгівського кафе «Закусочна», проїхати приблизно чотири кілометри до кафе «Плай». Вліво повз нього — 900 метрів до бази «Магура»; приблизно стільки ж прямо — до готелю «Шепіт Карпат» та «Боржавських полонин». А праворуч через місток — півтора кілометра до облюбованого нудистами водоспаду.

До бази «Подобовець–2000» та сусідніх готелів можна потрапити, повернувши на південь західніше Подобівця біля вказівника «крутий поворот», за 500 метрів від межі районів.

Цьогорічний брак снігу оголив перед власниками численних місцевих баз та приватних готелів-садиб ще одну проблему — жахливі дороги. Якщо в сніжну зиму достатньо втрамбувати дорогу грейдером чи ратраком і час від часу посипати слизькі ділянки піском, то тепер під’їзди до баз більше нагадують траси для тріалу (подолання бездоріжжя на повнопривідних машинах). Відтак, власники баз, котрі спершу будували витяги, готелі та котеджі, мусять цю проблему вирішувати. Вони мають партнерські стосунки з іноземцями, орієнтуються на заможних клієнтів, прагнуть розвивати літній туризм, а посеред дороги — калюжа...

З Ґимби — в «трубу»

Яка ж перспектива?

Виглядає так, що на всіх карпатських зимових курортах, і не лише українських Карпат, але й, принаймні, в сусідніх Польщі та Словаччині, разом дійшли одного висновку: на зиму чекай, але й літом не «качумай». Курортники Пилипця та Подобівця активно взялися за впровадження послуг для літнього відпочинку. І, подібно до Асоціації курортів «Славське», вони об’єднують зусилля та фінансові можливості. Розробляються піші, кінні, велосипедні маршрути, прокладаються траси для квадроциклів. 

На базі «Подобовець–2000» цієї весни мають за першочергове завдання впорядкування території. Бугельний витяг на літо хочуть переобладнати на одномісну «кріселку», якою возитимуть групи туристів під Великий Верх. На перспективу мають амбітну мету — прокласти від верхньої станції ще один витяг на вершину, де сніг лежить до середини травня. Тоді тут, як і на Драгобраті, лижний сезон триватиме на два місяці довше.

Подумують про те, щоб прокласти крісельний підйомник до Ґимби та обладнати на горі оглядовий майданчик, подібне планується зробити і на базі «Магура».

Сподіваємося, вищевикладене стане в пригоді тим, хто хоче, але ще не зміг побувати взимку під Полониною Боржава. Але для себе ми вже визначили: навіщо чекати зими — влітку тут буде не гірше.

текст: Володимир ЗАНИК

фото: Тарас ДУТКА, Мирослав КУШНІРЕНКО

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання