Через Костричу на лижах

Через Костричу на лижах.


Стрімкий ріст популярності гірськолижного спорту дещо затінив інший вид нартярства — походи на лижах. Але для малосніжної та доволі теплої зими чи весни лижний перехід — це добрий спосіб поєднати мандрівку з катанням. Плануючи цю виправу, ми обрали маршрут, який за складністю не належить до кваліфікації спортивного туризму — по карті всього лише трохи більше 15 кілометрів від контрольно-пропускного пункту Карпатського національного природного парку в урочищі Завоєля біля Ворохти через гору Кострича (1586 метрів) до перевалу в селі Кривопілля (970 метрів) Верховинського району на Івано-Франківщині. Проте навіть на такому «лагідному» маршруті за доволі сприятливих погодних умов екстріму не бракувало. Надто, якщо врахувати, що один із учасників походу особливою вправністю на лижах не відзначався.

Через Костричу на лижах

Найважливіша умова

На відміну від катання утрамбованими трасами з витягами та цілою інфраструктурою, лижний похід горами вимагає ретельної підготовки. Це стосується і вибору відповідного спорядження, і ознайомлення з маршрутом, і достатньої фізичної натренованості.

Зимою в горах існує підвищена небезпека заблукати навіть у, здавалося б, добре знайомій місцевості. Можливі буревії, сходження лавин, сильні снігопади, обледеніння снігового настилу, туман, «нульова» видимість. На окремих ділянках швидкість руху буває меншою, ніж кілометр за годину. Помилки в підготовці та організації походу можуть дорого коштувати — ніхто не застрахований від переохолодження, обмороження, травм.

Цю «страшилку» красномовно ілюструють факти. За два місяці 2007 року (в таку погожу зиму!) рятувальники одного лише Ворохтянського аварійно-рятувального підрозділу здійснили шість рятувально-пошукових операцій. Виводили, зокрема, на самий святвечір групу студентів з-під Петроса, півтори доби шукали майстра спорту по боксу з Білорусі, котрий вийшов із турбази Заросляк пофотографувати «красіву горку» Говерлу і аж на третій день опинився серед людей в закарпатському селі Богдан. В останніх числах лютого на Чорногорі загинув 28-річний чоловік...

Відтак, під час підготовки до зимового походу, необхідно якомога детальніше вивчити маршрут, розрахувати час, ознайомитись з прогнозом погоди. До слова, на популярних і авторитетних сайтах означені головні курорти Карпат, тому нескладно більш-менш точно вибрати дату, коли метеоумови будуть максимально сприятливими.

Навіть для одноденного зимового походу, крім стандартного набору спорядження, треба запастися «ліхтариками»-бахілами, змінним одягом, принаймні теплою білизною, відповідною аптечкою, в якій мусять бути засоби для невідкладної допомоги на випадок травм чи переохолодження. Дуже пригодиться добротний термос з гарячим чаєм. На засобах навігації та зв’язку варто наголосити особливо: без доброї мапи та компаса в гори нічого й вирушати. В Карпатах найкраще покриття має «Київстар», але дуже корисно, коли в групі є абоненти різних операторів, а головне — щоб ці телефони були діючі, і в них були внесені номери щонайменше найближчого аварійно-рятувального пункту. Треба завжди бути готовим до того, що можна вибитися з наміченого графіка, збитися з маршруту та шукати дорогу чи місце для ночівлі в темряві.

Через Костричу на лижах

Необхідно заздалегідь перевірити лижі, черевики, «підігнати» кріплення. В лижний похід варто взяти й спеціальний інвентар — викрутку, обценьки, шнурки. Надзвичайно вигідна річ при підйомі — камуси, але вони наразі доступні не кожному, тоді стануть в пригоді навіть якісь гетри чи ногавиці старих штанів, які можна натягнути на лижі. Незайвими були б і снігоступи.

Проте найважливіша умова зимового, лижного чи пішого походу — реєстрація в рятувальній службі з відповідно оформленим маршрутним листом. Рятувальники не лише проінструктують вас, але й підкажуть, як краще пройти до кінцевого пункту. Чітка інформація про групу та зв’язок з АРП дозволить вам безпечніше почуватися в горах.

Свою мандрівку журналісти «Карпат» провели за безпосередньої допомоги Ворохтянського АРП — нашим провідником та керівником групи був рятувальник Олексій Сіреджук.

Через Костричу на лижах

Спочатку несеш лижі, потім — вони тебе

Від центру Ворохти автомашиною ми вирушили в бік Заросляка, через КПП національного парку до так званого десятого кілометра — місця впадіння в річку Прут її правої притоки, потоку Озірний. Орієнтир дуже точний: за два кілометри після КПП, зліва від дороги, є дерев’яний міст через Прут. Дорога, що веде ліворуч вгору, добре вкатана. Нею цієї зими возили ліс. Потоком Озірний на проміжку восьми кілометрів майже до самого витоку з-під гори Кострич (1544 метри) проходить межа Карпатського національного природного парку. Можна підніматися й туди, усі вісім кілометрів пішки з лижами навпереваги, а далі ліворуч стрімко вгору. Та ми обрали дещо коротший шлях — через полонину Веснярка до гори Кострича, головної вершини однойменного хребта.

Отже, рухаємося дорогою вздовж Озірного приблизно два кілометри, проходимо повз перший місток через потік, а на другому повертаємо вліво. Короткий перепочинок, а далі не надто виснажливий підйом тракторною дорогою в північно-східному напрямку. Долаємо ще якийсь кілометр, і ноги починають по коліна грузнути в сніг. Час ставати на лижі. Олексій припасовує камуси до своїх «росіньйолів» і легко долає підйоми. Двом іншим учасникам на вітчизняних «бескидах» та популярних донедавна універсальних «вйолках» зі скі-турівським кріпленням доводиться сутужніше. На найменшому схилі лижі «стріляють» назад, підніматися треба або «ялинкою», або «драбинкою», а це вимагає значних фізичних затрат, швидкість невисока. Спробували зняти лижі — ще важче, снігу в лісі насипало вище метра.

Через Костричу на лижах

От чотирилапим та пернатим куди простіше. В одному місці натрапляємо на скупчення звіриних слідів, виглядає так, що вовки крізь хащі гнали кабана і в цій гонитві перетнули стежку, що веде до Веснярки. До речі, горяни стверджують, що популяція вовків у цій частині Карпат не мала, нинішньої зими їх бачили часто, але нападів на людей не зафіксовано...

Попри складність підйому, не можемо утриматися від захоплення зимовим лісом. На південно-західному схилі Костричі безвітряно. Вкриті снігом ялини й смереки мліють у величній красі, пні та кущі схожі на химерні скульптури. Шкода лише, що, піднявшись вище, на полонину, не змогли побачити Чорногору — через низькі хмари нам відкрилися тільки гора Мариш на півдні та фрагмент Кукула на заході.

На полонині Веснярка нарешті можна трохи пробігтися на лижах, нема ні льодової кірки, ні свіжого пухкого снігу. За невеликим пагорбом у видолинку — до половини занесена снігом стая (чи, як частіше називають туристи будівлі пастухів, — колиба). Такі будівлі, особливо взимку, стають найкращим прихистком для мандрівників. Горяни, як правило, їх не замикають, залишають дрова, каганці чи свічки, іноді якийсь харч, знаючи ціну життя в горах. І за це часом отримують чорну невдячність. На самий новий рік через якихось телепнів дощенту згоріла стая біля урочища Ґаджина...

Біля колиби на Веснярці ми влаштували обід, оглянули кріплення. Вище колиби стежка на Костричу повертає праворуч, на схід, та знову веде лісом менше кілометра. Ще один підйом — і виходимо на хребет. Вершина Костричі — праворуч, за кількасот метрів, а перед нею на полонині стоїть давній хрест, поруч — лавка. Південно-західні вітри майже оголили хребет, натомість над стрімким північним схилом утворились лавинонебезпечні нагромадження. Подекуди сніг уже обвалився, в інших місцях — загрозливі тріщини.

Через Костричу на лижах

Тільки за наявності провідника

Від гори Кострича до села Кривопілля ведуть щонайменше дві стежки, які починаються ліворуч та праворуч вершини. Олексій Сіреджук, уродженець Кривопілля, змалку ходив разом з батьком-лісником цими стежками. Але, оглянувши лавинонебезпечні наноси, припустив, що при такій товщі снігу одразу натрапити на стежку не вдасться. До того ж по телефону нам повідомили, що вранці з Кривопілля на Костричу піднімалася група туристів, але з півдороги повернулась, бо сніг там виявився надто глибоким. Було вже не так далеко до сутінків, і ми прийняли рішення спуститися в найзручнішому місці, а далі рухатися лісом «напролом» в північно-східному напрямку до тракторної дороги, що йде паралельно хребту та виходить на окраїну села. Явна авантюра! Відтак, нікому не радимо робити подібне, не знаючи досконало місцевості. В такому випадку краще вчинити за прикладом тих туристів — повернути назад пройденою вже стежкою. Виправданням для нас було лише те, що групу очолює досвідчений місцевий провідник, рятувальник, і ми маємо надійний зв’язок (рацію, стільникові телефони).

Через Костричу на лижах

Тим, хто ходив горами далі найближчої галявини з місцем для багаття під шашлики, напевно доводилося рухатись за азимутом у визначеному напрямку. У нашій ситуації небезпеки заблукати не було. Єдине завдання — просуватися вперед (точніше, боком, «драбинкою») крізь хащі, де відстань між найближчими деревцями менша від довжини лижі, метр за метром, не зважаючи на падіння.

Уже в сутінках ми вийшли на тракторну дорогу, з ліхтариками натрапили на сліди групи, що так і не дісталася Костричі. А перед восьмою вечора побачили вогні з найближчих хат. Звідси до перевалу в урочищі Буковель веде чітка дорога, приблизно чотири кілометри — година ходу (частково на лижах, частково пішки). Вона спочатку виводить у присілок Буковин. Оминувши кілька будівель зліва, ми перетнули невисокий хребет та дорогою, частково навіть розчищеною від снігу, дісталися на перевал, де нас чекало авто.

Через Костричу на лижах

Вийшло так, що на цих 15 з лишком кілометрів ми потратили майже півдоби... 

текст: Володимир ЗАНИК

фото: Тарас ДУТКА

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання