Королівське місто Жовква

Королівське місто Жовква.

Народитися у Жовкві і не любити її — неможливо. Жити у Жовкві і не бути гордим з того — важко. Слухати захоплюючі міські історії і не відчути ностальгії за минулою епохою — складно. Цікавитись історією та пам’ятками старовини і не побувати у Жовкві — грішно...

Королівське місто Жовква


Ідеальне місто

Жовква — затишне містечко в 23 кілометрах північніше Львова. На цьому благодатному клаптику галицької землі гармонійно переплелися різні національні культури, збереглися визначні пам’ятки, святині українців, поляків та євреїв. Із містом тісно пов’язані долі козацьких гетьманів Богдана Хмельницького, Петра Дорошенка, Івана Мазепи, коронного гетьмана Речі Посполитої Станіслава Жолкєвського, польського короля Яна Собєського, російського царя Петра І Романова, єврейських мудреців та теологів.

Королівське місто Жовква

Знаменита Жовква починалася з невеликого поселення Винники, перша згадка про яке сягає 1398 року. Історик Іван Крип’якевич висловлював гіпотезу про його приналежність древньоруському місту Щекотин, залишки городища якого розташовані неподалік — на околиці села Глинсько. У середині XVI століття Винники переходять у власність белзького воєводи Станіслава Жолкєвського, а після його смерті (надгробок, до слова, зберігся у Латинській катедрі Львова) успадковуються сином, якого на честь шанованого батька також нарекли Станіславом. Невдовзі, 22 лютого 1603 року, місту надано Маґдебурзьке право та на честь засновника названо Жовквою (польською — ???kiew). Зміна власників кардинально змінює долю невеличкого поселення, оскільки рід Жолкєвських був одним із найзаможніших, а водночас і найщедріших (рідкісне поєднання для багатіїв) у тодішній Польщі.

Королівське місто Жовква

Польський магнат, а незабаром великий коронний гетьман (приблизно те ж, що у сучасному розумінні — міністр оборони), не пошкодував сил та коштів, щоб його резиденція виглядала винятково у всіх відношеннях. Для здійснення задуму до Жовкви із сусіднього Львова були запрошені кращі архітектори того часу — італійці за походженням Павло Щасливий, Павло Римлянин та Амброзій Прихильний. Вони принесли найостанніші віяння італійського Відродження. Митці, яким випало стати будівничими нового міста, постаралися на славу.

Для розпланування Жовкви використали ренесансну концепцію «ідеального міста». Воно повинно було відповідати двом критеріям — бути добре укріпленим та водночас красивим. Тому резиденція Жолкєвських будувалася як місто-фортеця, що звідусіль була замкнена мурами. До Жовкви вели чотири брами — Львівська, Єврейська (Жидівська), Глинська (Краківська), Звіринецька. (До нашого часу збереглися лише дві останні). Було зведено потужний замок, величний костел Святого Лаврентія, кам’яниці, шпиталь та аптеку. Поблизу замку закладено звіринець. Однак будівництво перервалося — у 1620 році Станіслав Жолкєвський загинув у битві з турками. Незабаром вигас й увесь рід Жолкєвських. Та місто не занепало. Уже невдовзі його власником стає Ян Собєський (король Речі Посполитої в 1674-1696 роках), якому Жовква перейшла у спадок від матері — Теофілії Собєської. Тридцять п’ять років, з 1661 по 1696 рік, Жовква була родинним маєтком знаменитого полководця, осередком культурного та політичного життя країни. «Лев Ляхистану» — так з повагою величали польського короля османи — перетворив невелику Жовкву на одне з найкращих містечок Речі Посполитої та й цілої Європи. «Малим Краковом» часто називали її вражені чужоземні мандрівники.

Королівське місто Жовква

Ішов час, змінювалися власники міста. Все менше ставало тих, хто був одержимий ідеєю розвивати його, ба, хоча б зберегти набуте впродовж декількох століть. За лічені десятиліття Жовква зазнала значних руйнувань, у жалюгідному стані опинились її дивовижні історичні пам’ятки. За часів радянської влади Жовква, перейменована у 1951 році на Нестеров (на честь льотчика Петра Нестерова, першого виконавця мертвої петлі, який загинув неподалік), перетворилася на провінційне галицьке містечко-райцентр. Нехтуючи релігійними переконаннями городян та елементарними правилами збереження старовинних пам’яток, у католицьких святинях розмістили склади, а про реставрацію споруд лише пафосно теревенили.

Королівське місто Жовква

Тепер, хоча й не так швидко, як хотілося б, Жовква оживає. Досить пристойно виглядає середмістя, до міста приїжджає все більше туристів, здивовано озираються подорожні, які туристами себе ніколи не вважали. Своє захоплення архітектурою міста висловлюють німці, австрійці, американці та канадці, не кажучи вже про поляків, котрі часто приїжджають поклонитися своїм національним святиням.

Приїжджайте до Жовкви й ви. Пройдіться міськими вуличками, відвідайте замок і храми, послухайте захоплюючу екскурсійну розповідь про тих особливих людей, що жили у місті, разом творили її історію, вміли цінувати прекрасне, мріяли про краще майбутнє для себе та своїх нащадків.

Королівське місто Жовква

Повз грізні мури та єврейську божницю

Прибувши на жовківську автостанцію, гість потрапляє у полон мальовничості міста. Перше, що відкривається погляду, — грандіозні оборонні мури із круглою баштою, що оточують давній монастир чернечого ордену Домініканців. Автобуси зупиняються прямо перед ними. Турист спершу розглядає грізну товщу каменю, а далі робить перші кроки у пізнанні цього неповторного міста.

Повернімо направо, де зовсім поряд стоїть знаменита жовківська синагога — одна з найвідоміших та найбільших синагог Європи. Саме тут, поблизу Домініканського монастиря, з 1601 року розташовувалась єврейська частина Жовкви.

Королівське місто Жовква

Історичні документи дають підстави говорити про те, що євреї мешкали в містечку ще до часу появи назви «Жовква». Завдяки лояльності власників міста, євреї мали змогу безпе-решкодно сповідувати юдаїзм та розвивати свою культуру. Особливий розквіт жовківського єврейства припадає на часи короля Яна ІІІ, котрий не лише видав привілей на спорудження си-нагоги, а й подарував каміння для її будівництва та позичив декілька тисяч злотих. Припускають також, що будівництвом синагоги керував королівський архітектор Петро Бебер, який надав їй оборонного характеру. За виявлену прихильність вдячні євреї назвали свій храм іменем Яна Собєського (!). Досить довго синагогу не дозволяли тинькувати — щоб своєю красою вона не затьмарювала пишні католицькі костели, а тому гроші вкладалися передусім в інтер’єр. Він і досі зберігає залишки колишньої величі, тому радимо оглянути його (відімкнути двері за окрему плату можна попросити працівників туристично-інформаційного центру, що знаходиться у приміщенні замку. Там же можна замовити й екскурсію). Склепіння божниці опирається на чотири масивні колони. При східній стіні зберігся ліпний вівтар, на декотрих арках — частково збережені написи івритом. Відвідання синагоги полишає й інші, дещо протилежні враження. Старезна споруда просто волає про порятунок, негайну реставрацію. Це визнали й авторитетні американські фахівці, які у 1999 році включили синагогу до переліку ста пам’яток світової культури, що потребують негайної реставрації. Тепер юдейська божниця, переживши часи ревних молитов та варварської зневаги, терпляче очікує на кошти.

Королівське місто Жовква

До війни у місті був великий єврейський цвинтар (окописько), де поховано чимало достойників — рабинів, учених. Тепер шукати його марно. Знищені фашистами різьблені надгробки-мацеви були використані для вимощення вулиці Львівської. На території колишнього окописька пізніше облаштували міський ринок... Базар знаходиться на цьому місці й досі.

Королівське місто Жовква

…У 1919 році, за даними польського географа Мечислава Орловича, із 9600 мешканців Жовкви 3900 були євреями. Після війни тих євреїв, яким пощастило вижити, назвати міською громадою було вже складно. У зруйнованій синагозі відтоді не лунали молитви рабинів, у місті перестав відчуватися той особливий колорит, який створювали своєю присутністю жовківські юдеї…

Ренесансне середмістя

Від синагоги крокуємо далі вулицею Запорізькою. За мить опиняємося на Вічевій площі (колись — площа Ринок). Це саме серце «ідеального міста».

Кожне пізньосередньовічне місто мало свій Ринок — на площі знаходилися найголовніші адміністративні та сакральні споруди, проводилася жвава торгівля. Сюди приходили почути останні новини, погомоніти, перехилити кухоль-другий доброго пива чи міцного меду. Тут же карали порушників закону.

Королівське місто Жовква

Коли проходитимете площею, зверніть увагу на великий кам’яний круг, що його виявили під час розкопок археологи. Це так зване лобне місце. Колись тут стояв стовп кари, біля якого відбувалося виконання судових вироків. На початку минулого століття Вічеву площу прикрашали пам’ятники Станіславу Жолкєвському та королю Яну ІІІ Собєському. Добре роззирнімося навколо: найефектніші принади Жовкви наче на долоні. На північному боці Ринку — Парафіяльний костел Святого Лаврентія (або ж просто колегіата) із дзвіницею та Василіанський монастир. На заході — замок, а на сході та півдні — ренесансні кам’яниці з підсіннями.

 Королівське місто Жовква

Знайомство із середмістям можна починати з будь-якої пам’ятки, що більше припала до вподоби. Однак радимо спершу оглянути замок, що впродовж віків був вірним хранителем міста. Це найстаріша споруда Жовкви. Замок зберігся досить добре, однак з кінця XVI — початку XVII століття зазнав багатьох реконструкцій та руйнувань. Закладений ще 1594 року, він перебудовувався за короля Яна ІІІ та наступних власників — магнатів Радзивилів. Найбільший розквіт замку припадає на той час, коли його власником став Ян Собєський. Король перетворив замок на розкіш ну резиденцію, розбудувавши і прикрасивши його. Інтер’єри замку прикрашали дорогі меблі європейських майстрів, велика колекція живопису французьких, голландських та місцевих художників. Поряд із мурами твердині король заклав парк в італійському стилі. Дослідники висловлюють здогади, що в такий спосіб Ян ІІІ хотів догодити дружині — королеві Марії Казимирі, «коханій душі мого серця Марисеньці».

 Королівське місто Жовква

Із замком пов’язані долі багатьох знаменитостей. Серед них Богдан Хмельницький, який, за однією з версій, народився саме тут. І хоч науковці сумніваються у достовірності цього факту, у жовківчан він сумніву не викликає. Для увічнення цієї події горді сучасники помістили на фасаді замку меморіальну таблицю з портретом Богдана та написом «Гетьману України Богдану Хмельницькому від земляків».

Понад чотири місяці, з кінця 1706 до початку 1707 року, Жовківський замок був резиденцією російського царя Петра І, коли той вів Північну війну зі Швецією. Саме у стінах замку, на військових нарадах, було розроблено відомий жовківський стратегічний план розгрому шведської армії, суть якого полягала в ухилянні від генеральної битви доти, поки не буде переконливої певності у перемозі. Вирішальна битва, за задумом Петра І та його воєначальників, мала будь-що відбутися на російській території. До замку приїжджав і український гетьман Іван Мазепа, який саме тут дізнався про плани московського царя реформувати Гетьманщину. Це й стало підставою початку таємних переговорів із королем Швеції Карлом ХІІ. Тепер про перебування Мазепи у Жовкві нагадує одна із центральних вулиць міста, яку названо на його честь.

Королівське місто Жовква

З часом замок все більше занепадав і руйнувався. Було розібрано західну вежу та каплицю, демонтовано скульптури, занедбано королівський парк та звіринець. Після останньої війни у замку знайшли притулок адміністративні установи, школа (вони дислокуються там і досі), а також мешкали люди, яким виділили нове житло щойно у 2003 році, коли Жовква відзначала 400-літній ювілей надання їй Маґдебурзького права.

Костел-некрополь та монастирська реліквія

«Маленьким Вавелем» називали (та й тепер називають) поляки Парафіяльний костел Святого Лаврентія. Це архітектурна пам’ятка світового рівня.

За переказами, костел було збудовано на підвищенні, що його насипали турки, полонені Станіслава Жолкєвського. Будівництвом керували відомі архітектори Павло Щасливий та Павло Римлянин. За задумом фундатора, костел мав стати храмом-пантеоном, де могли б знайти вічний спочинок найбільш достойні власники міста. Першим судилося бути похованим у крипті костелу його ж фундатору — Станіславу Жолкєвському. Причому спершу було поховано лише обезголовлене тіло коронного гетьмана. За голову ж турки вимагали величезний викуп — 300 тисяч талярів. За дозволом королівського сейму вдова Жолкєвського Реґіна із власного срібла викарбувала необхідні гроші та викупила гетьманську голову. Її перевезли зі Стамбула до Жовкви і поховали разом із тілом. Невдовзі у костелі упокоїлись син Станіслава Ян та дружина Реґіна, а ще пізніше — представники родин Даниловичів та Собєських (сам Ян ІІІ похований у Кракові). Їхні надгробки, виконані з дорогого матеріалу, і досі дивують око кожного, кому пощастить потрапити до костелу на месу (для зацікавлених — богослужіння проводиться у суботу, неділю та у свята о 10.30, у будні дні — о 18.00).

Королівське місто Жовква

Особливої величності храмовому інтер’єру надавали чотири величезні батальні полотна — «Битва під Віднем», «Битва під Клушино», «Битва під Хотином» та «Битва під Парканами». Та марно зараз блукати очима по стінах колегіати — картин тут уже давно немає. (Деякі з них можна побачити кілометрів за сто звідси — в Олеському замку). Полотна ці мали прославляти героїзм і військову доблесть гетьмана Жолкєвського та короля Яна Собєського. Вишуканістю, неймовірним багатством вражали також сім вівтарів, пишні почесні лави, хори з органом, амвон, численна позолота і гаптування. Прикро, але не кожна з цих окрас дійшла до нашого часу. Варті уваги також зовнішні оздоблення костелу: донині верхні частини стін прикрашають різьблені фризи із зображенням орлів, гербів, лицарських обладунків. Вражає своєю величчю і парадний портал костелу, який дослідники зараховують до найкрасивіших ренесансних порталів України та Польщі. Ще одним туристичним об’єктом є дзвіниця костелу, яку, з легкої руки львівського дослідника фортифікацій Ореста Мацюка, нарекли «Жовківською Пізанською вежею». І дійсно, якщо добре придивитися, то можна переконатися, що вона трохи похила.

Неподалік від колегіати стоїть Василіанський монастир — визначний релігійний, культурний та видавничий осередок Галичини. Закладений 1682 року, він був ґрунтовно перебудований на початку ХХ століття. Інтер’єр монастиря прикрашають стінописи Юліана Буцманюка, виконані в 1931-1939 роках. Пильне око може вгледіти у зображених постатях українських гетьманів, діячів УНР та ЗУНР. Та найбільшою гордістю монастиря є мощі святого мученика Партенія, якого після жахливих тортур було страчено за відмову відректися від християнства далекого 250 року. Нетлінні останки святого потрапили до Жовкви з Відня ще в 1784 році. Відтоді у першу неділю після Воздвиження Чесного Хреста до міста приїжджають численні паломники, щоб вклонитися цій реліквії. Якщо у час вашого приїзду двері монастиря будуть зачинені, завжди можете звернутися з проханням до отців-василіан, яких, напевне, застанете на подвір’ї обителі за роботою.

Окремих слів заслуговують і жовківські кам’яниці. Здебільшого двоповерхові, вони слугували двом цілям: нижня їх частина (підсіння) використовувалась як торгові ряди, у верхній знаходились житлові кімнати.

Королівське місто Жовква

Храми вулиці Львівської

Вулицею Львівською попрямуємо до Домініканського монастиря. Парадоксально, але опосередковано винуватцем спорудження цього храму став Богдан Хмельницький, військо якого розгромило добірну польську армію під Батогом на Поділлі у 1652 році. В цій битві наклав головою син тодішньої власниці міста Теофілії Собєської Марк. Згорьована мати витратила значні кошти, аби Марк Собєський, рідний брат майбутнього короля Яна, знайшов вічний спочинок у зведеному спеціально для цього костелі. Будівництво храму відбувалося швидкими темпами і через три роки було повністю завершене. У 1661 році тіло померлої Теофілії поховали неподалік від сина, як вона й заповідала. Надгробки матері і сина, що їх виконав знаменитий німецький скульптор Андреас Шлютер, збереглися й досі, правда, далеко не у первісному стані. Ще донедавна у храмі господарювали військові, які не особливо страждали сентиментом до спадку трьохсотлітньої давності. В результаті славний колись монастир Домініканців занепав, тиньк на стінах потріскався, на склепіннях з’явилися загрозливі тріщини. У такому стані храм дістався греко-католикам, яким дозволили тут відкрити церкву святого великомученика Йосафата.

На цій же вулиці, трохи на узбіччі, примостилася церква Пресвятої Трійці — шедевр дерев’яного сакрального будівництва галицької народної архітектурної школи. Спорудження храму здійснювалося у 1720 році за рахунок пожертв власника Жовкви Костянтина Собєського та парафіян Львівського передмістя. Вже незабаром у церкві встановили іконостас у стилі українського бароко, що складався майже із п’ятдесяти ікон роботи жовківських майстрів — з образами святих на фоні місцевих панорам та повсякденних сцен із життя міщан.

На цьому можна завершити прогулянку. Час повертатися до автостанції та тих могутніх мурів, які справили найперші враження. Після відвідання таких міст, як Жовква, душу пронизують дивні відчуття. У якусь мить розумієш, що місто на тебе вплинуло, мало того — зробило кращим, добрішим, духовнішим, з’явилася потреба приїжджати сюди знову і знову… 

текст і фото: Андрій АНДРУШКО

 

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання