За горами гори

За горами гори.

Коли дивитися на карту, то Карпати нагадують підкову магніта, вмощеного в середині європейського континенту. Ці гори дійсно завжди мали притягальну силу. Відділяючи щось від чогось, вони насправді об’єднували. Межі, виявляється, потрібні ще й для того, щоби їх переходити.

Маючи свою частину Карпат (які вважаємо найкращими) ми, часто забуваємо, що за горами — гори. А найбільша еротичність Карпат полягає у безперервній повторюваності неповторного, у впізнаванні небаченого. І постійному переходові через межі.

Особливо прикро не переступити через межу, яка для самого тривання гір є зовсім несуттєвою. Скажімо, через державний кордон. Скажімо, між Україною і Польщею. Тим більше, що існують цілком легальні і доступні способи це зробити.

За горами гори

Горам пощастило більше

Якраз у тому місці, де смуга Карпат робить плавний поворот на захід, відразу після Ґорґанів і Східних Бескидів, гірська система опиняється на території Польщі. Тут починається та частина Карпатських гір, яка називається Низькими Бескидами, а по-польськи — Бещадами.

Від наших гір вони відрізняються передовсім тим, що є справді значно нижчими. Переважна висота — 500–700 метрів. Гори, котрі досягають тисячі метрів, вважаються справжніми вершинами.

Але від того, що є невисокими, ці гори зовсім не виглядають менш гірськими. Особливість бескидського ландшафту полягає у дуже чіткій вимальованості величезної кількості хребтів і ще більшої кількості дрібних гір. Кожна гора виглядає тут окремою горою, оточеною безкінечністю так само окремих гір. З кожної гори відкривається казкова панорама — довкола самі гори, дуже багато гір, які не мають закінчення. Вони справді нагадують море.

За горами гори

Цим горам дуже пощастило. Багато століть вони були найзаселенішою частиною Карпат. Через те, що були доступними, через те, що своїми краями торкалися багатих рівнин, через те, що були мостом між цими рівнинами.

В Низьких Бескидах жили українські бойки. Такі самі, як у сусідніх Закарпатті та Львівщині. Тут вирубали майже весь ліс, і гори були голі. Фронти двох світових війн переходили через Бескиди з особливою затятістю. А у 1944 році Бескиди стали складовою Радянської України. Поляків відправили до Польщі, активніших українців — до Сибіру. Так тривало до 1951 року. Тоді північніше від Львова, біля Кристинополя (Червонограда), на території, відданій після війни соціалістичній Польщі, було відкрито родовище бурого вугілля. У Москві зрозуміли, що помилилися, і влаштували так званий обмін територіями. Кристинопіль і Белз повернулися в Україну, Польща натомість отримала Низькі Бескиди. Бойкам запропонували переселитися в СРСР. Гори стали пусткою. Власне тому пощастило їм, а не людям. Кілька десятиліть земля відпочивала від людської господарки. Влада організувала на порівняно невеликій території кілька заповідників, національних і ландшафтних парків. З інших місць сюди переселялися люди, котрі вміли цінувати природність. За останні двадцять років Бескиди перетворилися на суцільний туристичний край. Однак сучасна туристика мусить орієнтуватися передовсім на охоронний статус більшості земель. Зрештою, незнищеність природи є головною принадою для туристів.

За горами гори

Гірськолижна столиця Бескидів

Але справжній вибух індустрії туризму пов’язаний з гірськолижними курортами. До речі, мода на гірські лижі, як і в Україні, стала масовою якихось двадцять років тому. В той самий час Польща перестала бути соціалістичною, з’явилася можливість вільно займатися приватним бізнесом. Згодом відкрився доступ для великих зовнішніх інвестицій, з’явилися справді дуже багаті поляки, котрі могли інвестувати в галузь. Врешті середній рівень якості життя у Польщі став достатньо високим, щоби майже кожен міг собі дозволити відпочивати якісно. Саме тоді в Бескиди приїхало досить багато людей, котрі збиралися свідомо провадити власний туристичний бізнес. Власне від них місцеві господарі навчилися найголовнішого — самим ініціювати і реалізувати найрізноманітніші проекти. Тепер вони залучили до своєї діяльності і європейські фонди, і державні природоохоронні інституції, і органи місцевого самоуправління.

Туристичною столицею Бескидів є Устрики Дольні. Давнє містечко з багатою історією розміщене за двадцять кілометрів від переходу Кростєнко на українсько-польському кордоні (якщо їхати з України, то це відразу за Старим Самбором і Хировом).

За горами гори

Зі всіх боків Устрики оточені горами. На двох найвищих — Громадині і Лаворті — облаштовані гірськолижні спуски, які належать до найкращих у Польщі. На обидвох схилах працює по кілька підйомників, обслуговуючи окремі траси з різним рівнем складності. Починати їздити можна на цілком безпечних. До того ж кожна база має спеціальні школи з тренерами. А на найдовшій, кілометровій трасі на Лаворті минулого сезону рекордсмен Польщі з швидкісного спуску розігнався до 160 кілометрів за годину. Взагалі спортивні змагання високого рівня, які відбуваються впродовж усього січня, є ще однією принадою для туристів.

За горами гори

За кілька кілометрів від Устриків розташований ще один гірськолижний курорт — Арламів. Це місце унікальне і легендарне. Колись у долині серед безкінечних гір було досить велике село. Після 1951 року його цілком виселили. Залишилися тільки здичавілі сади і сліди фундаментів. Довколишні землі віддали військовим під полігони. У лісах на безлюдних у радіусі восьми кілометрів горах спокійно плодилися олені, кабани, сарни, вовки і ведмеді. Наприкінці шістдесятих років на найгарнішій горі побудували відпочинкову базу для верхівки уряду і партії. Тепер ця колись секретна база є доступною для всіх. Готельний комплекс — умови значно кращі, а ціни нижчі, ніж в Україні — готовий приймати триста гостей. Охочі можуть пожити в апартаментах перших секретарів партії і керівників уряду або в номері, де у 1981 році під час воєнного стану було інтерновано лідера опозиції Леха Валенсу. Можна грати у бридж на столі, який належав колись маршалові Пілсудському.

За горами гори

Гірські схили в околицях Устриків завжди цінувалися як найзасніженіші. Сніг випадає тут уже в листопаді і тримається до весни. Цьогорічна зима стала справжнім випробуванням для курортів. Довелося вдаватися до штучного засніження, яке теж не було цілком можливим через плюсову температуру. Найвдалішим у цьому сенсі виявився саме Арламів. Упродовж десяти перших, найважливіших для курортників днів січня на спусках можна було повноцінно їздити. Тепер знову похолодніло і навіть без особливих снігопадів схил засніжують за два дні до цілковито бездоганного рівня.

За горами гори

Хоча збитки від потепління надолужити вже не вдасться, ця зима стала добрим уроком для господарів. Вони усвідомили, що крім дармового снігу і схилів потрібні ще додаткові пропозиції, котрі б гарантували туристичний рай в Бескидах упродовж усього року. Навіть власники невеличких готелів і зелених садиб вигадують десятки різних розваг для своїх мешканців. Тепер уже нормою стали такі речі як лазні, басейни, стрільба з луків і пневматичної зброї, прокат велосипедів і човнів, ловлення форелі і страви регіональної кухні, корти, баскетбольні майданчики, джерельна вода, джипінг (один власник готелю спеціалізується навіть на джипових виїздах в Українські Карпати), місцеві наливки, атлетичні зали і коні, пейнтбол і дельтаплани, домашнє молоко і ще безліч усього.

За горами гори

Міський туристичний центр дбає про те, щоби впродовж року в Устриках відбувалося якнайбільше різних свят. Найпопулярнішими є свято домашнього хліба, туристичний ярмарок, джазовий фестиваль, чемпіонат з гірського бігу, чемпіонат із пляжного волейболу.

Дійшло до того, що навіть окремі садиби час від часу запрошують відомих музикантів і поетів, влаштовуючи домашні читання та концерти.

За горами гори

Цілком екзотичну річ пропонує гірське село Цісна недалеко від Устриків. Кілька років тому молодий чоловік, котрий приїхав із Кракова, відкрив тут садибу «Бісовисько». Окрім усього іншого він вже багато років займається санними перегонами на псячих запрягах, бере участь у різних міжнародних змаганнях, минулого року став навіть чемпіоном Європи. З його ініціативи у селі щороку проводяться змагання з цього виду спорту, на які з’їжджаються кількадесят учасників, кількасот псів і кілька тисяч глядачів.

Зрештою, без усіх цих приватних вигадок можна було би й обійтися. Бо Бескиди є місцевістю, яка притягує передовсім туристів свідомих. І для них тут створене бездоганне середовище. Тож більшість із них, властиво, нічого крім ночівлі і харчів не потребує, бо приводить їх сюди якась власна пристрасть чи інтерес.

За горами гори

Передовсім це стосується любителів природи, аматорів ландшафтів. Для них у Бескидах облаштовано сотні кілометрів промаркованих стежок. Те саме зі стежками велосипедними. Лише довкола Устриків велотраси розтяглися на сто кілометрів. Не кажучи вже про те, що ці стежки сполучені із 1200-кілометровою бескидською велотрасою Грінвей. Один з найпопулярніших маршрутів, між іншим, веде слідами воєнних пригод бравого вояка Швейка, все точно за описаними у романі Ярослава Гашека місцями. Серед людей пристрасті особливо вирізняються спостерігачі за птахами. Виявляється, що їх у Європі кілька мільйонів. Переважно у західних країнах. Можна собі уявити, яким раєм є для них дикі Бескиди після індустріалізованих і урбанізованих теренів Бельгії чи Голландії.

Знаковий та героїчний Перемишль

Другою за значенням темою екскурсій є історія. Її слідів тут дуже багато. Зокрема, це стосується бойківської дерев’яної архітектури. Хоча давні греко-католицькі церкви і використовувалися кілька десятиліть як склади, все ж вони збереглися краще, ніж в Україні. Найбільше повезло тим, котрі після зникнення українців перетворювалися на римо-католицькі храми, про які дбали громади. Або тим, які вже у пізніші часи були грамотно реставровані і взяті під захист як історичні пам’ятки. Довкола Устриків таких прекрасних церков залишилося дуже багато — у Бандрові, Берегах, Гошові і Гошовчикові, Яловому, Лещоватому, Лісковатому, Лодині, Мочарах, Рівні, Устяновій, Войтковій. За їх збереження ми повинні бути вдячними.

Передгір’я Бескидів багате на старі маленькі містечка, в яких культивується історична атмосфера, ретельно оберігаються архітектура і цілість міських ландшафтів. Леско, Сянок, Риманів, Дукля зачаровують своєю мініатюрною провінційною красою. Замки, вілли, плацики, давні курорти, камениці на ринках, костели, синагоги, цвинтарі створюють ілюзію повернення у минуле, яке є вже неможливим у будь-який інший спосіб.

Переважна більшість виїздів у Посяння закінчується відвіданням культурної столиці всього краю — Перемишля.

Колись це одне з найдавніших українських (а тепер і польських) міст змагалося у величі зі Львовом і Краковом. Тисяча п’ятсот історичних пам’яток Перемишля у реєстрі найвищої категорії значення. Для українців це місто є справжнім вузлом драматичної історії. Перемишль завжди був одним із духовних центрів Західної України. Значна частина її культурної історії відбувалася саме у цьому місті.

За горами гори

Крім історичних і архітектурних пам’яток минулих століть, сучасний Перемишль туристичний пропонує ще дві дивовижі. По-перше, це кількадесят фортів довкола міста, які об’єднувалися у часи першої світової війни у твердиню Перемишль, одну з найкращих у світі. Завдяки їй у 1914 році перемишльський гарнізон зупинив російську навалу на Європу. Подвиг міста шанують у Відні і Будапешті, до яких росіяни тоді так і не дійшли. А перемишльські форти є тепер найцікавішим туристичним об’єктом у місті (до речі, вони також з’єднані досконалою мережею велосипедних маршрутів). У східній Європі нема іншого місця, де можна було би ближче торкнутися історії Першої світової.

Другим дивом є гірськолижний спуск на горі над самим передмістям. За якістю він нічим не гірший від тих, що у Бескидах.

Приїхати на південний схід Польщі варто з багатьох причин. Треба просто зібратися і перетнути найближчий кордон. І почувати себе добре. 

текст: Тарас ПРОХАСЬКО

фото: Володимир ЗАНИК

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання