Дім Сатурна — у горах коло Вижниці

Дім Сатурна — у горах коло Вижниці.

В горах, які оточують мальовниче буковинське містечко Вижниця, неподалік від Черемоша, виявили групу з давніми рукотворними зображеннями. За версією дослідників, це залишки скельного язичницького святилища-обсерваторії.

Дім Сатурна — у горах коло Вижниці

Перша звістка про петрогліфи (давні знаки на каменях) на скелях поблизу Вижниці надійшла від студентки історичного факультету Чернівецького університету Стребкової. У «Щоденник археологічних розслідувань» вона записала: «У лісі є камені, на яких народні месники залишили свої знаки у вигляді півкіл і кіл, які місцеві люди називають підковами та жорнами».

За цією інформацією археолог Богдан Томенчук та автор статті у 1986 році провели археологічну розвідку в горах і лісах навколо Вижниці. На двох розташованих поруч горбах передгір’я та в урвищі між ними виявлені вибиті на скелях кола-петрогліфи діаметром 50-80 сантиметрів, а також знайдені кілька грубо оброблених стел та два ретельно витесані горельєфи, що обрисами нагадують людину.

Вершина північного горба завершується п’ятиметровою обтесаною прямовисною людиноподібною скелею з дволикою головою. На південному горбі чернівецькі археологи згодом розчистили поверхню горизонтальної трикутної скелі і виявили на ній 18 кіл. Усього тут налічується 87 кіл-петрогліфів, вибитих як на скелях, так і на стелах.

Багаторічне вивчення об’єкта та пошук аналогій дозволили прийти до висновку, що кола та стели відтворюють календарно-астрономічні періоди, а в цілому перед нами язичницьке святилище-обсерваторія, яким користувалися наші предки, можливо, аж до часів прийняття християнства.

Дім Сатурна — у горах коло Вижниці

В тексті Х столітті арабського історика аль-Масуді є такі слова: «Храм побудований одним із царів слов’ян на Чорній горі, яка була оточена водами різного смаку і кольору. В ньому стоїть великий ідол Сатурна із зображеннями мурашок, чорних граків і якихось негрів». На думку Богдана Томенчука, в цьому тексті йдеться про нашу Чорногору. За Томенчуком «води різного кольору» — це Білий та Чорний Черемоші, а їх «різні смаки» зумовлені існуючими тут соляними джерелами з різним складом води. Однак на існування має право й інша версія, що храм із ідолом Сатурна, про який писав аль-Масуді, був розташований десь на території Вижницького святилища, а не на одній з вершин Чорногори.

Відомо, що язичницька релігія була релігією астральною. Головними богами вважалися світила та планети, а язичницькі святилища, крім обрядових, виконували календарно-астрономічні функції.

Для астрономічних спостережень за точками сходу Сонця протягом року необхідна була рівна лінія горизонту. Саме з горбів передгір’я, на яких розташоване Вижницьке святилище, і проглядався на сході ідеально рівний горизонт.

Слід відзначити, що місце злиття Чорного та Білого Черемошів від святилища зовсім недалеко.

Щодо «великого ідола Сатурна», то відповідь на питання про нього допомагає дати одна зі скель з петрогліфами в урвищі між південним та північним горбами. На вертикальній по верхні цієї скелі витесані три дуже великих об’єднаних кола, вище — ще чотири, а збоку на горизонтальній поверхні п’ять кіл. Разом їх 12, як місяців року. Ця система розподілу місяців у році відповідає вавілонському місячно-планетарному Зодіаку.

За схемою цього Зодіаку, кожен з його 12 знаків-місяців був житлом одного з семи планет-богів, відомих у стародавньому світі. Сонце та Місяць мали по одному житлу, а Меркурій, Венера, Марс, Юпітер та Сатурн — по два. Згадані три великих кола на скелі в урвищі відповідають місяцям — січню, лютому і березню. Це житла Сатурна, Юпітера та Марса. Чотири вищі кола — місяці квітень, травень, червень, липень з житлами Венери, Меркурія, Місяця та Сонця. П’ять кіл, що збоку, наступні місяці року та запасні житла планет.

Дім Сатурна — у горах коло Вижниці

За розподілом планетарних богів по місяцях року на вавилонський Зодіак спирався римський календар. (Так, у грудні римляни святкували сатурналії — свята на честь Сатурна — бога посівів та врожаю. Кінець свят співпадав з днем зимового сонцестояння. У януаріусі — січні — римляни справляли свято на честь дволикого Януса — бога усіляких починань). За римською міфологією, бог Янус прий-няв бога Сатурна і розділив з ним владу. Оскільки за вавілонським Зодіаком два житла Сатурна, тобто дві постаті Сатурна стоять поряд, то і був вигаданий бог Янус — двійник Сатурна.

Отже, дволикі голови у нашому святилищі — це Сатурн і Янус, які в річному календарі відповідають грудню і січню та фіксують зимове сонцестояння. Постать «великого ідола Сатурна» оточена стелами, і над нею, певно, був споруджений дерев’яний храм.

Щодо зображень, за аль-Масуді, біля ідола Сатурна «мурашок» та «негрів», то і цим повідомленням знаходимо пояснення. Так, відомо, що у слов’ян існував культ мурашок. У південних слов’ян був звичай закопувати овечі кістки в мурашник з примовлянням: «Як плодяться ці мурашки, так би і плодились вівці».

Цікаво, що і тепер неподалік від скелі Сатурна існує кілька великих мурашників. Наявність нафти у Прикарпатті, зокрема поблизу святилища у селі Берегомет, не могло пройти поза увагою жерців. Певно, деякі стели, які символізували підземних божків, що опікувалися нафтою і були пофарбовані нею на темно, власне й асоціювалися з «неграми».

Не залежно від того, коли і ким конкретно було зведене Вижницьке святилище-обсерваторія, календарно-астрономічний зміст його, як ми переконалися, відповідав досягненням астрономії Близькосхідних цивілізацій. І жерці «варварських народів» Європи були з нею чудово обізнані. 

P.S. Туристів, які подорожують Карпатами, в разі виявлення якихось знаків на скелях та кам’яних стел, просимо повідомляти редакцію.

текст: Геннадій МАРЧЕНКО

фото: Тарас ТКАЧУК

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання