Загадкова велич Протятих Каменів

Загадкова велич Протятих Каменів.


Погожа малосніжна зима напевно дещо під коректувала плани багатьох любителів гірських лиж. Але навіть якщо на курортах нема снігу, не варто відмовлятися від задоволення побувати в горах, помилуватися мальовничими витворами природи. От, хоча б, здійснити коротку та нескладну виправу до дивовижного скельного утворення в Буковинських Карпатах — Протятих Каменів. Це може бути одноденний маршрут вихідного дня протяжністю приблизно 30 кілометрів, але краще вибиратися принаймні на одну ночівлю, бо вам точно не захочеться пробігтися повз десяток скель, кожна з яких варта детальної уваги.

Загадкова велич Протятих Каменів

За перевал

Наш маршрут починається з розташованого на правому березі річки Черемош містечка Вижниця, районного цент-ру Чернівецької області. Черемош тут уже не Чорний і не Білий — обидві ріки зливаються тридцятьма кілометрами вище, в селі Устеріки. До Вижниці найпростіше дістатися з Чернівців — приміські потяги відправляються з обласного центру о 9 годині 17 хвилин та о 21 годині 10 хвилин, прибувають, відповідно, о 12 годині дня та рівно опівночі. З Чернівців у цьому напрямку також курсує близько десятка автобусів, відстань від обласного центру 68 кілометрів.

Загадкова велич Протятих Каменів

А з Івано-Франківська треба діставатися через Косів та селище Кути, що розташоване якраз навпроти Вижниці на лівому березі Черемоша — досить лише перейти через міст. Зрештою, навіть кияни можуть легко дістатися до Косова — щодня зі столиці о 17 годині 40 хвилин відправляється автобус «Київ — Верховина», який прибуває до Косова о півдев’ятій ранку.

Загадкова велич Протятих Каменів

Від вокзалу у Вижниці до перевалу Німчич (586 м) приблизно вісім з половиною кілометрів. Дорога веде через село Виженка між мальовничих схилів, місцями звивається серпантином. І майже до самого перевалу покрита асфальтом. Піший підйом на Німчич забере півтори, максимум дві години. Свого часу тут було зведено дерев’яний відпочинковий комплекс, який з початку 1990-х стоїть пусткою. Натомість поруч виріс новий, що так і називається «Перевал Німчич». Тут же встановлено гірськолижний бугельний підйомник, схил підготовлений під трасу. (В грудні минулого року бракувало дрібниці — снігу). Отож, наша виправа взимку може поєднати і катання на лижах, і мандрівку до скель.

Загадкова велич Протятих Каменів

Через Німчич Виженка сполучається з Розтоками, селом у долині Черемошу. На перевалі основна дорога повертає праворуч, на захід. А до Протятих Каменів треба підніматися вздовж витягу в південному напрямку. Стежка промаркована і, схоже, що маркери відновлені недавно аматорами. Вийшовши на невеликий хребет над перевалом, повертаємо стежкою праворуч — ґрунтова дорога, що веде до одного з присілків Виженки, лишається нижче зліва. Проходимо повз капличку. По дорозі можна легко збагнути, чому Чернівецьку область називають Буковиною — ліси здебільшого мішані, обабіч стежки трапляються велетенські буки, а також молоді берези, що подекуди ростуть ніби кущами. Ліворуч перед нами відкривається гора Просічка (913 м). А на заході бачимо розлогу долину Черемоша, мереживо хребтів та вершин Покутських Карпат: Ігрець, Писаний, Сокільський. За Просічкою через кількасот метрів на півдні починається буковий ліс. Місцевість прорізана глибокими ярами. Ще трохи лісом, і крізь безлисте гілля дерев попереду справа починають проглядатися контури скель. Ми підходимо до найвідомішого і найвеличнішого з Протятих Каменів — Соколиного Ока.

Соколине Око — місце ініціації*

Це скельне утворення з пісковику має кілька захоплюючих принад. По-перше, з північного боку, практично біля підніжжя, є невелика трикамерна печера. Правду кажучи, спелеологам тут робити нічого, але і дорослим, і дітям перебування в ній принесе насолоду. До печери можна потрапити щонайменше через два отвори, а два інші, вужчі, виходять крізь скелю через якийсь десяток метрів зі стрімкого східного боку. До речі, назву «Протяті» (чи, за місцевим діалектом, «протєті») ці камені отримали якраз через численні наскрізні щілини — пісковики м’якшої породи тисячоліттями вимивало зі скель, а тому виникає враження, ніби якимсь велетенським інструментом протнули діри.

Загадкова велич Протятих Каменів

Від місцевого мешканця ми почули ще одну версію походження назви: нібито в скелях люди «протєли» дорогу. Видається малоймовірним, однак у двох місцях дорога справді проходить немов крізь кам’яні ворота. А поряд із Соколиним Оком стоїть менша скеля, яку при добрій уяві можна подумки «зліпити» з більшою, як пазли.

По-друге, наверху Соколиного Ока є такий собі природний резервуар діаметром приблизно 70 сантиметрів і десь такої ж глибини, схили помережані водостоками, а на найвищому місці видовбаний уже рукотворний вказівник сторін світу. Третє диво, мабуть, найбільш вражаюче — верхня плита каменя утворює гігантську аркаду, з-під якої схил у градусів 45 веде на дно каньйона. У цьому каньйоні раз на рік у вересні й відбувається дійство, яке можна назвати ініціацією — посвячення в студенти першокурсників географічного факультету Чернівецького університету. Кульмінація дійства проходить вночі. В арці раптово з’являється бог Гео з палаючим смолоскипом та на шаленій швидкості злітає (на альпіністському канаті) до ошелешеного натовпу.

Загадкова велич Протятих Каменів

Ця місцина щонайкраще надається для активного й пізнавального відпочинку. Можна ретельно обстежити камені. Поруч кілька обладнаних місць для стоянок, джерельця. І, на жаль, гори побутового сміття, прибрати яке, схоже, нікому не спадає на думку. На Протятих Каменях часто вправляються альпіністи. Однак бувалі майстри категорично радять аматорам не пробувати підніматися на скелі самостійно — порода доволі м’яка, без верхньої страховки працювати небезпечно.

На відміну від знаменитого Бубнища Протяті Камені вочевидь обстежені мало. Принаймні, нам не вдалося знайти детальної схеми скель, їх опису. Це місце відвідують переважно чернівчани та косівчани. А воно направду варте того, аби стати ключовим туристичним об’єктом.

З Бедіїва — на два боки

Від Соколиного Ока треба трохи піднятися вгору на схід, можна принагідно обстежити інші скелі, що височать обабіч. Далі ґрунтова дорога веде крізь пару кам’яних «воріт» на південь, до присілка Бедіїв. А звідси, як у казці, лише без страшилок: наліво підеш — до «залізного» джерела попадеш; прямо підеш — на гору Черешнів зайдеш; а направо підеш — у Розтоки повз водограї зійдеш. Прямо нам точно не треба — так через хребти та долини можна потрапити аж в містечко Путила. Дзвінкий заключний акорд обіцяють бічні напрямки.

Загадкова велич Протятих Каменів

Повернувши за першими ж хатами присілка ліворуч, на схід, метрів через п’ятсот вийдемо до верхів’я річки Виженка, а рухаючись далі за течією вздовж потоку приблизно через півгодини натрапимо на ошатне джерело, яке називають «залізним». Кажуть, вода в ньому завдяки високому вмісту сполук заліза та інших хімічних речовин має цілющі властивості, але не надається для транспортування, бо за короткий час сполуки розчиняються. Відтак, ще з часів Австрії тут був невеличкий курорт. До джерела навіть проклали вузькоколійку, яка, звісно, до наших днів не збереглася. Але й зараз тут є де заночувати. Залишками насипу вздовж річки через урочище Лужки звідси можна зійти до села Виженка двома кілометрами нижче перевалу Німчич.

Загадкова велич Протятих Каменів

Якщо ж повернути в Бедієві праворуч, то вийдемо врешті до Черемоша та автомобільної траси вздовж неї на межі сіл Розтоки та Підзахаричі. При цьому варто сходити не через село, а, повернувши трохи праворуч, стежкою вздовж потічка , що впадає в Черемош. Тут є два малопотужні але високі та мальовничі водоспади. А вже діставшись асфальтної дороги, можна або дочекатися автобуса в бік Вижниці, або перейтися пішки — на вибір, лівим чи правим берегом. У будь-якому випадку вам впаде в око громіздка Тюдівська скала на лівому березі Черемоша. Від неї починається Сокільський хребет зі схожими до Протятих кам’яними велетами. Але це вже привід для іншої мандрівки. 

*Ініціація — специфічний обряд прийому до числа воїнів (дорослих чоловіків) у деяких племен Африки, Америки, Австралії та Океанії, що супроводжується фізичними випробуваннями та навіть кровопролиттям

текст: Володимир ЗАНИК

фото: Тарас ДУТКА

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання