Скала-Подільська: замок, місто і легенди

Скала-Подільська: замок, місто і легенди.

 В дитинстві я часто бувала в Скалі*: мама мала кількох друзів серед військових 486-го гвардійського ордена Богдана Хмельницького ракетного полку, що квартирував у містечку. Ці поїздки я любила: замок, розвалини неоготичного костелу (тоді я, щоправда, ще не знала слова «неоготичний»). Завжди дивувалася: чому райцентр в малоцікавому Борщеві, коли от вона поруч — красуня Скала. Є на що подивитися, є куди піти, книгарні тут нічогенькі, ресторан в старому млині стильний, Збруч мальовничий, і на додачу — романтичні руїни замку.

Скала-Подільська: замок, місто і легенди

*-Скала-Подільська (до 1939 року — Скала), смт. Борщівського р-ну Тернопільської обл., розташоване на західному Поділлі над р. Збруч.


Місто-привид

У тих тінейджерів, яких привезуть в Скалу сьогодні, вже не виникне питання — чому це не райцентр. Тепер тут майже до всього можна поставити префікс «екс»: колишня князівська твердиня (одна з трьох найбільших на Поділлі, разом з Кам’янцем і Червоноградом), колишня вотчина кам’янецького старости Станіслава Лянцкоронського, колишня оселя графа Агенора Голуховського, міністра закордонних справ Австро-Угорської імперії, колишнє військове містечко поруч з ракетною базою під сусідніми Бурдяківцями. (Непосвяченим пропонували офіційну версію, що тут дислокуються танкісти).

Україна вже не ядерна держава, Скала вже майже не місто. Військові виїхали з нього. Офіційна статистика грає на пониження: 6 500, 6 000, 5 100 жителів... В цьому місті, здається, привидів більше, аніж людей. Можна сказати навіть так: Скала — місто-привид. Життя все ще пульсує серед однакових, як казарми, п’ятиповерхівок колишнього військового містечка і в розлогому приватному секторі Запотіччя й Толоки. Сам же центр — до останнього камінчика австріяцький — перетворився на муляж, декорації, де за фасадами старих кам’яниць ховаються лише вітер і набурмосені коти.

Скала-Подільська: замок, місто і легенди

Половина будинків на центральній вулиці, з усіма їхніми залишками ліплення і невеличкими сецесійними балкончиками, зяють пусткою. Лише Богдан Хмельницький на постаменті, один з десятків штампованих клонівгетьманів, які зустрічають прибульця з Заходу вже в Раві-Руській, все ще грізно вимахує в бік Польщі помальованою на срібне булавою (місцеві кажуть, в радянські часи горезвісну Переяславську угоду, яку гетьман тримає в лівій руці, час від часу відламували патріоти-відчайдухи)...

Але замок — навіть у статусі «екс», навіть настільки зруйнований — не перестає бути цікавим. Мабуть, найцікавішим з усього, що залишилося від Скали. І це підтвердить будь-який турист.

Скала на скелі

На жаль (а, може, й на щастя), замок Скала-Подільська наші сучасники ще не «освоїли»: він ще не обріс інфраструктурою, сувенірними ятками, при вході на його територію ще не продають квитки. У його нинішній запущеності, поруйнованості, «дикості» є своєрідний романтизм і шарм. Такий замок по-своєму мальовничий, дуже мальовничий...

Коли поселення називалося просто Скала (відоме з XIII століття), тут був дерев’яний дитинець, зруйнований згодом татарами. Відновити фортецю і збудувати церкву випало князям Коріатовичам, що правили Поділлям з 1331 року. Щоправда, в 1395-му Вітольд Великий, князь литовський, відібрав у Федора Коріатовича ряд міст, в тому числі і Скалу. Ображений Федір із дружиною перетнув Карпати і згодом прославився як розумний власник Мукачівської твердині — замку Паланок. Це саме він, за легендою, надурив чорта. Заплатив рогатому за риття бездонного фортечного колодязя нещасні кілька монет. А обіцяв же цілий мішок! Кажуть, чорт в мукачівському колодязі до цього часу сидить і обурено підвиває. А тим часом туристи фотографуються, схопивши хитрого князя Федора за відполірований до блиску бронзовий палець —щоб поталанило. Князя тут зовуть Корятовичем, але це вже справа транскрипцій.

Скала-Подільська: замок, місто і легенди

Однак повернемося до Скали. По смерті Вітольда місто перейшло у власність корони, отримало Магдебурзьке право (1443 рік). Аж поки король Речі Посполитої не віддав його в 1515 році у пожиттєву власність кам’янецькому старості Станіславу Лянцкоронському (1465-1535).

Але вже через рік східні зайди спалили і місто, і замок. Лянцкоронський взявся за відбудову. Швидкий розвиток артилерії в ті часи зумовив зведення мурованого замку бастіонного типу. Роботи проводились з допомогою та коштом міщан, яких з такої нагоди на два роки звільнили від податку. І задля заохочення відбудови занапащене татарами місто від податків доводилося звільняти неодноразово.

Отже, відновлений замок зміцнили мурами, розмістивши за ними військову залогу. Споруда навіть стала символом міста — її зображення знаходимо на печатці магістрату з 1531 року.

Але татарам до печаток і символів діла не було. Вони раз по раз руйнували твердиню. Не відставали і волохи, чий напад у 1538 році завдав Скелі великої шкоди, а замок нападники взагалі зрівняли з землею. І знову була відбудова...

Скала-Подільська: замок, місто і легенди

Вся історія цієї фортеці — колекція трагедій і катастроф. Здавалося, на її боці сама природа: дитинець стоїть на утвореному каньйоном півострові, захищений стрімким урвищем (того й Скала!) та рікою з трьох боків. З доступного південного боку був викопаний глибокий рів, зведені кам’яні стіни і округла порохова вежа, яка збереглася найкраще з усього комплексу. Десь тут знаходилась в’їзна брама, до якої діставалися підйомним мостом. При потребі його опускали на товстезних ланцюгах.

І тим не менше, Кам’янець, якому в князівські часи Скала була рівнею, лишався нескореним. А надзбручанська твердиня терпіла поразку за поразкою. В 1620 році турки напали на місто, спалили більшість будинків, пошкодили замок. В 1648-му козацько-селянські війська взяли твердиню і вигнали звідти польський гарнізон. Особливих руйнувань замок зазнав в 1657 році, коли ним володів трансільванський князь Д’єрдь ІІ Ракоці. Люстрація 1665 року повідомляє, що «замок, вимурований на скалі і обведений навколо муром, прийшов у цілковите запустіння». Чи не єдиний випадок, коли фортеця постраждала, але не підкорилася, стався на початку XVII століття. Скала витримала тоді облогу яничарів. Після того, як у 1672 році Поділля захопили турки, замок вже не відбудовувався.

Скала-Подільська: замок, місто і легенди

У середині XVIII століття староста Скали Адам Тарло проводить ремонт оборонних мурів та вежі. На території фортеці будують пишний палац з великими підвалами. Рядки з хроніки за 1765 рік читаються як вирок: «...через кілька років після закінчення реставрації палац спалено вогнем блискавки, і зараз він стоїть пустий, а особливо знищено бічні прибудови». Фатум, не інакше.

Врешті-решт руїни залишили напризволяще. З кінця XVIII століття тут небагато змінилося. Першою вигулькує з-за повороту дороги кругла чотириярусна порохова башта. Далі — двоповерховий палац з гарним різьбленням над вікнами, ще далі — оборонні стіни, які сходяться під гострим кутом.

Місцеві жителі неквапливо розбирають залишки фортеці собі на огорожі, займаючись цим ще з часів Тарла. Один навіть збудував басейн для гусей і обклав його замковим камінням — пропадає ж добро...

Скала-Подільська: замок, місто і легенди

Блукаючи замком, дивіться під ноги: у траві (чи під кучугурами снігу, якщо «екскурсія» відбувається взимку) можна не помітити провалля підвалів і залишки австрійських окопів. А глибокі ями біля західної та північної стін — сліди діяльності сучасних «золотошукачів».

Князь Данило, історик Грушевський та інші містечкові легенди

А зараз із площини фактів перенесемося на територію міфів. І тут можна вважати класичним асоціативний ряд «замок — скарб — підземний хід» з бонусом у вигляді сякого-такого привида. Міфічних князівських скарбів тут уже не шукають — переконалися, що нема. А от «чорні археологи» в 1990-х без роботи не сиділи. Коли безробіття на пару з інфляцією вертіло статками міщан, як хотіло, а на київській Петрівці за відкопану німецьку каску давали аж п’ять баксів, руки багатьох мимоволі тяглися до лопат. А в 1998 році спеціальна місія з Німеччини ексгумувала останки загиблих на території замку вояків і перевезла подалі від Скали.

Якщо зі скарбами вочевидь не склалося, то з таємничими підземеллями не все так очевидно. Місцевий краєзнавець Скали Олесь Степовий у 1930 році писав, що з порохової вежі були підземні ходи на всі боки.

Скала-Подільська: замок, місто і легенди

Навпроти замку, біля греко-католицької церкви (1892 рік), є криничка «Королівська». Кажуть, одна з найстаріших на Поділлі. Начебто тут, поблизу «чорного шляху», яким татари гнали полонених в ясир, проходив князь Данило зі свитою — платити гарач хану. Тут його і застала зима. Слуги князя викопали криницю, з якої брали смачну воду. Звідси й «монарша» назва колодязя. А Чорними криницями зветься потічок, що біжить біля замку до Збруча.

Олесь Степовий писав також про липу, під якою Михайло Грушевський освідчився своїй першій жінці Марії з Вояківських. Шлюб їх відбувся в Скалі в травні 1896 року. Дехто стверджує, що це не більше, ніж легенда.

Голуховські та Скала

Наприкінці XVIII століття місто придбав граф Юзеф Вінцент Голуховський (1734-1806). Його онук, Агенор Ромуальд Голуховський (1812-1875), намісник Галичини і просто багач, розширював свій маєток. На той час його володіння сягали 40 000 моргів. Син Агенора Ромуальда, теж Агенор, але вже Адам (1849-1921), народився в Скалі. Він теж досяг значних кар’єрних висот: служив міністром закордонних справ Австро-Угорщини. А його син, Агенор Марія Йоакім Голуховський (1886-1956), був останнім ординатором Скали над Збручем аж до вересня 1939 року.

Голуховські не відбудовували замку: оживити руїну важче, ніж збудувати щось заново. З’явилася резиденція у великому парку, хоча жодне джерело достеменно не каже, коли саме. У 1910 році це була одноповерхова споруда у формі підкови. Резиденція складалася з трьох корпусів, прикрашених гербами Голуховських та їх дружин. Палац оточував ландшафтний парк площею 50 гектарів — великі газони; тут і там — види на долину Збруча... Біля лівого крила садиби знаходилася неоготична вежа-капличка. Інтер’єри прикрашали каміни, різнокольорові кахлеві печі, родинні портрети і меблі в стилі Луї Філіпа. Бібліотека у резиденції налічувала кілька тисяч томів. І книги, і меблі, і сам палац поглинуло полум’я війни. Агенор ІІІ, той, що Марія Йоакім, мав плани щодо реставрації маєтку. Якраз у вересні 1939 року передбачалася інвентаризація. Не судилося. Стефан Богданович, архітектор, який мав займатися безпосередньо відбудовою палацу, загинув на початку війни на півдні Польщі. А німці влаштували в панському маєтку табір примусової праці «Лігеншафт».

Скала-Подільська: замок, місто і легенди

До нашого часу збереглося небагато: парк, що більше нагадує ліс, хоча й є пам’яткою природи республіканського значення; огорожа колишніх графських стаєн; самі стайні, перероблені на житлові приміщення; симпатичний флігель-замочок, в якому розташувалася лікарня.

Здається, нині найяскравіша споруда містечка — заснований Валентином Межеєвським костел Успіння (1719 рік) з меморіальною дошкою на честь Адама Міцкевича. Цей храм мистецтвознавець Григорій Логвин назвав «останнім відлунням готики на Україні». Ще кілька культових споруд перебувають зараз у руїнах. Від костелу поблизу цвинтаря лишилася лише одна стіна. Цвинтарна капличка теж, здається, доживає останні роки. Всередину краще не заходити — розбиті домовини справляють неприємне враження. Є в містечку й синагога. Щоправда, не стара. Попередня згоріла в 1911 році.

Скала-Подільська: замок, місто і легенди

І все-таки Скалу варто відвідати хоча б раз: заради замку на скелях, панорами містечка, де костельна вежа сусідить з куполом церкви, і прогулянки... пустісіньким центром. 

текст: Ірина ПУСТИННІКОВА

фото: Ірина ПУСТИННІКОВА, Володимир ЗАНИК

 

 

Коментарі   

0 #2 панас 08.03.2016, 17:37
клас
Цитата
0 #1 настуся 30.01.2016, 12:48
:-):-):-)
Цитата

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання