З видом на Чорногору

З видом на Чорногору.


Безсумнівно, кращої пори для пішохідних мандрівок Карпатами уже треба чекати як мінімум місяців п’ять, до травня. А от описаним нижче маршрутом можна пройти і в менш сприятливий період, скажімо, пізньої осені. Для такої мандрівки необхідно особливо подбати про спорядження (теплий одяг та білизна, тепле водонепроникне взуття, вовняна шапка, рукавиці, «ліхтарики» на ноги для захисту від снігу, ліхтарики для освітлення і газовий чи гасовий пальник тощо). Суттєво також вибрати прийнятну погоду — дату свого виходу ми кілька разів відкладали, небезпідставно довіряючи прогнозу від gismeteo.ua. Відтак, якщо зважити на вказані передумови, можна здійснити успішний кількаденний похід, весь час милуючись краєвидами Чорногори та відвідавши кілька химерних скельних утворень в самому «епіцентрі» Гуцулії.

З видом на Чорногору

Короткий опис маршруту: село Красник Верховинського району Івано-Франківської області — полонина та гора Крента (1350 м) — гора Зміїнська (1356 м) — гора Ростіцька (1514 м) — гора Скупова (1579 м) — гора Угорська (1257 м) — урочище Рогач — село Зелене.

Приблизна довжина — 30 км, тривалість, з огляду на пору року, — два-три дні. Маршрут легкопрохідний, проте з пізньої осені до ранньої весни можливі сильні снігопади, вітровії та снігові бурі.

У теплу пору це ідеальний маршрут для одноденної велосипедної мандрівки добре второваними гірськими дорогами та стежками, майже без важкопрохідних підйомів. Взимку до полонин та плаїв можна піднятися з лижами та досхочу накататися «поза цивілізацією».

З видом на Чорногору

Початок — половина діла

У правдивості цього, сформульованого ще давніми греками, афоризму ми переконалися одразу, ще перед восьмою ранку вийшовши в центрі Красника з редакційного авто. У Верховинському районі залізничного сполучення немає. Аби потрапити в Красник, треба автобусом Івано-Франківськ-Верховина проїхати до розвилки біля торгового центру в селі Ільці, а звідти пройти приблизно чотири кілометри на захід (на розвилці встановлено оригінальний дерев’яний вказівник — рухатись за стрілкою «Буркут»). Виграти в часі можна, приїхавши нічним Рахівським потягом до Ворохти та пересівши на маршрутку до Верховини, — залізнична і автобусна станції у Ворохті поруч. Та все одно, кілька світлих годин буде втрачено, а в листопаді сутеніє вже після четвертої пополудні. Часу заледве вистачить, щоб дійти до першої колиби під горою Крента.

З видом на Чорногору

Долина річки Чорний Черемош у Краснику розділяє на дві групи хребет, що простягається з північного заходу на південний схід паралельно Чорногірському хребту. Їх можна умовно назвати групою Кострича та групою Крента-Скупова. На південно-західних схилах цих масивів розкинулись розлогі полонини, що буквально всіяні стаями та колибами, де, властиво, можна знайти місце для ночівлі чи перечекати негоду. Найвищі вершини сягають понад 1500 метрів. Звідси відкривається повна панорама Чорногори з її східними відрогами та мальовничими урочищами.

Підйом з Красника в бік Кренти починається від мосту через Чорний Черемош якраз навпроти школи. Дорога веде на північ повз нечисленні сільські садиби, повертає праворуч, і ми менше як за годину виходимо на відкриту місцевість, звідки видно засніжену гору Смотрич (1894 м) з її Вухатим Каменем, правіше — Степанець (1650 м), а лівіше — вивершений монументальним Білим Слоном Піп Іван.

З видом на Чорногору

Сонце саме освітило вершину, і обліплені снігом східні стіни обсерваторії аж сяють незайманою білизною. Повертаємо ліворуч, на південний схід — дорога траверсом веде до підніжжя гори Крента. Набір висоти зовсім невеликий, а йти хребтом, долаючи заліснені вершини, немає сенсу. 

Врешті виходимо до невеликої галявини. Тут встановлено залізний хрест з табличкою. Напис свідчить, що це полонина Крента. Повернувши вліво, через сотню метрів виходимо до колиби. Просто на дорозі біля огорожі облаштоване джерельце. Саме тут, якщо вже сутеніє, радимо зупинитися на ночівлю. В іншому разі, хвилин через сорок, вийдете до збудованого, очевидно в часи процвітання колгоспного скотарства, добротного будинку на кілька кімнат. На жаль, зараз він справляє не найкраще враження — цегляна піч зруйнована, всюди купи сміття.

З видом на Чорногору

Варто зауважити, що чітка дорога повз першу колибу праворуч, на захід, веде вниз до присілка Топільче. Нам же необхідно одразу за колибою трохи піднятися ліворуч — звідси одразу відкриється гора Зміїнська. З-під Зміїнської ми нарешті побачили Говерлу. Видається, це чи не найкраще місце для зйомки панорами Чорногірського хребта.

Звірі тут не ходять?

Немає сенсу докладно описувати наступний фрагмент маршруту — на відкритій місцевості дорога чітко проглядається. Краще зупинимося на окремих цікавих і важливих деталях. 

Перед нашим походом сніг у горах випав тільки раз. Там, де він лежав, ми спостерігали за слідами. Переважно — протектори від «вібрам». Десь, схоже, прострибав заєць, ймовірно, вибігала на стежку полохлива козуля, а там, мабуть, поралася білка. Крупних хижаків, очевидно, не було. Наші припущення підтвердили й місцеві мисливці. Вони намагалися вистежити кабана, та так і поверталися від гори Ростіцької без трофеїв. Назва гори, до речі, походить від того, що в часи Австро-Угорщини якісь магнати з таким прізвищем купили тут землю. Перед вершиною є розвилка. Дорога праворуч веде черезгору Малий Гнилець в село Зелене, а ліворуч — траверсом огинає Ростіцьку та веде в напрямку Скупової.

З видом на Чорногору

Нам, отже, наліво. Обігнувши гору, виходимо на відкриту місцевість, де зліва, на сході, за огорожею стоїть невелика будка для пастухів. Дорога повз цю огорожу веде донизу в бік села Голови. Нам же треба піднятися метрів сто, трохи правіше, ялиновим рідколіссям.

Після снігопаду тут майже не видно стежки. Де-не-де під ногами трапляються кущі брусниці. Здолавши цей невеликий підйом, нарешті бачимо перед собою Скупову. Сонце уже сховалося за Чорногорою. В сутінках на полонині праворуч видніють кілька будівель. Іншого місця для ночівлі шукати вже не було часу.

З видом на Чорногору

Скарби опришків. Байка

Охочі до правдивих історій гуцули можуть переказати чимало легенд про ті чи ті місця в Карпатах. От, до прикладу, наш випадковий попутник Василь Шекерик махнув рукою в бік порослої ялицею гори поруч зі Зміїнською і сказав, що вона називається Грошик. А чому «Грошик»? — Бо власне там був закопаний скарб! Нібито колись давно у селі Замаґора жив багатий ґазда (господар), і було у нього вдосталь лісу, землі та худоби. А десь у скрині тримав глек золота й срібла.

Аж якоїсь святкової днини прийшли до села опришки. Попили-повеселилися та сказали ґазді, що треба поділитися грошима. Той ніби скорився, але поки грали музики, послав вірного слугу в гори сховати скарб. Один з опришків пішов за парубком назирці та побачив, як той закопує глек . Не щасного слугу скарали на горло (за переказом, потім селяни знайшли його тіло без голови), а скарб залишили в сховку на чорний день. «От, ніби, байка, — провадить далі Василь Шекерик. — Але як за першої войни (Першої світової війни — авт.) руська армія цофнула (відкинула — авт.) австріяків, якраз на тій горі копали шанці і знайшли той скарб. (Проходячи в цьому місці, ми справді бачили залишки окопів, чи, як кажуть місцеві мешканці, шанців — авт.). Руські вояки поділили гроші між собою. А потім за ті срібні монети просили в наших жінок ціцюні…» Слід розуміти, що скарб за межі Гуцулії не вивезли…

З видом на Чорногору

Кам’яні велети

Цілу ніч шаленів вітер, і ми таки тішилися з того, що розклали намет не просто неба, а на дерев’яній долівці стайні. Вранці ж, вийшовши на перемичку між Ростіцькою та Скуповою, ледве трималися на ногах, долаючи кількасот метрів назустріч вітру. Відтак, на жаль, вирішили не підніматися на вершину, з якої на сході можна побачити буковинські Карпати, та рушили траверсною дорогою вправо.

На захід та південь від Скупової серед лісів є декілька скельних утворень, які мало чим поступаються знаменитим скелям у Бубнищі та дуже нагадують Білий Камінь (інша назва — Пірс-Дора) поблизу села Дора, що адміністративно входить до міста Яремче. Проте ці скелі менш відомі, довкола них повиростали хащі… Якщо рухатися на південний захід, то за кілька годин можна піднятися до гори Лудова (1463 м), звідти через хребет Ватонарка зійти до прикордонного КПП Шибене. Пізньої осені це зайняло би світловий день. Треба мати на увазі, що єдиний автобус на Верховину виїжджає з Шибеного о 13.30.

З видом на Чорногору

А на захід від траверсної дороги добре видно полонину з кількома господарськими будівлями. Поруч у лісі проглядається каміння. Повертаємо туди. Верхівка скелі нагадує чи то пелехату голову гуцула з фотографій того таки Сеньковського, чи то птаха з піднятими крилами. Дорога веде на захід просто до центру села Зелене. Проходимо ще кількасот метрів і бачимо зліва гору Угорська, на схилі якої високо над соснами здіймається шпиль ще однієї скелі…

Дорога в Зелене веде повз двори з хатами, стайнями та оборогами сіна. Виявляється, це місце зимівлі худоби. Дівчина шкільного віку пояснила нам, що на зиму тут приходять жити кілька сімей та утримують корів, а влітку, коли пастухи виводять худобу вище, на полонини, господарі повертаються в село. Якщо нема снігу, загартовані «волоокі красуні» пасуть пожовклу траву навіть у мороз.

З видом на Чорногору

Під бадьорий гавкіт карпатського вівчура (похідне від назви породи — вівчарка) сходимо до села. Отой єдиний автобус із Шибеного в Зеленому зупиняється о 14.30. А біля торгового центру в Ільцях ще треба пересісти на маршрутку в бік Івано-Франківська. 

З видом на Чорногору

текст: Володимир ЗАНИК

фото: Тарас ДУТКА


Панорама. 

Історичний 

факт. 

 

Фотометричну панораму Чорногірського хребта під назвою «Східні Карпати-Чорногора» вперше в українській фотографії видав у 1931 році уродженець Полтавщини, родовий шляхтич за походженням Микола Іванович Сеньковський (народився 23 листопада 1893 року, загинув під час Другої світової війни, дата і місце смерті невідомі). Сеньковського називають патріархом вітчизняної етнографо-географічної фотографіки. Під час Першої світової війни як військовий фотограмметрист він уперше побував у Карпатах, а в 1920 роках емігрував зі Східної України та оселився в гуцульському краї. Фотороботи з Гуцульщини принесли йому світову славу — у 1931 році Микола Сеньковський здобув Гран-прі виставки в Парижі. 

З видом на Чорногору

Панораму «Східні Карпати-Чорногора» знаменитий майстер виконав з гори Кострича (1586 м), що приблизно на 15 кілометрів по прямій північно-західніше від точки зйомки поданої нижче панорами. 


 

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання