На Золотий тік

На Золотий тік.


«Золотий тік» — саме так, пам’ятається, у старезній легенді називали майдан на Старо-Галицькій (зараз Крилоській — поблизу міста Галич) горі. За легендою, його спорудили за наказом князя Ярослава Осмомисла і покрили золотом. І далеко-далеко було видно його відблиск, що привертав увагу людського ока, символізуючи велич Галицького князівства. Так тривало, доки не насунула на Галицьку державу монголо-татарська орда. Відповідно до легенди, коли чужоземна армія підійшла до мурів багатого міста, все золото на горі «втекло» під землю… Але гора залишилася.

На Золотий тік

Зараз вона манить туристів. І прямують вони туди зовсім не за золотими знахідками. Сьогодні ми їдемо до Крилоса — туди, де на горі «гуде дзвін» історії княжих часів. Туди, звідки видно ген аж по сам східний край Карпатських гір. І робимо це не пішки, як холопи, не на авто чи залізницею, як панство, а як доблесні лицарі — на конях, дарма що двоколісних металевих.

Характеристика маршруту:

загальна довжина — 55 км

характер дороги — горбистий

загальний час на маршруті — 4 год.

клас — маршрут вихідного дня

На Золотий тік


Спитаєте в Івано-Франківську хоч кого — скаже, що до Крилоса їхати «просто» на Галич і за кілька кілометрів перед ним звернути ліворуч. А ми пропонуємо їхати «криво»: на Калуш, а тоді вивернути праворуч — до Крилоса. Принаймні нам здається, що так цікавіше, хоча і вдвічі довше. Калуською трасою минаємо села Павлівку та Майдан. Спуски і підйоми на шляху надають драйву та відразу нагадують про закінчення велосезону — при русі вниз морозне повітря обвітрює оголені частини рук та обличчя; при русі вгору куртка з поларом не дають тілу безперешкодно дихати. В селі Боднарів віднаходимо поворот до нашої мети. Від старту в Івано-Франківську і до цього повороту часу пройшло усього якась година.

На Золотий тік

Відразу за роздоріжжям відчувається перевага вибраного шляху. Бо ж на трасі постійно докучав гул безлічі авто, а тут тихо і спокійно. Ця дорога, що сполучає Боднарів та Крилос, є другорядною і не надто завантажена транспортом. Нею набагато частіше ходять домашні тварини, ніж їздять машини. А ще на ній нема значних перепадів висот, тому крутиш собі педалі без надмірних навантажень.

Від вже згаданого повороту до самого Крилоса назбирається десь біля двадцяти кілометрів — добрі півтори години в дорозі (враховуючи час на привал і перекус).

Позаду лишаються села Бринь та Комарів, і в далині добре видніє Крилоська гора з церквою та курганом. В центрі села біля клубу поворот праворуч виводить до моста через річку Лукву, а тоді вже й починається сам підйом. Рухатися ним, не злізаючи з «коня», нелегко. Долаємо його ледве-ледве, «вимальовуючи» безліч петель від узбіччя до узбіччя. Логічніше було би злізти і рухатись пішки, але ми ж доблесні лицарі, чи не так? О 12 годині за Київським часом — саме тоді перші з нашої команди підкорили Крилоську гору — у храмі нагорі ще триває богослужіння. Тож «шукати» «Золотий тік» нам випало під божественні співи та мелодії.

На Золотий тік

Крилоську гору та тік (майдан) на ній насправді можна сміло назвати золотими. Це не випадково, що тут зібрано стільки величних цінностей давньої української культури. Основна серед них — церква Успення Богородиці — побудована 1584 році (зведена з каменів Успенського собору, фундамент якого знаходиться поруч). Хоча інтер’єр церкви осучаснено на смак місцевої громади, фасад її збережено оригінальним. Це направду тішить любителів старовини. Успенський собор, фундамент якого відкритий для огляду, був збудований в середині XII століття. Тут у 1937 році під час розкопок знайшли кам’яний саркофаг з останками Ярослава Осмомисла.

Не менш велична пам’ятка — курган-поховання, що має назву Галичина могила. Вона знаходиться на самій вершині Крилоської гори, приблизно на 150 метрів південніше Успенської церкви. Науковці сходяться на думці, що під курганом похований вождь чи князь Галиця — заснов-ник міста. Вхід до історичної усипальні зачинений. Але крізь невеличкі отвори вперті туристи віднайдуть способи задовольнити свою цікавість (крізь них можна побачити бодай щось усередині).

На Золотий тік

Поруч знаходиться музей Давнього Галича, безумовно вартий відвідин. Кількадесят метрів нижче виконано реконструкцію дерев’яної церкви XVI століття, типової для тогочасної Галичини. А ще сто метрів далі — з іншого боку від дороги — дзюрчить невпинне джерело із Княжої криниці.

На Золотий тік

Наш байк-гурт зупинився посидіти (що і вам радимо зробити за відві-дин Крилоса) біля тої живучої криниці, кинути на дно її кілька монет, вмити дещо стомлене від мандрівки обличчя, потішитися видами довкола. А там і час повертатися полегку додому. Галицькою трасою це займе менше години. Звідси до Івано-Франківська близько двадцяти кілометрів.

На Золотий тік

Щодо легенди, то місцеві люди вірять, що колись «Золотий тік» сам вийде на поверхню. Ті люди — не дітвора. Вони добре розуміють — не золото як таке повернеться назад до їх міста. Тим золотом буде велич і слава могутньої держави та стольного міста Галич.

На Золотий тік

...Команда журналу «Карпати» не злазить із залізних (дюралевих) коней аж до пізньої-пізньої осені. Цей досвід пропонує перейняти нашим читачам. Чи є в цьому останньому осінньому дозвіллі бодай якась (велика чи мала) доля здорового глузду — вирішувати вам. А ми лише посприяємо тому, щоб ви знайшли собі способи сказати: «Так — є!»

На Золотий тік

Кожного разу у свої веломандри «карпатські» байкери запрошують бажаючих приєднатися (це, звичайно, залежить від складності маршрутів та підготовленості супутників). Цього разу зголосилися івано-франківські пластуни на чолі зі своїм станичним Ігорем Шевчуком. Зібралася група з одинадцяти осіб. З такою командою — «хоч плуга тягати…»

текст: Віталій ЧУПАК

фото: Денис ТРОФІМОВ

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання