Монблан. Щоденник мандрівника

Монблан. Щоденник мандрівника.


У попередньому номері журналу «Карпати», розповідалося про наміри групи львівських пластунів здійснити сходження на Монблан1. У такий спосіб вони вирішили відзначити ювілей першого сходження українців на цю вершину у 1946 році та 15-у річницю Незалежності України. Пропонуємо детальну розповідь учасника експедиції.

Монблан. Щоденник мандрівника

18 серпня

Кордон виглядав цілком порожнім. Детально оглядати речі, щільно упаковані в салоні нашого «Спринтера», не ризикнула жодна із прикордонних служб. Польські митники обмежилися трьома наплічниками «на вибір» і ущипливим жартом, мовляв, «не передушіть, хлопці, нелегалів поміж манатками».

Стан європейських доріг дозволив вже за півдня опинитися на митниці Людвігсдорф, польсько-німецьких воротах до Шенгенської зони. За розмовами і піснями час в дорозі пролетів майже непомітно. Німецькі стражі кордону з неприхованою цікавістю розглядали веселий гурт молодих осіб, вбраних в однакові футболки з емблемою акції. Швидкий паспортний контроль, і невдовзі ми вже мчали автобаном попри гігантські вітряки електростанцій.

Окрасою подорожі стала ночівля в одному із наймальовничіших міст Тюрінгії — Айзенаху, на високому пагорбі, за кількасот метрів від замку Вартбург. Саме у цій неприступній середньовічній твердині переклав Новий Завіт «батько» протестантизму Мартін Лютер.

19 серпня

Споглядання німецьких пейзажів обабіч траси раптово порушила поліція. Стражі порядку доволі безцеремонно зібрали паспорти в ошелешених мандрівників і впродовж добрих півгодини щось з’ясовували для себе, сидячи всередині службового мікробуса. Документи повернули без жодних пояснень. Тільки відвідини Фрайбурга і радість переїзду на французький бік Райну розчинили прикрий осад від цієї зустрічі.

Майже через дві доби подорожі бусик із групою пластунів, подолавши понад дві тисячі кілометрів, в’їхав у французьке містечко Шамоні — «мекку» альпіністів і стартовий пункт для всіх, чиї наміри спрямовані на могутній льодовий моноліт «стелі Альп». Швидко відшукавши місце на кемпінгу, мандрівники вперше за цей час випростали спини в розкладених для ночівлі наметах. Щоправда, настрій до сну був не з найкращих: місцева радіостанція передала про загибель на спуску з Мон дю Такул зв’язки португальських альпіністів. Трагедія нагадала учасникам експедиції про крутий характер гір і реальність небезпек, з якими пов’язані альпійські сходження.

Монблан. Щоденник мандрівника

20 серпня

Неспинний дощ і низька хмарність внесли корективи у плани сходження. Синоптики не обіцяли нічого втішного щонайменше на два дні, тому замість підйому до підніжжя масиву довелося обмежитися екскурсіями містечком.

За двісті з гаком років завдяки Монблану глухе, забуте Богом село Шамоні перетворилося у центр альпійських видів спорту. Від розмаїття готелів, мотелів, кемпінгів голова йшла обертом. Вибір спорядження в місцевих фірмових магазинах настільки широкий, що навіть найвибагливіші клієнти воліють купити все необхідне саме тут, а не везти його з дому.

21 серпня

Cонячні просвіти поміж хмарами подарували надію на зміну погоди. «Розвідка» столиці першої зимової Олімпіади (1924 рік) тривала. Цього разу — екскурсія унікальним Музеєм альпінізму та виставкою давніх світлин династії шамонійських фотографів-альпіністів Гутьє. Історія тріумфів і трагедій, помпезних візитів найясніших осіб і щоденного буття місцевих мешканців — все це полонить зір і уяву тих, хто не пошкодував часу і мізерних коштів на відвідини цих неповторних і водночас цілком скромних (за європейськими мірками) закладів.

А місто, схоже, на кожному кроці намагається підкреслити свій особливий статус. Вулиці заповнені людьми різного віку та національності, вбраних у туристичний одяг, з наплічниками та телескопічними паличками в руках. На велосипедах мчать забрьохані «по вуха» любителі екстремальних спусків гірськими серпантинами. І всюди — камери, фотоапарати, дорогі і навіть ексклюзивні авто…

Монблан. Щоденник мандрівника

22 серпня

Чудовий сонячний ранок і довгоочікуване рішення — вирушаємо нагору. Щоправда, на піший підйом вже часу катма, тому доведеться скористатися канатною дорогою, яка з’єднує Шамоні (1030 метрів над рівнем моря) із піком Егюй дю Міді (3842 метри). Звідти починається власне шлях на Монблан — так званий «Гран Траверс». Цю канатку проклали на початку XX сторіччя, а наприкінці 1990-х років — модернізували. За 20 хвилин кабіна місткістю понад 70 осіб буквально «вилітає» нагору, долаючи майже три кілометри по вертикалі.

Спершу — підбір і припасування необхідного для сходження реманенту. Наші кішки і льодоруби викликали у місцевих усмішку — скидалося на те, що їх поцупили із місцевого музею. Проте функціонального призначення це спорядження ще не втратило.

По обіді всі тринадцятеро учасників сходження піднялися до першої пересадки — плато Плен д’Егюй на висоті 2317 метрів. Процес акліматизації вимагає плавної зміни висотного режиму, тому ночівлю вирішили влаштувати на «середині шляху» до базового табору. Решту дня хлопці присвятили посиленим тренуванням у альпійському спорядженні, освоєнню техніки взаємодії у зв’язках.

Монблан. Щоденник мандрівника

23 серпня

Ранковий збір провели з усіма пластовими атрибутами — в одностроях, з виконанням гімну перед знаменами України та Ватаги Бурлаків. Інші туристи мали нагоду побачити унікальний для них «ритуал». Згодом пластуни відвідали гірське озерце неподалік, згорнули табір і вирушили до верхньої точки канатної дороги, розташованої на шпилі дю Міді.

Захоплення від грізної краси скелястих схилів, виду на Шамоні із майже трикілометрової висоти і, врешті, архітектурно-інженерного ансамблю самої станції важко надається до опису. У чотирьох зв’язках зробили перші кроки засніженим ребром скелі, пройшли пробитим у льодовику тунелем. Отаборилися в долині Валє Бланш, «закопавши» намети в сніг.

Сама долина — велетенське, трохи похилене дно утвореної масивами Град Джурасу, Монблану, Арет дю Космік та Егюй дю Міді гірської чаші. Звертаючи вліво, Валє Бланш перетинає італійський кордон і «перетікає» у химерні складки долини Гранд Парадізо. А праве крило долини огинає скелясте підніжжя Мон дю Такул і спадає вниз до Мер де Гляс. Місце мов навмисне створене природою для льодовикового таборування. Поруч з українським табором — намети іспанців, словаків, австралійців, з якими швидко налагоджується «туристична дипломатія».

Найкраще лікування від негативного впливу висоти — активний рух. Густо змастивши обличчя захисними кремами від палючого сонця, хлопці завзято мандрували вздовж і впоперек снігового плато.

Погода сприяла тренуванням і адаптації. Пластуни здійснили перше льодове сходження на скелястий відріг Мон дю Такул і навідалися до притулку «Космік». Тут на них чекав невтішний прогноз на завтра — сніговий шквал швидкістю до 80 кілометрів на годину. Але вирішили таки стартувати вночі, а далі діяти у відповідності до зовнішніх чинників.

Монблан. Щоденник мандрівника

24 серпня

Півчетвертої ранку за місцевим часом із табору було добре видно грозу на італійському боці, але хмари йшли відчутно нижче Валє Бланш. Розуміючи, що погода «відпустила» на сходження не надто багато часу, хлопці рухалися дуже швидко, освітлюючи шлях ліхтариками. Коли небезпечні льодові стінки залишилися позаду, вітер став наполегливішим, а краєвид заступила біла імла. Аби пришвидшити рух, група розділилася: дві зв’язки пішли західним траверсом Мон дю Такул для виходу на гребінь перед вершиною, а дві інші рушили навпростець крутим льодовим схилом. На щастя, стареньке спорядження не підвело, і о восьмій ранку остання зв’язка стояла на вершині Монблан дю Такул. Стихія лютувала вже у повну силу, льодяна крупа сікла обличчя, видимість стала нульовою. Продовження шляху до головної вершини було би свідомим самогубством. Під час спуску групу догнали французькі гіди-професіонали, які повернули з траверсу Монблану, не дійшовши до мети всього кількасот метрів...

Буря дужчала, і штурмова група пришвидшила рух, облаштувавши дві дюльферні2 переправи на ділянках найбільшого ризику. Майже рівно об 11-ій годині всі учасники сходження благополучно «проскочили» лавинонебезпечний схил і від підніжжя рушили до табору. Валє Бланш (у перекладі — Біла Долина) виправдала свою назву: у білому мороці табір знайшли за допомогою GPS. Втома не перешкодила віддати шану святу незалежності України. Національний гімн звучав наперекір завиванню вітру, а чай і печиво замінили найвишуканіші страви.

25 серпня

Решту попереднього дня і півночі учасники сходження просиділи в наметах. Буря не вщухала, і про повернення не могло бути й мови. Тому до Шамоні дісталися лише пополудні. Про складність сходження свідчать факти, про які ми довідалися з місцевих часописів: саме цього ранку гелікоптер забрав зі схилів Монблану 21 травмованого альпініста, один польський спортсмен загинув.

Згодом пережите помалу відійшло на задній план, і постало питання про повторну спробу взяти найвищу вершину Монблану класичним маршрутом — безпечнішим, але довшим. Остаточне зваження «за» і «проти» відклали на пізніше — насамперед всі потребували реабілітації після екстремального маршруту.

26 серпня

День минув у прогулянках вулицями Шамоні. Там саме проходив міжнародний гірський марафон, організований фірмою «The North Face» і підтриманий командуванням Сухопутних сил Франції. При нагоді оглянули давню реформістську церкву, сумнозвісну тим, що при ній вже добрих два століття ховають загиблих альпіністів. Особливо запам’яталася могила капітана британської армії, який закінчив свій життєвий шлях в лавині на підходах до Монблану у жовтні 1866 року. Його тіло знайшли і поховали у Шамоні через 31 рік після загибелі.

Монблан. Щоденник мандрівника

27 серпня

Цього дня група із шести пластунів (Андрій Котлярчук, Богдан Шиманський, Андрій Зорик, Назар Тимошик, Іван Гаврилко), очолена Ігорем Карабіним вирушила «трамваєм Монблану» на висоту 2300 метрів, а далі — до піку і притулку Гутьє (3200 метрів). На третю ночі запланували рушити до вершини.

28 серпня

Побоювання щодо погоди підтвердилися — вона була не набагато кращою, аніж три дні тому. В Шамоні — дощ, нагорі — сніг, потужний вітер, мінімальна видимість. Зв’язку зі штурмовою групою впродовж дня не було, і це тривожило тих, хто залишився на кемпінгу. Тільки о сьомій вечора коротке і радісне повідомлення зняло камінь з душі: піднявши національний та курінний прапори о 10 годині 40 хвилин над вершиною Альп, група повернулася у табір. Вже потім, розповідаючи про штурм, учасники «другої спроби» зізналися, що в «молоці» замалим не проскочили знаменитої вершини. Проте на шляху «додому» гора втнула злий жарт: саме в цей день розклад руху «трамваю Монблану» було змінено. Тому хлопцям довелося під проливним дощем пройти вниз майже 20 кілометрів кам’янистих схилів. Лише пізно ввечері поблизу села Ля Гуш біля Шамоні їх підібрав бусик експедиції. Табір зустрів переможців гарячим чаєм, ситним обідом і щирими обіймами. Втім, радість перемоги святкували недовго — за півгодини згорнули табір, завантажили речі в бус. Майже опівночі група рушила на Батьківщину.

Монблан. Щоденник мандрівника

Перша альпійська мандрівка пластунів завершилася біля їх львівського осідку. За неповних два тижні учасникам експедиції додалося мужності, вміння і досвіду, які, поза всякими сумнівами, стануть у пригоді в житті. Пластове «Мандруй!» вже 60 років кличе завзятих і сильних духом у незвідану далечінь. І не дарма на знамені Ватаги Бурлаків написано: «Побурлакуємо світами, але повернемось назад».


1 Масив Монблану — це чотири вершини: Гутьє, Мон дю Такул, Мон Моді , Монблан. Найвища, Монблан (у перекладі з французької означає Біла Гора), має висоту 4807 метрів над рівнем моря. Масив розташований у Західних Альпах і є природним кордоном між трьома країнами — Францією, Італією та Швейцарією.

2 Дюльфер — техніка спуску з допомогою мотузки та спецзасобів.


 текст і фото: Андрій КИРЧІВ

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання