Ірена Карпа. Папуаські коломийки

Ірена Карпа. Папуаські коломийки.


Вона — мандрівниця: непосидюча, легка «на підрив», охоча до нових вражень. Декларує, що не має сентиментів до місць, рельєфів і пейзажів. Уважає, що головний сенс подорожей — можливість шукати і знаходити відповідники внутрішньому «я».

Ірена Карпа. Папуаські коломийки

Вона — епатажна, непередбачувана, провокативна. Її манеру писати тексти багато хто вважає блюзнірською, а спосіб триматися на публіці — скандальним. Уривки зі свого нового, ще не закінченого і поки що не названого роману про бурхливу юність у карпатському містечку Яремче письменниця Ірена Карпа на Форумі видавців у Львові читала, стоячи на столі. Смачно висловлювалася (за текстом), фліртувала з публікою. Але в якийсь момент доволі несподівано і цілком серйозно сказала: «Люблю Карпати. Найліпші гори». Аудиторія схвально загула.

Гори так чи інакше присутні в текстах Карпи. Ірена встигла пройти не лише Чорногору і Свидовець, але й побувала на вулканах Індонезії, в Альпах та Гімалаях. А оскільки в книжках подає таку собі light-версію того, що запізнала в житті, то проекції всіх цих вершин та хребтів виразно прочитуються в її романах.

— Ірено, ти тринадцять років — з чотирьох до сімнадцяти, — жила в горах, у Яремчі. Що це значило для тебе?

— Просто клондайк безплатних радостей. І тепер так, якщо до Яремчі приїздити коротко — такими собі фотографічними епізодами. Ми з другом зовсім недавно там були. Гуляли попід горами. Сиділи біля куща, їли ожину. Можна, знаєте, просто так сидіти і їсти ожину — дуже довго. Можна зараз, коли там уже не живеш, цінувати всі ці дрібниці.

Я, в принципі, людина бездомна — не маю особливої прив’язаності до певних місць. Але в Карпатах, на диво, чуюся по-іншому. Незалежно від конкретики і топографії. Просто можу йти вузькоколійкою взимку і знаю, що належу до цих гір.

Дуже прикольно знаходити щось таке, коли об’їздиш багато країн. Остання, де я була — Папуа-Нова Ґвінея. Там також є гори — екваторіальні відповідники карпатських. Всюди, де подорожую, я знаходжу такі відповідники. Від цього душа радіє. Ми премося від картин природи тому, що виявляється, вже їх знаємо. Якісь пейзажі чи відтінки неба дивним чином відповідають тому, що закарбовано всередині. Ще святий Августин казав, що не треба шукати скарби за морями...

Ірена Карпа. Папуаські коломийки

— Твої очі, твої ноги — наскільки вони знають Карпати?

— Я знаю увесь Чорногірський хребет. Він, в принципі, найкрасивіший. Там якось дуже гостро відчуваєш гори. Здається, що всі духи гір — і добрі, і злі — вони з тобою на короткій нозі. Там з нами ставалося багато якихось майже містичних випадків. Блуд і таке інше. І приходив страх. Але його було кайфово відчувати. Траплялися ситуації, коли з душі злітав увесь культурний досвід. Залишалася тільки ця чиста емоція — страх. Боятися — це дуже кайфово. І краще боятися по-справжньому, ніж платити гроші і йти в кінотеатр дивитися голлівудський «ужастік».

— Ти була в Індії, Індонезії, Бутані, Непалі, на Шрі-Ланці. Після всього, що ти бачила, могла би прожити все своє життя в Карпатах? У Яремчі чи в якійсь полонинській хатці, але в наших горах?

— Без патетики: якби я мала ще одне життя, то саме тут би його й прожила. Або другу половину теперішнього. Я екстраверт — яскраво виражений. Дуже ймовірно, що з часом мені захочеться змін. Якщо колись захочеться інтравертувати, то кращого місця, ніж Карпати, шукати годі. Кращого місця, ніж Карпати, я просто не знайду.

Можна було би спробувати ще папуаський варіант. Там, як у Карпатах, але завжди добра погода. Там багато води: водоспади, річки, озера. Думаю, для багатьох було би цікаво побувати у Гвінеї. Подорож коштує близько 600 доларів, це вже з послугами гіда. Ми бачили справжні древні племена, носіїв автентичної культури. Там, як і серед гуцулів, відчувається глибинний архаїзм. Папуаські наспіви, наприклад, дуже близькі до українських. Здається, чорні діти коломийки співають, але незрозумілою мовою. Живуть папуаси — ну як у Гуцулії: якщо є гроші, то вже вдягаються в щось новіше, одразу купують собі сателітарку і домашній кінотеатр. Таке собі дзеркальне відображення життя в наших горах. За-дзеркалля, за-Карпаття.

— Знаємо, що Ірена Карпа — друг і партнер івано-франківського клубу екстремальних видів спорту «Адреналіновий стиль». Що для тебе адреналін? Чи твій адреналіновий стиль пов’язаний із горами?

— Гори справді сприяють адреналіновому відчуттю життя. В Карпатах завжди є досить адреналіну. Погода цьому сприяє. Звичайне розкладання намету чи розпалювання вогню може виявитися екстремальним заняттям, від якого залежить життя. Від швидкості, з якою ти це зробиш, наприклад, залежить, чи буде у тебе запалення легенів. А ти ж відповідаєш не тільки за себе. Коли в моєму оточенні з’являється нова людина, я завжди йду з нею в гори. Щоби перевірити і її, і себе.

Як на мене, адреналін — це такий гормон, що продовжує молодість. Але я йду в гори не по збудження. Швидше навпаки: прагну заспокоєння, рівноваги. Стільки всіляких зривів і перепадів у буденному житті, що дістаєшся ближче до природи, аби збалансувати всі ті енергії, які нуртують всередині.

Ірена Карпа. Папуаські коломийки

— Ти береш участь у спортивних перегонах разом з «адреналінами»? Чи лише підтримуєш їх виступами у «Фактично Самих»?

— Я — ніякий спортсмен. Хоча більш-менш професійно займаюся дайвінгом. З-поміж кількох десятків видів спорту, які намагалася опанувати, лише у підводному плаванні маю сяку-таку кваліфікацію. Правда, час від часу мене затягують якісь підводні течії.

Так склалося, що в спорті я завжди виявлялася найгіршою. Півжиття була собі такою товстою дівчинкою, всього боялася. Потім вирішила змінитися. І — раз, все довкола також змінилося. Життя коротке. Треба пробувати — хоча б для того, щоби знати, як це відчувається. Це, як в «Польоті над гніздом зозулі» казав герой Джека Ніколсона: «Я принаймні спробував». Чесно, я найгірший драйвер, найгірший «лазєльщик» горами. Рятують тільки сила волі і затятість: якщо захочу, то конче зроблю. А духу змагання, як такого, уникаю. Краще бути іншим, ніж першим. Тому для «адреналінів» я лише співаю.

— Ірено, ти часом говориш виразною карпатською говіркою. Ти свідомо зберігаєш таке забарвлення мови?

— Сила висловів у їхньому походженні. Свідомо чи несвідомо, а може й підсвідомо, ми звертаємося до низького, бо відчуваємо потужну енергетику. З діалектизмами маємо подвійний ефект — це і сильно, і смішно. Особливо, коли сказати «аби ті колька сколола», «кров би ті нагла заллєла» людині, яка взагалі іншою мовою розмовляє. Це одразу висаджує на щось таке несподіване і конфлікт розв’язується. Взагалі, карпатська говірка супер надається до відновлення адекватності.

Ірена Карпа. Папуаські коломийки

— Кажуть, твої батьки почали будувати в Яремчі готель. А ти сама долучишся до «зеленого туризму»?

— Мої батьки справді будують готель в центрі Яремчі і збираються назвати його «Орлине гніздо». Назва, як на мене, трохи брутальна. Але це має бути класний готель. Я батьків бавлю — привожу їм зі своїх подорожей різні цікаві штучки, які називаються виробами народних майстрів. Наприклад, гобелени з В’єтнаму. Ми їх чіпаємо на стіни. Будемо впарювати туристам: мовляв, це гуцули робили. Нехай знайдуть 30 відмінностей. Дуже цікаво, що з того вийде. Давайте закладемося: пройдуть карти Індонезії під мапи Гуцульщини, чи ні?

текст: Тарас ПРОХАСЬКО, Наталія КУШНІРЕНКО

фото: Мирослав КУШНІРЕНКО


Ірена Карпа. Папуаські коломийки

Ірена Карпа. 24 роки. Письменниця, журналістка, авторка текстів і виконавиця пісень гурту «Фактично Самі». У видавництві «Фоліо» у 2004 році вийшли її книги «50 хвилин трави» і «Фройд би плакав», у 2005 році — «Перламутрове порно». Книги Карпи перекладені російською, польською і німецькою мовами. Минулого року Ірена дебютувала в кіно, щоправда, в російському — знялася в молодіжній лав-сторі «Компот». Після цього взялася за роман про жінку-режисера. «Письмо — це магія, — вважає Ірена Карпа. — Щось придумуєш, і воно з тобою стається».

Коментарі   

0 #1 Іван Прокопюк 08.10.2015, 14:27
Гостиница «АГАТ» (3D Панорама) – современная комфортабельная гостиница, подходящая как для семейного отдыха, так и для делового и спортивного туризма, расположенная на Пионерском проспекте, который славится чистотой, тишиной и близостью к морю. Гостиница «АГАТ» находится рядом с новым дельфинарием, океанариумом и пингвинарием, в дельфинарии осуществляется программа реабилитации детей с различными нарушениями развития при помощи уникального метода дельфинотерапии .
Цитата

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання