Свято з присмаком бринзи

Свято з присмаком бринзи.


За легендою, ще в часи татаро-монгольського нашестя місцеві гуцули відмовилися підкоритися завойовникам і сплачувати данину. За це всіх чоловіків скарали на голову. Вираз «берле башка» — відсічені голови — дав назву на довгі сотні років одному із закарпатських сіл. Лише у 1946 році його перейменували на Костилівку. Вважається, що сучасна назва походить від слова «костиль». Начебто ці великі залізні цвяхи, якими скріплюють рейки зі шпалами, зберігалися колись в Костилівці у великій кількості. Нині через однойменну залізничну станцію курсує єдиний потяг, який з’єднує закарпатський Рахів із румунським Сигетом.

Тепер з давньою легендою пов’язана лише назва полонини, що знаходиться за 12 кілометрів від села. Десь зо три години пішки ґрунтовою дорогою — і ви на полонині Берлебашка, на висоті майже півтори тисячі метрів. Узагалі село має в своєму користуванні п’ять полонин. Розведення худоби — предковічне заняття. Коли вперше почали вшановувати господарів полонинських таборів, де влітку утримується худоба, напевно, вже ніхто не знає. Одні кажуть, що цей звичай зародився півстоліття тому, інші — набагато раніше. Дійство завжди відбувається через тиждень після свята Петра і Павла. Час проведення один і той самий, як і місце — полонина Берлебашка.

Свято з присмаком бринзи

...Приблизно за годину нам вдалося дістатися до полонини потужним «уралом». Приїхали на велику галявину, оточену смерековим лісом. Тут випасають лише корів. А от овець утримують на сусідніх полонинах із вельми цікавими назвами — Гропшора, Підшвар... Туди — ще година пішки. Іноді вівчарі спеціально для туристів женуть овець на Берлебашку. Тут же, на місці, вони й доять овець, демонструють виготовлення сиру та бринзи.

Показове полонинне вівчарське господарство на Берлебашці стало частиною українсько-швейцарського проекту розвитку лісового господарства в Закарпатті FORZA. Проект має за мету сприяти розвитку зеленого туризму в цьому регіоні. І ось цього року костилівський сільський голова Ольга Сметанюк та її колеги на святі «Полонино моя мила» демонстрували туристам та журналістам результати співпраці з проектом.

Нині на полонині Берлебашка добудовують туристичний притулок на 36 місць і ще кілька об’єктів. Будують із дерева, укривають ґонтою. Ольга Сметанюк сподівається, що господарі незабаром прийматимуть туристів, тож місцеві мешканці матимуть роботу й заробіток, а приїжджі — задоволення. Через навчальні семінари вже пройшли 12 власників садиб. Оселі готуються до сертифікації.

...Мандруючи пахучим різнотрав’ям, гості свята знаходили що кому до вподоби. Стоголосо лунали дзвоники на шиях тварин, яких доглядають вівчарі. Тим часом у велетенських казанах кипіли бограш1 і банош, настоювався токан, перекладений бринзою.

Свято з присмаком бринзи

Концерт влаштували для туристів учасники народного драматичного театру села Костилівка та вокального ансамблю «Чародійниця», яким керує подружжя Володимира та Віри Ковачів. В ансамблі співають і двоє їхніх доньок — Лідія та Олеся. Швейцарці — учасники походу Закарпатським туристичним шляхом — залюбки витанцьовували гуцулку, приміряли автентичний одяг полонинських ватагів. А ще намагалися видути хоч якісь звуки з трембіти.

Аж до вечора гула-веселилася Берлебашка. Надалі такі Дні полонини господарі влаштовуватимуть регулярно.

1 Бограш — навариста юшка із декількох видів м’яса. Банош, токан — страви з кукурудзяного борошна з бринзою, шкварками, салом.

текст: Василь БЕДЗІР

фото: Леся ЛОЙКО

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання