На Чорногорі — вітер

На Чорногорі — вітер.


Найпопулярніший пішохідний маршрут українських Карпат проходить Чорногірським хребтом. І якщо його описувати, то префікс «най» доведеться використовувати чи не через слово. Навіть у фактажі, не кажучи про емоційне забарвлення. Чорногора — це найвищі в Україні вершини, найвисокогірніші озера, споруди... Це миттєва зміна погоди: від палючого сонця до мокрого снігу. А ще — майже 40 кілометрів гірських стежок, розлогі полонини, стрімкі кручі та пишні краєвиди. І якщо влітку у туриста є шанс обпалити на сонці навіть невеличкі клаптики незахищеної одягом шкіри, а взимку просто замерзнути, то чорногірське «бабине літо» може стати для мандрівників справжнім відкриттям.

На Чорногорі — вітер

Дземброня — Смотрич

Починати мандрівку Чорногірським хребтом можна з різних населених пунктів. З міркувань більш-менш спокійного повернення додому, творча група журналу вирішила стартувати із прикарпатського села Дземброня, а закінчити маршрут на залізничній станції в Лазещині (Закарпаття). Потяг все ж таки значно надійніша річ, ніж автобуси в гірських районах1.

До місця дісталися редакційним авто. Поворот у бік Дземброні з траси Івано-Франківськ-Верховина знаходиться в селі Ільці біля продуктового магазину та великого дерев’яного вказівника. Тут закінчується асфальтована дорога і починається... Давайте мовчки знімемо капелюха перед відважними шоферами і витривалими пасажирами, які іноді змушені долати цей шлях. Наш водій мужньо мовчав, хоча година цієї дороги скоротила життя машині щонайменше на кілька років.

На Чорногорі — вітер

Біля сільської автобусної зупинки відпустили авто та рушили на полонину Смотрич. Маршрут маркований прямо із села, але чомусь проходить через приватне подвір’я. Місцевий ґазда був у доброму гуморі й казав заплатити за прохід. Після запитань (кому, скільки, за що конкретно, як оформимо?) відчув, що легко заробити не вийде, та побажав щасливої мандрівки. А якби не дозволили пройти, довелося б шукати іншу дорогу — приватна власність, нічого не вдієш.

Десь через півгодини дісталися до стаї2 на полонині. Троє чоловіків із Косова працюють за угодою із селищною громадою: з травня до середини вересня пасуть дзембронських корів, роблять сир, бринзу, вурду. Отже, короткий відпочинок біля стаї, розмова про гори Карпати та однойменний журнал. Згодом ліземо «в лоб» на гору Смотрич. Це — найкоротший підйом на вершину, але доволі важкий, особливо для першого дня походу. Пізніше ноги звикнуть до роботи, плечі — до важкого наплічника, легені надихаються чистого повітря і запрацюють на повну, а спочатку доволі непросто.

На Чорногорі — вітер

З наукової точки зору, найвітрянішим місцем у Карпатах вважається полонина Пожижевська. Але це, напевно, тому, що саме на Пожижевській знаходиться метеостанція, яка проводить спостереження. А чи робили заміри на Смотричі? От де вітер! Тутешні пориви могли би за силою посперечатися з будь-яким іншим місцем у Карпатах. І що цікаво: доходиш до певної точки у цілком безвітряну погоду (десь до першого великого каменя), переходиш якусь невидиму межу, і — шалений вітер голосно каже туристові: «Добрий день!» Таке відчуття, ніби вийшов з хати і миттєво потрапив під невеличкий торнадо. Чули, що на Смотричі можна просто лягати на вітер спиною і не падати. Ми цієї атракції не пробували — чи часу не було, чи натхнення...

Піп Іван. Обсерваторія

Набравши висоти на Смотричі, вирушаємо верхом до розвилки: вліво — Піп Іван Чорногірський, вправо — весь Чорногірський хребет. Одразу скажемо, що цього разу в репортажі не буде детальних описів кожного повороту. Для маршруту по Чорногорі це не потрібно. На хребті є добре втоптані стежки і польсько-чеські прикордонні стовпчики. (Рятувальники кажуть, що колись поступив державний наказ прямо на хребті закопати стовпи в землю, як «залишки буржуазної культури». Тож одні демонстративно закопували, а інші позаду тихенько відновлювали. Бо кращих орієнтирів годі й шукати). За доброї погоди, маючи карту і компас, заблукати на Чорногірському хребті важко — все видно на десятки кілометрів. А от в негоду можна просто звалитися з кручі. Адже західний (закарпатський) бік хребта є пологим, а східний (прикарпатський) — урвистим.

На Чорногорі — вітер

Від розвилки(прикордонний стовпчик № 18) до обсерваторії на Чорній Горі (Попі Івані) — півтори години ходи. Останній кілометр йшли у густому тумані. Видимість була такою, що кореспондент журналу ледь не «в’їхав» чолом у стіну. Уявіть: гори, вітер, туман, стежка, і тільки в останні секунди (достатньо простягнути руку, щоби торкнутися) помічаєш монументальні кам’яні мури.

Журнал «Карпати» вже публікував дуже ґрунтовний матеріал про минуле, сьогодення та перспективи обсерваторії на Попі Івані («Хто врятує Білого Слона», № 3(5)2005), тому ми не будемо розповідати про це знову. Достатньо згадати, що збудували її гуцули на польські гроші (відкриття відбулося у 1938 році), керували нею поляки, а «поставила хрест» на обсерваторії радянська влада. Ті ж самі гуцули довершили фактичну загибель споруди, розтягнувши все, що можна було забрати.

На Чорногорі — вітер

Починаючи з перших років незалежності, вже було декілька невтілених проектів відновлення обсерваторії. Влітку цього року управління туризму Івано-Франківської ОДА повідомляло про можливість розробки ще однієї програми. Може, нарешті щось у цьому напрямку і зрушиться, але наразі повірити важко. Втім, нині обсерваторія на Попі не просто потроху розвалюється. Вона є величезним високогірним смітником і туалетом. Дякуймо колегам-туристам... (Далі краще утримаємось. Кому цікаво про сміття — читайте редакторську статтю на шостій сторінці).

Тож ми не знайшли місця, щоби поставити намет, а спати на сміттєзвалищі не звикли. За годину добігли назад до розвилки і спустилися траверсною стежкою східніше хребта до ще одних руїн. Їх добре видно згори. Хороше місце для стоянки — є вода, захист від вітру. До речі, якщо йдете на Чорногору, то навіть влітку беріть із собою газовий чи бензиновий пальник, бо дрова там — більше ніж дефіцит. Чорногірський хребет знаходиться на території національного парку — рубати дерева і палити вогнища заборонено.

На Чорногорі — вітер

Біля нашої стоянки зупинилася на ночівлю група чехів. Вони взяли з собою горілку й компас, а мапу забули вдома. Шукали село Луги, до якого звідси — день нормальної ходи. Як змогли, допомогли шановним гостям: показали на карті, сказали тримати напрямок на захід. Від горілки відмовилися. Сподіваємось, що вони таки дійшли до Лугів і нормально повернулися додому. Отже, і серед іноземців трапляються авантюристи.

Хребтом

Ранок був добрий — обіцяв сонце. На маршрут вийшли о дев’ятій. Швиденько піднялися на хребет, на тій самій розвилці повернули направо та помандрували верхом. Вітер, вершини, краєвиди, іноді — негустий туман, що залітав із пологого закарпатського боку, перевалював хребет і плив над прикарпатськими полонинами.

Під горою Дземброня натрапили на туристський намет. Це були кияни — хлопець з дівчиною на велосипедах. Питали, чи доїдуть вони за день до озера Несамовитого. Як вони збиралися їхати по хребту? А якби ще й погода зіпсувалася? Знову-таки, сподіваємось, що вони успішно доштовхали свої ровери до озера і, вже маючи досвід, не будуть радити друзям подібні адреналінові вправи.

Попри кожну вершину на Чорногорі йде траверсна стежка. Тож при бажанні можна не опускатися-підніматися з гори на гору, а просто обходити не втрачаючи висоти. Кому як подобається. Починаючи з гори Бребенескул, на вершинах стоять вказівники Закарпатського туристичного шляху з назвою гори та кілометражем до найближчих вершин. Поставили їх недавно, але «добрі люди» вже встигли написати там свої імена та інші глупства, та ще й перекрутити вказівники, куди заманеться. Такий, м’яко кажучи, нерозумний жарт може стати для когось фатальним. Наприклад, у густому тумані.

Одразу попереджуємо: стовп з позначкою «гора Ребра» стоїть не на самій вершині, а значно далі по хребту, на повороті до гори Шпиці (прикордонний стовпчик № 30). І вказівник був спрямований зовсім в інший бік. Перед тим, як «збігати» до Шпиців (дуже вже красиве місце, хоч і не зовсім по дорозі), ми поставили табличку на місце, але гарантії, що її не переставлять знову, немає. Це стосується кожного із вказівників. Напевно, надійніше орієнтуватися за старим добрим польсько-чеським кордоном. (До речі, нині — кордон Закарпаття й Івано-Франківщини. Недарма кожна з областей в рекламно-промоційних матеріалах приписує Чорногору собі).

Але спочатку було озеро Бребенескул (у глибокій улоговині під горою Гутин Томнатик), яке вразило відчуттям якогось філософського спокою. На жаль, це майже ідеальне місце для туристської стоянки нині засмічене не менше від обсерваторії та того ж Несамовитого. А ще з десяток років тому тут було чисто...

Та годі про сумне. Другий день походу. Ноги не болять — йдеться, як пісня співається. Погода добра. Видимість, як кажуть льотчики, мільйон на мільйон. Пейзажі причаровують. Таке враження, що у цілому світі — куди не повернися — тільки гори. Немає великих міст, автомобільних заторів, неправдивих політиків та побутових проблем. Де те море, де та дача? Тільки ми — і гори.

На Чорногорі — вітер

Пожижевська

О шостій вечора були на вершині Брескула. Говерлу й Петрос цього разу вирішили лишити у спокої. На Петрос і так не раз ходили, писали й пишемо про нього. Говерла — окрема тема, цікава і болюча одночасно.

Спустилися на полонину Пожижевська. Там вже 18 років живе з сім’єю Юрій Голобін — відома серед туристів особистість, великий знавець Карпатських гір, завзятий рибалка та незмінний господар біостаціонару Інституту екології Карпат. У нього попросилися зупинитися на ніч. Вечір пройшов в історіях, що пов’язані з горами. Колись з цього будуть матеріали до журналу. Про бункер під горою Гомул, де знайшли скелет кулеметника в угорській шинелі. Про літак, що розбився в часи війни і досі лежить десь в горах (тож нам ще доведеться його знайти). Про сучасних місцевих «опришків», які грабували туристів на Чорногірському хребті і яких два роки ловили «на живця» і спіймали. (Але, напевно, не всіх, бо випадки з пограбованими туристами й досі зустрічаються на форумах в інтернеті). Про знамениту у вузьких туристських колах голобінську вівчарку із популярним нині заморським прізвиськом Бакс, що разом з хазяїном водить людей горами та не дозволяє туристам загубитися. (Спробуйте зійти зі стежки, коли величезний пес тягне вас за одяг та голосно гавкає). Про старий солдатський цвинтар, куди ми зібрались дістатися вранці...

За найвисокогірнішим городом в Україні доглядає пані Люба Голобіна. Порядок — англійці позаздрять. Сфотографувати розумного пса Бакса в нас не вийшло — він із самого рання побіг із сином господаря Сашком Голобіним по гриби. За словами пана Юрія, в горах жити краще, ніж у будь-якому місті. Спокійніше, правдивіше. Якщо щось треба купити, то можна з’їздити до Ворохти або Івано-Франківська. А от жити там — нема бажання. І сучасні зручності теж не дуже хвилюють, навіть іноді можуть заважати. «От поставлять біля Заросляка вишку мобільного зв’язку — доведеться самому до бази стежку топтати. А так взимку спортсмени звідти до мене на полонину бігають, бо тут зв’язок є, а там — ні. Пройде їх тут чоловік двадцять і маєш нормальну дорогу», — сміється Юрій Голобін.

Була війна

Ранком від біостаціонару спустилися до турбази Заросляк та трішки пройшли маршрутом на Говерлу. Біля стовпчика № 3 зійшли з говерлянської стежки вправо та попрямували в бік гори Велика Кознєска. Все ще старим кордоном. Через півгодини ходу біля знака з позначкою 3/8 знову залишили стежку та попростували вліво через ліс. Метрів через 200 в лісі розташований цвинтар австрійських солдатів, що загинули тут 30 серпня 1916-го року. В той час тут тривали запеклі бої між військами двох імперій — Росії та Австро-Угорщини. (О, ледь не забув: на маршруті по Чорногорі зможете бачити залишки окопів та бліндажів часів першої світової. Майже всюди).

На Чорногорі — вітер

Колись тут була галявина, а потім цвинтар заріс лісом. Напевно, тому і добре зберігся, що його не так легко знайти. На кам’яних стелах можна прочитати імена та прізвища загиблих: Густав Мюллер, Лео Томассен, Едуард Бревер, Фріц Клозе, Едуард Козьмицький... Всього з півсотні військових. Народилися вони в різні роки, в основному були молодими, а загинули одночасно. То була війна...

Від цвинтаря повертаємося назад. Стежкою попри прикордонні стовпчики, потім через русла декількох потічків напрямком на північний захід виходимо на полонину Кознєска. Там стоять декілька будиночків — теж стая, як під Смотричем, але значно більша. За поваленими деревами на схилі видно, як колись тут зійшла потужна лавина. Звідти — дорогою вниз до урочища Козьмещик. Як завжди, трохи запізнювалися на поїзд (16.30 з Лазещини), тому довелося збільшити швидкість. Від полонини до станції — зо 20 кілометрів по дорозі. На потяг встигли. Коли вже закидали наплічники до вагону, гори накрив справжній карпатський дощ...

1 до Дземброні можна дістатися автобусами з райцентру: Верховина–Шибене, 14.00 (від повороту ще три кілометри пішки) і Верховина–Дземброня, 17.20. Квиток коштує приблизно п’ять гривень. Дві години цієї поїздки можуть стати для туриста найважчою ділянкою триденного маршруту...

2 Стая — полонинська хата, де влітку мешкають пастухи.

текст: Андрій ФІЛІППСЬКИЙ

фото: Денис ТРОФІМОВ


 На Чорногорі — вітер

Довідка

Маршрут для підготовлених. Не рекомендуємо виходити без досвідченого провідника. Обираючи час для мандрівки, просимо звернути особливу увагу на метеопрогноз. Зазвичай туристичний сезон на Чорногорі триває з середини травня до середини жовтня. Похід на хребет взимку є дуже складним, ризикованим і небезпечним для життя.

 

Короткий опис: село Дземброня (Берестечко) — гора Смотрич (1894 метри) — г. Чорна Гора, Піп Іван Чорногірський (2028) — г. Дземброня (1877) — г. Менчул (1998) — г. Бребенескул (2036) — озеро Бребенескул (1801) — г. Гутин-Томнатик (2016) — г. Ребра (2001) — г. Шпиці (1863) — озеро Несамовите — г. Туркул (1933) — г. Данціж (1848) — г. Пожижевська (1822) — гора Брескул (1911) — Високогірний стаціонар Інституту екології Карпат НАНУ (1429) — турбаза Заросляк — полонина Кознєска — урочище Козьмещик — село Лазещина.

 

Приблизна довжина — 55 кілометрів.

Тривалість — три дні.

Аварійно-рятувальні пункти:

Верховинський, командир Василь Кобилюк, (03432) 2-19-71, 2-19-41;

Ворохтянський, командир Михайло Савчук, (03434) 4-11-49, 4-13-97.

Порада: вирушаючи на маршрут, підготуйте маршрутний лист та зареєструйтеся на рятувальному пункті.

З радянських часів і досі село позначено на картах як Берестечко, але цією назвою ніхто не користується. Історично та актуально — Дземброня.


 

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання