Бугурт на фоні берд

Бугурт на фоні берд.

Фестиваль середньовічної культури «Ту стань! 2006» супроводжувався битвами, трапезами й танцями.


Упродовж трьох діб, 8-10 вересня, до унікальної пам’ятки природи, історії, археології та архітектури — наскельного міста-фортеці Тустань — ніби повернулися часи її найвищої слави, коли під стінами неприступної фортеці вирувало життя, мужні вої давали відсіч найзапеклішим ворогам, ремісничий і торговий люд жваво вів свій промисел, а митарі збирали данину до скарбниці Галицького князівства. Топонім [Тустань] та похідні від нього і зараз поширені в Галичині. Вважається, що він утворений від наказового словосполучення «ту стань!» (тут зупинись!), яким зупиняли торговців сіллю та іншим крамом для збору данини. Фестиваль «Ту стань! 2006» спонукав зупинитися біля віковічних скель тисячі учасників і туристів.

 Бугурт на фоні берд

«Чи велетів се, чи розбійників дім…»

Ця риторична фраза підзаголовка належить Франкові, зачарованому тустанськими скелями. Отож чий дім був у Тустані, яким він був?

Як і всюди, про цей дивний витвір природи та людських рук існують пишні (і, справедливо зауважити, типові) легенди. Ще у середині ХІХ століття в навколишніх селах розповідали таке: у передвічні часи, коли попід горами селилися Велети, один з них наказав нечистій силі викувати палац в Урицьких бердах. І якось вночі, ще до третіх півнів, палац постав у всій довершеності. Заспівали півні, та почувши їх, велет і сам скам’янів…

Бугурт на фоні берд

Інша легенда є відлунням часів татарської навали. Буцімто прийшов у Прикарпаття страшний напівдемон Шолудивий Буняк зі своєю нечистю, підступом захопив і знищив місто Бич, а сам, взявши багату здобич, спорудив палац на скелях. Жменька вцілілих оборонців Бича нібито заснували Другий Бич (теперішній Дрогобич), а Бунякову твердиню висадили в повітря мандрівні музики, споївши перед тим мерзенного правителя та його свиту. Правдоподібного тут аж дуже мало, от хіба така дрібниця: поруч з фортецею колись була водойма, що називалася ставом Шолудивого Буняка. У переказах трапляються згадки, що в скелях перебували й місцеві опришки, от тільки про Олексу Довбуша та його скарби — ні слова. Цьому є певне пояснення: сколівські бойки відчувають ревну образу, якщо їх плутають з гуцулами, а відтак знаменитий ватажок-гуцул для них не авторитет.

Наукові дослідження виявили на тустанських скелях сліди матеріальної культури, що датуються ІХ-VII століттями до нашої ери — декілька сотень солярних знаків (символів Сонця), характерних для археологічної культури фракійського гальштату. Ймовірно, тут було якесь дохристиянське капище. А розквіт Тустані, та, власне, існування міста-фортеці припадає на ІХ-ХІІІ століття. Щоправда, польська залога (гарнізон) проіснувала тут до середини ХV сторіччя, а на той час укріплення вже втратило своє значення — змінилися торгові шляхи, кордони. І хай там що розповідає легенда про Шолудивого Буняка, татарів у Тустані не було — археологи не знайшли жодного підтвердження. Натомість є маса слідів слов’янського наскельного замку — унікальних дерев’яних фортифікаційних споруд — з окольним градом, церквою та кузнею, оригінальною системою водопостачання. Кілометр західніше від основної скельної групи, що називається просто Камінь, на іншій скелі, Острому Камені, чітко видно сліди потужної вежі —заглиблення для дерев’яних балок перекриття, кам’яна цистерна для зберігання води, а також петрогліфи (химерні поганські символи) та інші наскельні зображення (жіночий профіль, над яким вгадується ореол, тощо).

Бугурт на фоні берд

Колосальну роботу з дослідження, фіксації, архітектурних обмірів та здійснення на їх основі наукової реконструкції фортеці провів упродовж 1971-2004 років Михайло Рожко. Вочевидь, чоловік був одержимий ідеєю відродження Тустані та присвятив їй своє життя. Він визначив п’ять періодів забудови міста-фортеці. В останньому, за князівства Данила Галицького, Тустань мала п’ятиповерхову забудову. Тоді була споруджена кам’яна стіна товщиною 2,5 метри. Залишки кладки можна побачити й зараз. Відтак, є підстави стверджувати: не велети і не волоцюги жили в «сему домі», а воєвода Галицького князя, воїни та ремісничі, котрі не здали твердиню чужинцям.

Бугурт на фоні берд

А подібного до Тустані нема ніде

Цього року Державний історико-культурний заповідник «Тустань» вперше офіційно проводив екскурсійний сезон, який триватиме до кінця жовтня, і не виключено, що і в зимовий період. Директор заповідника Василь Рожко взявся енергійно продовжувати справу покійного батька. За його словами, на даний час археологічні розкопки проведено лише на трьох відсотках площі заповідника. На черзі створення комп’ютерної моделі фортеці, просторова візуалізація, створення анімаційного фільму про Тустань, геодезичні дослідження та лазерне сканування об’єкта. Одночасно проводиться велика робота з популяризації пам’ятки.

Бугурт на фоні берд

Для цього, зокрема, започатковано фестиваль «Ту стань!». Його мета — збереження та відновлення єдиної в Європі пам’ятки — наскельного міста-фортеці, розвиток туристичної інфраструктури довкола заповідника. За словами Василя Рожка, цьогорічний фестиваль задумувався як пробний, регіональний. Та вже на другий день стало очевидним, що сподівання організаторів перевершені. Сховане між гірських хребтів маленьке село Урич за всю свою майже півтисячолітню історію подібного здвигу не знало. Лише за один день заповідник Тустань відвідало понад п’ять тисяч гостей, не рахуючи сотень учасників, що облаштувалися в двох наметових таборах, торговців всеможливим крамом та наїдками. До підготовки та організаційного супроводу фестивалю безпосередньо прилучилися 70 волонтерів Організації української молоді «Спадщина». Сценічне дійство розробляли два десятки акторів зі Львова, група скоморохів, виконавці середньовічних музики і танців. В рамках фестивалю відбувся пленер художників. У десятку яток продавалися виготовлені за старовинною технологією сувеніри. Для проведення найвидовищніших заходів програми — різного виду лицарських поєдинків, бугуртів, штурму фортеці і турніру лучників — прибуло 80 реконструкторів з вітчизняних військово-історичних клубів, які спеціалізуються на давньоруській тематиці. Не в одного з глядачів виривалися мимовільні зойки, коли хлопці у справжніх обладунках справжніми мечами та бойовими сокирами з усієї сили молотили один одного, виборюючи перемогу. Пізніше один з них, воїн з київської дружини «Глибинний страж», отримавши бойову сокиру за друге місце в єдиноборстві, скаже з подіуму до публіки: «Я дуже втомлений, здається, навіть був знепритомнів, але я щасливий, що стою серед переможців і що є такий фестиваль. Дякую Вам, Тустань!»

Бугурт на фоні берд

Ще пізніше на багатьох сайтах з’явилися відгуки учасників. Хтось нарікає на сполучення, хтось підтрунює з трапези (їжу учасникам готували, до речі, військові зі Стрия в польовій кухні), хтось висловлює неймовірне захоплення: «Як було чудово і як шкода, що так швидко минуло!.. Оце краса! Оце природа! Здавалося б, поїхали на місцевий фест, і фортеця там ще на додачу — а як побачила! Стільки намотала по замках України і близького зарубіжжя — а подібного до Тустані там нема!»

Бугурт на фоні берд

Перше правило — благородство

Історична реконструкція одягу, обладунків, елементів побуту минулих часів набуває в Україні все більшого поширення. Саме цей сегмент вочевидь стане головним козирем фестивалів «Ту стань!». Організацією поєдинків, спорудженням дерев’яних штурмових укріплень на ристалищі біля тустанських скель займалася військово-історична дружина «Чорна Галич» зі Львова. Запрошуючи колег-суперників, організатори обумовлювали жорсткі правила, включно з такими дрібничками, як те, що кожен учасник повинен мати автентичний посуд, вдягати вдень костюм реконструкції ІХ-ХІІІ століття.

Бугурт на фоні берд

Зрештою, як стверджує координатор дружини та гофмаршал фестивальних поєдинків Григорій Верижніков, у військово-історичних клубах справді існують чіткі правила. Наприклад, бійця можуть дискваліфікувати лише за те, що використав в обладунку сучасні пластикові захисні наплічники тощо. Усе, включно з білизною, має бути натурального походження, ручної роботи. Особливі вимоги, зумовлені міркуваннями про безпеку бійців, до обладунків, зброї. На ристалищі категорично заборонені колючі удари, підніжки, кидки, удари кулаком та коліном. Бійці повинні беззастережно коритися командам маршалів, котрі виконують функцію суддів. Та найголовніше правило — благородство і повага до супротивника.

Бугурт на фоні берд

Упродовж двох днів воїни-реконструктори змагалися між собою в єдиноборствах (зі щитами та меч-в-меч). Після нагородження переможців більшість з них вирушили додому. А воїни з «Чорної Галичі» — всього восьмеро учасників та ще троє лучників — влаштували показові битви: двічі сходились «лава на лаву» в бугурті, продемонстрували штурм воріт замку та вражаючий нічний штурм фортеці під вогонь смолоскипів та палаючих стріл, зі штурмовими драбинами і таранами. Усе живцем, направду, без бутафорії, картинних зойків і падінь. У штурмі був хіба єдиний елемент сценарію: як і тисячу років тому, Тустань встояла перед нападниками — бо ніхто ніколи не взяв її приступом.

Бугурт на фоні берд

* Бугурт — сучасне моделювання масових битв, яке проводять військово-історичні клуби (реконструктори) з метою застосування навиків бою в складі групи. Берди (архаїзм) — скельні нагромадження гігантських каменів-пісковиків морського походження; в Українських Карпатах є декілька таких ландшафтних утворень, зокрема, в Сколівських Бескидах найвідоміші — поблизу села Бубнище Долинського району Івано-Франківщини (Скелі Довбуша) та біля сіл Урич і Ямельниця Сколівського району Львівщини (сім скельних груп, на трьох з яких і знаходилось середньовічне місто-фортеця Тустань).

Бугурт на фоні берд

текст: Володимир ЗАНИК

фото: Мирослав КУШНІРЕНКО

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання