Ворота Лаври відкриті

Ворота Лаври відкриті.


Вони відрізняються від нас у світосприйнятті, сприйнятті Бога і людей, у побуті, і навіть трохи в мові. Вони не прагнуть публічності, більше того — намагаються уникати її, дещо відгороджуючись від так званого світського життя не лише товстими мурами. І тим не менше, до них приходять, приїздять десятки, а іноді сотні людей на день. Лише з допитливості? Чи все ж таки, аби трохи долучитися до цієї душевної тиші, духовної цілісності, які зазнавали тут численних випробувань, аби знову відновитись і таки вистояти. Адже йдеться про монастир з майже тисячолітньою історією — Свято-Успенську Унівську Лавру. А знаходиться вона на Львівщині, на межі Перемишлянського та Золочівського районів, поблизу села Унів.

 Ворота Лаври відкриті

Територія послуху

Нині в монастирі мешкає 35 осіб, зокрема два словаки, литовець, поляк. Це — студитська1 обитель. Голов­на серед монастирів цього уставу. Лавра має так звані дочірні монастирі в Україні, Білорусі, Польщі. І саме у Свято-Успенській Лаврі мешкає найвищий духовний наставник монахів-студитів (ігумен) ієромонах Венедикт (Алексій). А ще — це місце масового паломництва. Сюди приходять, щоб поклонитися чудотворній іконі Пресвятої Богородиці, і на монастирське свято — Успення — майдан перед монастирем, не кажучи вже про подвір’я і храм, вщент заповнені віруючими.

Ворота Лаври відкриті

Та у звичайний день тут тихо — якщо на той момент не правиться в церкві, брати? зайняті кожен своєю справою. Зокрема, в разі необхідності, провадять екскурсію для туристів. «Гідом» кореспондентам «Карпат» погодився стати чернець отець Макарій. Йому 29 років, з них «12 років поза домом» і дев’ять — в цьому монастирі. Чернецьке життя називає звичним для себе. А воно у студитів досить аскетичне (якщо порівнювати, наприклад, із чернецтвом василіан2). Як розповів нам брат Макарій, підйом у мешканців монастиря о 5.15. Це час для ранкових молитов. О шостій розпочинається богослужіння. Триває воно до дев’ятої, і після нього «насельники обителі ідуть до фізичної праці».

До речі, неподалік від монастиря можна побачити невеликий город і парничок. Онде серед грядок з картоп­лею цюкає сапкою згорблений старший чоловік. «Він тут працює вже від раня, і так щодня. Це наш найстарший брат — Авраамій. Йому 87 років. Він жив у цьому монастирі до 1939 року, аж поки обитель не закрили. А після її відновлення за часів незалежності знову повернувся. Це дивовижна людина. Його можна застати за молитвою і в третій, і в четвертій ночі. Навіть не знаю, коли він спить...», — розповідає отець Макарій. Наш фотокореспондент хоче зробити знімок з братом Авраамієм. Якось навіть незручно вказувати старшому чоловікові, як він має стати до фото. Але отець Макарій заспокоює: «Кажіть йому, що необхідно — він послухається. Перший монаший обіт — це послух...».

Ворота Лаври відкриті

Трудяться унівські монахи й на пасіці, на фермі, на кухні. Самі печуть хліб. У своїх ставках поблизу Лаври розводять рибу. Є в монастирі свічкова майстерня (львівські студити мають й іконописну майстерню). Хтось із братів мусить бути в канцелярії, має роботу на комп’ютері.

Цікавимось у нашого екскур­со­вода, чи багато серед монахів людей з вищою освітою. «Так, — відповідає брат Макарій. — Скажімо, отець Василій за фахом фізик, отець Олександр закінчив Тернопільський економічний інститут (до речі, одночасно з Віктором Ющенком), брат Веньямин, якщо не помиляюся, вчився у Львівській політехніці». Мають монахи свої вподобання, можна сказати, хобі. Щоправда, цілком сумісні зі служінням Богу. Колишній ігумен монастиря отець Севастьян зібрав колекцію давніх ікон, хрестів та інших старовинних речей. Ця добірка налічує до 2 000 експонатів, які, зокрема, виставляються у монастирському музеї. Частину ж зібраних хрестів можна побачити на стінах у подвір’ї монастиря. А експозиція ікон навіть їздить музеями Західної України.

Згідно з правилами монашого студитського життя, братам дозволено читати, і не обов’язково виключно релігійну літературу. Можна й художню класику, і пресу, але, так би мовити, в межах пристойності і «з благословення наставника». Щодо останнього, то, як пояснює отець Макарій, справа не в обмеженнях, а в тому ж таки моменті послуху. Можливо, цей обіт дається людині найважче. У всякому разі шлях до вічного постригу, до доконечного чернецтва у студитів небезпідставно тривалий і має декілька етапів. Та й з 35 мешканців лаври власне монахами нині є лише до десяти чоловік.

Ворота Лаври відкриті

Звернена поглядом на Схід

Якщо завести з будь-яким ченцем (чи студитом, чи василіанином, православним, греко- чи римо-католиком) бесіду про те, як людина стає монахом, всі відповідатимуть приблизно одне: це покликання. Мотив утечі від соціуму, від особистих проблем виявляється недостатнім. Зазвичай той, хто приходить в монастир з таких міркувань, чернечого життя не витримує.

Студити дають змогу перевірити себе на «придатність» до чернецтва з допомогою своєрідних щаблів. Перші півроку «кандидат» у монахи є послушником. Він ходить у звичайному одязі, адаптується, виконуючи поради і настанови духовного наставника. Через шість місяців йому дають підрясник, і він проходить перший чернечий постриг (вистригають на голові хрест). У цій іпостасі живе рік. Потім складає три тимчасові обіти: послуху, убожества, чистоти. Такий монах-рясофор три роки живе фактично так, як повноцінний чернець. І лише після цього він здійснює власне постриг, складаючи сім вічних обітів. Відтепер він має право носити мантію. Це — малосхимник. А є ще великосхимники (пострижені у великий ангельський образ). Вони, як на світський погляд, мабуть, наближені до людського ідеалу.

«Устав стверджує, що ...кожен чернець займається якоюсь працею чи ремеслом. При спільній трапезі усі мовчать... Не можна ходити по келіях... Ченці — скромні і покірні. При зустрічі це вони демонструють поклоном зі складеними на грудях руками»3.

Ворота Лаври відкриті

До речі, про келії. Кореспонденти «Карпат» просилися на екскурсію, але отець Макарій — дуже толерантний і терплячий до журналістів — цього разу твердо відмовив: «Туди ми не пускаємо навіть родичів. Та й нема вам там на що дивитися. Скромна кімнатка, де є лише найнеобхідніше — ліжко, шафа, стіл». Простота і обмеженість до «найнеобхіднішого» — мабуть, визначальні риси життя студитів. Власне риси давніх іночеських традицій. Хоча певна демократизація відбулася й тут. Наш екскурсовод, хоч і молодий за віком інок, не в захопленні від таких перемін. «Раніше монахи обов’язково мусили мати бороди, як це прийнято у східному обряді. Тепер, як хочеш. Але ж Христа зображають з довгим волоссям, бородою. Ми ж наслідуємо його. Та й не даремно на Сході не стригли бороду. Довша борода — людина старша, значить, мудріша...». Та, мабуть, це все ж не визначальні деталі.

Ворота Лаври відкриті

Унівська Лавра — центр чернецтва зі східною, київсько-руською орієнтацією. Такою її зробив на початку ХХ століття митрополит Андрей Шептицький4. Власне він взагалі відродив східне іночество в Україні, а його ідею продовжив брат Климентій Шептицький (беатифікований5 Папою Іваном Павлом ІІ). Такою Лавра залишається й нині, відновившись після закриття радянською владою. А як усе починалося — невідомо. Є лише легендарний переказ про створення монастиря.

Ворота Лаври відкриті

Ун — значить добрий

Легенда, правда, стосується XV століття, а археологічні розкопки на сусідній з Лаврою Чернечій горі наштовхують на думку, що монастир міг тут бути майже тисячу років тому. І все ж: одного разу славному лицареві Лагодовському, що багато років нездужав на ноги, явилась у сні Матір Божа. Богородиця веліла чоловікові їхати на схід сонця до глибокого яру, де хворий знайде криницю. Він повинен там вмити ноги... Лицар послухався видін­ня і видужав. Тож дав собі обіцянку звести у цьому місці храм на честь Богородиці. А щоб не загубити місце з криничкою, почепив там на дереві свою гуню (верхній одяг). І от, за переказом, до джерела почали ходити хворі й немічні. А зцілюючись, стали розносити звістку про місце «Унів». А ще слово «ун» зі старослов’янської означає добрий. Що ж до води, в цілющу силу якої вірять і нині, то її в монастирі знайти найпростіше. Біля джерела, над яким встановлена ікона Богородиці, завжди є люди. Моляться, вмиваються, тамують спрагу, набирають воду, щоб узяти із собою. А «славного лицаря Лагодовського» (цей рід опікувався монастирем протягом XV-XVI століть) можна побачити, увійшовши через браму на монастирське подвір’я. Мармуровий, в латах, він тут спить вічним сном на власній надмогильній плиті.

Ворота Лаври відкриті

Але монастирська будівля і храм Успення Пресвятої Богородиці вже стояли тут задовго до появи Лагодовських. Історики твердять, що у XIV столітті князь Федір Любартович уже перебудовував монастир і церкву. Відповідно до традицій древніх палестинських лавр, кеновійні (коли монахи живуть спільно, а не самотою) монастирі зводили у вигляді чотирикутника з храмом у центрі. Храм, як «Господнє Око», завжди дивиться на монастир. А ченці з вікон своїх келій завжди бачать храм, що нагадує їм, чого вони тут перебувають. Звичайно, монастирська будівля мала і оборонну функцію. Нині ми можемо побачити барокову споруду XVIII століття (чергову перебудову) — це та частина монастиря, через арку в якій ми заходимо досередини. До того ж періоду належить і церква. Решта ж монастиря новіша. У правому корпусі знаходяться келії. Лівий — колись резиденція галицьких митрополитів, а тепер там, зокрема, музей. У 30-х роках минулого століття корпуси монастиря, як і стіни храму усередині, розписали фресками унівські іноки, учні заснованої Андреєм Шептицьким іконописної школи . Найбільша духовна цінність Лаври — чудотворна Унівська ікона Пресвятої Богородиці. Хоч оригінал XVI століття не зберігся, та копія, за словами нашого екскурсовода отця Макарія, теж володіє «чудесною силою».

Ворота Лаври відкриті

...Коли тривала «мандрівка» журналістів від «Карпат» у супроводі брата Макарія, до нас приєднався дванадцятилітній хлопчик Олексій. Жвавий, охочий до спілкування, цілком сучасний (учень однієї із львівських шкіл), він поводився з отцем як із старшим товаришем. Приїхавши у село Унів до бабусі з дідусем, хлопець охоче приходить до монахів. І судячи з усього, таких малих друзів у Лаври чимало. Адже отець Макарій опікується дітьми тутешньої школи. І ця опіка не обмежується уроками катехизації. «Ходимо з ними в ліс, розкладаємо там намети, граємо в футбол, влаштовуємо спортивні змагання, — розказує молодий священик. — Разом із Львівським католицьким університетом ми допомогли батькам наших школярів закупити за пару десятків євро вживані «пентіуми». Так що фактично в кожній унівській хаті, де є учень, є й комп’ютер. Сподіваюсь, це піде дітям на користь, а не на шкоду...».

Ворота Лаври відкриті

Існує такий стереотип, що монахи, особливо студити, — суворі, замкнуті, нелюдимі. Тим часом, в книжці ієродиякона Мануїла про Унівську Лавру є слова: «...монах — це не той, хто вбив у собі все людське, а хто преображує себе, спрямовуючи у правильне русло все те, чим обдарував його Господь». ...І, до речі, ворота до Лаври відкриті не лише для кандидатів у ченці, зрештою, тут нема прохідної, де питають про віроприналежність гостя. Унівська Лавра, зберігаючи вірність досить суворому Студійському уставу, одночасно є відкрита для світу. Ну, хіба що в келію вас не пустять.


1 Студити — греко-католицькі монахи, що дотримуються Студійського уставу, укладеного у другій чверті XI століття Констан­тинопольсь­ким патріархом Олексієм Студитом.

2 Василіани — греко-католицькі монахи, що дотримуються Уставу св. Василія Великого.

3 Детальніше про студійський устав та Унівський монастир можна довідатися з книжки, написаної ієродияконом Мануїлом, «Історія Свято-Успенської Унівської Лаври...».

4 До Берестейської Унії (1596 рік, підпорядкування української церкви Римові зі збереженням візантійських традицій) всі українські ченці, зокрема і в Унівському монастирі, жили за уставом св. Василія Великого. Пізніше василіанство почало зазнавати латинізації та аристократизації (монахи — лише аристократи, а не прості селяни), чо?му завжди опиралася унівська обитель. У 1790 році була закрита. В середині ХІХ століття греко-католицьке чернецтво опинилося на межі зникнення. Відновлення почалося з василіанства в другій половині ХІХ сторіччя. На зламі століть робляться спроби відродити чернецтво у дусі християнського Сходу та Київської Русі. Таке чернецтво згодом отримало назву студійського.

5 оголошений блаженним


 Ворота Лаври відкриті

текст: Вероніка ЗАНИК

фото: Мирослав КУШНІРЕНКО, Денис ОВЧАР, Денис ТРОФІМОВ

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання