Франковими стежками

Франковими стежками. 

(подорож із цитатником)

Франковими стежками


У свої 21, на момент першого арешту, він вже був відомим поетом, публіцистом, якщо хочете, дисидентом. Він цікавився історією, словесністю, економікою, політикою, теологією. Він знав 14 мов. За все життя, рівно відміряні Всевишнім 59 років і дев’ять місяців, Іван Якович Франко (27 серпня 1856 року — 28 травня 1916 року) написав понад шість тисяч художніх, наукових та публіцистичних творів. Наймісткіше 50-томне видання його творів — і те не охоплює всього доробку. Народився в заможній, але простій селянській родині, був сином коваля. А став титульною особою нації... 

 Франковими стежками

Лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка Володимир Кушнір, що взявся провести нам екскурсію Франковими місцями, стверджує: «Щоб зрозуміти поета чи художника, треба побувати у нього на батьківщині». Тож ми вирушимо в одноденну поїздку місцями, де виростав малий Іван. І почнемо з Дрогобича.

Дрогобицькі знаменитості

Формально з Дрогобичем пов’язані лише два епізоди Франкової біографії (якщо десять років життя можна втиснути в два епізоди) — навчання в так званій нормальній ( по-теперішньому — загальноосвітній) школі при монастирі отців-василіян (1864-1867) та в Дрогобицькій гімназії (1867-1875). Проте у цьому місті відбувалося формування майбутнього письменника і мислителя, тут він робив перші літературні спроби, тут здобув щирих друзів. І навіть уперше закохався — в сестру свого гімназійного товариша Ольгу Рошкевич.

Франковими стежками

У центрі Дрогобича, поруч з Кафедральним собором святої Трійці Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ, на будинку по вулиці Трускавецькій, 2 встановлено дві меморіальні дошки. Одна лаконічно повідомляє: «Будинок нормальної школи, де в 1864-1867 роках вчився Іван Франко». Інша ж, що дивом збереглася від 1911 року, встановлена на честь сотої річниці зачинателя національного відродження в Галичині Маркіяна Шашкевича та містить віршовані рядки:

«Руська мати нас родила, 

Руська мати нас повила, 

Руська мати нас любила, 

Чому ж мова їй немила?»

Франковими стежками

До речі, у місті чимало меморіальних пам’яток та монументів світовим знаменитостям, починаючи від видатного мислителя-гуманіста XV століття, професора філософії та медицини, ректора найстарішого у Європі Болонського університету Юрія Дрогобича, закінчуючи геніальним і трагічним польськомовним євреєм Бруно Шульцом. Є й кілька знаків уваги Адамові Міцкевичу — занедбаний, на жаль, гіпсовий пам’ятник та аж дві мармурові меморіальні дошки на костелі. Перша — від вдячних родичів на сторіччя до дня народження («w setna rocznice urodzin»); друга — майже ідентична — до двохсотліття («...dwusetna...»). Шкода, не доживемо до 2098 року, аби пересвідчитися, чи буде третя...

Безумовний інтерес у відвідувачів викличе і костел, і давньоруська сторожова вежа XII століття з надбудовою костельної дзвіниці XVI століття.

Франковими стежками

Біля колишньої гімназії стоїть зведений у 1966 році пам’ятник Франкові, на фасаді — меморіальний барельєф на його честь. З протилежного боку встановлена схожа скульптурна композиція, присвячена ще двом знаменитим гімназистам — Василеві Стефанику та Лесеві Мартовичу. (За життя обидва письменники недолюб­лювали один одного, а тут, у камені й бронзі, гармонійно зображені поруч).

А от чи не найціннішими пам’ятками Дрогобича є унікальні взірці давньої української сакральної архітектури, дерев’яні церкви святого Юра (XV-XVII століття) та Воздвиження Чесного Хреста (XVII століття). Дерев’яні стіни храмів розписані від підлоги до склепіння. У цих шедеврах іконографії відтворені не лише біблійні сцени, а й сюжети з реального людського життя тих часів. Найвідомішими авторами церкви св. Юра є місцеві майстри: будівничий Григорій Тесля та іконописець Степан Медицький.

Франковими стежками

...Дрогобич іще, здається, не поглинула хвиля новітньої псевдореставрації та брутальної забудови історичної частини. Тут ще мирно співіснують на автостоянках 21-а «Волга» і «Ландкрузер». Тут є потужний кістяк патріотів міста, котрі здебільшого не мають стосунку до влади. Тут можна наживо побачити солеварну фабрику XIX століття. Тут несамохіть замилуєшся навіть діючою із часів Австро-Угорщини... тюрмою «Бригітки», у якій, щоправда, Франка не утримували.

Франковими стежками

Аби зрозуміти поета...

З Дрогобича через села Лішня та Унятичі вирушаємо до Нагуєвичів. Найперше, що кидається у вічі — ідеально поремонтована дорога. Таки добре, що трапляються ювілеї великих.

Франковими стежками

За Лішнею праворуч дороги напис на колоді: «Мандрівнику! Ти ступаєш на дорогу, якою ходив у рідне село, йшов у безсмертя славний син цього краю, великий український поет-революціонер (це для тодішніх органів — авт.) Іван Франко!» Тут починається художньо-меморіальний комплекс «Стежки-дороги Каменяра». Володимир Кушнір розповідає, як виникла ідея створення комплексу: «Я був у Литві на «дорозі Чурльоніса». І щойно довідався про такий маршрут, подумав, що добре було б зробити подібне біля Нагуєвичів. Адміністрація Дрогобицького лісгоспу радо відгукнулася. А скульптурні композиції з дерева виготовляли студенти Львівського інституту декоративно-прикладного мистецтва. Ми заледве встигли до 27 серпня 1981 року. Дещо доробляли навіть уночі».

Франковими стежками

А ось наступна зупинка — на межі Нагуєвичів. Тут на камені викарбувані слова Максима Рильського, сказані експромтом на сторіччі Франка:

Свята святих землі цієї, 

Що у Франковій стороні. 

Шановні гості, зупиніться 

І поклоніться цій землі!

«Стежка Франка» починається неподалік, у лісі, що колись називався Пінчужною, а зараз — Франковим гаєм. На пагорбку при дорозі Франків дуб. Свого часу поет Микола Бажан впізнав у тому дубі «міцнотілу уперту подобу» Каменяра. Дуб всохся кілька років тому, приблизно тоді ж, як на Франковій стежці якийсь бізнесмен взявся смажити шашлики. Ну, перед ювілеєм чоловіка привстидали, мангали вивезли... Композиція знайомить відвідувачів з основними мотивами творчості Франка. Вздовж стежки довжиною 1700 метрів встановлені символічні дерев’яні скульптури, на картушах — цитати з його творів. Є тут і Галявина казок, де «живуть» відомі з дитинства персонажі. З лісу стежка виводить до поля, на берег непримітної річки Збір. Та, виявляється, у цій річці Франко колись руками ловив рибу. І навіть було, рятував з води якихось нечемних малих, намочивши при цьому «годинник-цибулину».

Франковими стежками

Перед нами — Нагуєвичі, де на самому краю села стоїть меморіальний музей-садиба. Музей до ювілею також ремонтують. На подвір’ї на пагорбку — давній кам’яний хрест, встановлений Яковом Франком на честь знесення панщини («За вєлікодержави Фердінанда І милостивого царя Галіції Яковъ Франковъ обыватєль Нагуєвскій оустроїлъ сіє знамєніє»). З протилежного боку — скульптурна композиція «Іван Франко в світовій літературі» з барельєфами відомих письменників.

Франковими стежками

Ідемо до родинної садиби — тут же, через дорогу, за добротним тином. Автентична Франкова хата згоріла у 1885 році. А на її місці усе відтворено на основі архівних матеріалів та письменникового опису «Моя вітцівська хата». Помітно, що це була господа багатих людей: дві великі кімнати з коморою, обороги, кузня, пасіка... В інтер’єрі декілька предметів побуту родини Франків — дзеркало, мисник (буфет для посуду). На жаль, дещо втрачено безповоротно. Кілька років тому в Нагуєвичах згоріла церква, а разом з нею пропало подароване Яковом Франком Євангеліє (довший час воно зберігалося в музеї, а на початку 1990-х було повернуто церкві).

Франковими стежками

Не збереглася на цвинтарі й могила Франкової матері. А от батькова — на почесному місці. На мармуровій плиті епітафія: «О батьку, дай і мені по смерті так як ти, жить в тямці вдячних, щоб і внуки чули провідний голос нашої любові! Іван Франко».

Як Яць Франко вдруге женився

Сусіднє з Нагуєвичами село Ясениця Сільна — батьківщина Франкової матері Марії з роду Кульчицьких. У цьому селі впродовж двох років малий Іван здобував початкову освіту. Уже «на схилі віку» (так, між іншим, називається виданий у 1901 році популярний філософський діалог-трактат Каменяра) в одній з автобіографічних статей Іван Франко зауважить, що в Нагуєвичах «від нашого помешкання на т. зв. Горі до школи було дуже далеко», а навчаючись в Ясениці, «я у свого вуйка, брата моєї матері, письменного селянина, прожив два роки...».

Франковими стежками

Найдавніша споруда в Ясениці Сільній — дерев’яна церковна дзвіниця, підвалини якої, якщо вірити викарбуваному на ній напису, закладені в середині ХV століття. Ані будівля школи, ані напівкурна хата Кульчицьких до наших часів, зрозуміло, не збереглися. На жаль, не віднайти на сільському цвинтарі й могил Франкових предків по материнській лінії. Натомість у пам’яті нащадків живуть перекази.

Франковими стежками

В’їхавши до Ясениці з боку Нагуєвичів, ми раптом побачили ліворуч на одному з «чвораків» портрет Каменяра. Зупинилися. Виявилося, що саме тут і знаходилось родинне обійстя Кульчицьких. Господар, Мирон Гаврилик, скоромовкою пояснив, що він тут «у приймах», женився на пра-прародичці Марії Франко, а зробити на стіні портрет попросив сусідку, котра має хист до малювання. Та довідавшись, що збираємо матеріал до ювілею, розговорився:

— Розкажу вам, як Яць Франко вдруге женився. Його перша жінка померла десь навесні, а він був чоловік багатий. На той час коваль — то була особа. Мав велику господарку. І хтось мусив її пантрувати. У Ясениці Сільній Яць мав тісні зв’язки з багатьма господарями. Треба сказати, що Ясениця ніколи не мала пана, це було королівське село, сплачувало чинш. Місцеві господарі володіли полями, соляними копальнями, багато хто жив заможно. І коваль Франко надумав собі взяти звідси другу жінку. Якраз на Зелені свята, на храм, прийшов до церкви, пригледів там молоденьку чепурненьку селянку. Після служби пішов за нею. Заходить до хати, вітається... Кульчицькі походили з села Кульчиці теперішнього Самбірського району, звідки й славний козацький гетьман Сагайдачний, і мали родинну хворобу — астму. Отож — червень місяць, а господар сидить на печі. Франко йому: «Хочу женитися на Вашій доньці». «У мене дві доньки, Домка і Мариня (в селі кажуть не «Марія», а «Мариня»), — відповідає батько. — Котру ‘сти сподобали?» І тут Марія на поріг. «Осисю?!» — каже коваль. Батько не перечив, але сказав, що не може її видати, бо дівчина не має віна (приданого), не має кожуха і коралів. «Не турбуйтеся, я всьо куплю», — відповів Яць. А згоди молодої ніхто й не питав, хоч між ними було більше 30 років різниці у віці. Хто знає, чи та різниця мала таку вагу, чи те, що шлюб так несподівано зав’язався на велике християнське свято, але факт незаперечний: Яків і Марія привели на світ генія...

Франковими стежками

Мирон Гаврилик наспівав нам і улюблену застільну пісню Івана Франка. Її почула та запам’ятала бабця нашого співрозмовника. В юності вона помагала по господарству в оселі свого стрия Михайла Кобилецького (Франкового шкільного товариша), котрий у 1890-х дослужився до посади жандармського коменданта міста Самбір. Франко гостював у Кобилецького цілими тижнями. І, бувало, співав пісню, яку привіз із Києва (так само, як і свою дружину Ольгу Хоружинську) в 1887 році:

Гей, на славній Україні козак Торба жив

Вірну зброю козацькую з собою носив 

Ще й горілку тисовую з добрим вишняком 

Хто з ним не раз — десять випив, той був козаком...

Незабаром смерть сказала: гей, Торбо, ходи 

Бо вже вишняк український вицідив скрізь ти 

До півночі козак Торба гуляв день цілий 

По півночі ссяк небога та й став неживий 

Взяли бочку тисовую товариші всі 

Та й сховали пана Торбу в сивому Дніпрі 

Ще й донині козак Торба у Дніпрі лежить 

З пугарою дух сердечний у правій держить...

Франковими стежками

Борислав сумує

«Сонце досягло вже полудня. Годинник на ратушевій вежі вибив швидко і плачливо одинадцяту годину...» Так почав 125 років тому 25-річний Франко свій роман «Борислав сміється». Роман, дія якого відбувається в місті, що було тоді європейським центром нафтовидобутку, де й досі діє єдина в світі озокеритова шахта. Не той тепер Борислав, річка Тисмениця не та... У 1908 році із свердловини «Оіл-Сіті» вдарив потужний струмінь нафти, внаслідок чого спалахнула пожежа, що тривала майже три тижні. Згоріли промислові об’єкти, вбогі пролетарські бараки, церкви, адміністративні та житлові будівлі. І відтоді не б’є годинник на ратуші, бо й самої ратуші нема. А забудова центру більше характерна для типових промислових містечок сходу, ніж давнього галицького поселення, історія якого має понад шість століть. Відтак, тлом для встановленого півстоліття тому погруддя Івана Франка слугує збудована пізніше «хрущовка». Найбільший інтерес для туристів у Бориславі становить музей нафтової промисловості з автентичним реманентом ріпників (робітників, котрі спеціальними відрами черпали сиру нафту з глибоких колодязів) та свердлильним обладнанням столітньої давності.

Франковими стежками

Легендарна Тустань

Ви не знайдете такого топоніма на мапі Львівщини. Тустань припинила своє існування в середині XVI століття. Але, як стверджують науковці, це було унікальне дерев’яне наскельне місто-фортеця. І навіть серйозно розглядається проект відбудови фортеці — передовсім як музейного та туристичного об’єкта.

Наше авто прямує з Борислава через курортне містечко Східниця до села Урич. Це нецілих 20 кілометрів. Щоправда, в Східниці асфальт закінчується, і далі стелиться розбита напівгірська дорога.

Франковими стежками

Цією дорогою не раз і ходив, і їздив на бричці Іван Франко. У 1880-х роках він був одним з тих, хто влаштовував «вандрівки української молодежі». Такі подорожі-екскурсії розглядалися тоді як спосіб організації патріотичної молоді. Франко не лише водив приятелів, але й читав лекції та дописував про подорожі до періодики. «У Карпатах є дуже багато красивих місць, але Урич належить до тих, куди, приїхавши один раз, запам’ятовуєш собі його на все життя», — писав він.

Скельні утворення поблизу Урича входять до Національного природного парку «Сколівські Бескиди». У цій місцевості є сім груп скель-пісковиків. Уже самі по собі ці величні витвори природи захоплюють. Місто-фортеця Тустань будувалося упродовж IX-XIII століть на трьох групах скель, що називаються Камінь, Острий Камінь та Жолоб. У 1994 році тут утворено Державний історико-культурний заповідник «Тустань». Наукові дослідження фортеці протягом кількох десятиліть проводив львівський історик Михайло Рожко. Він виокремив та охарактеризував невідомий до того в слов’янському світі вид середньовічної наскельної фортифікації. Наукова реконструкція фортеці може сприйматися як фантастика. Однак вчені спиралися на численні дослідження, сотні слідів матеріальної культури. Так само фантастичним може здатися, що в суцільній скелі предки змогли продовбати круглу 30-метрової глибини криницю чи 14-метрову цистерну для зберігання води. Але ж ви можете побачити їх на власні очі.

Франковими стежками

Заново відкрив Тустань для співвітчизників у першій половині XIX століття видатний попередник Франка Іван Вагилевич. У 1843 році він зробив детальний опис скель та залишків фортифікації, записав легенди про походження Тустані. «Я радий, — підсумував Вагилевич, — що першим вирвав з забуття пам’ятник предвічної культури наших далеких предків слов’ян...». Між іншим, він іронізує над любителями автографів: «...Багато про ці берди (скелі) оповідають туристи, натовпи яких щороку прибувають сюди, і залишають на скелях свої імена, щоб з віковими пам’ятками увійти в історію...».

Франковими стежками

Подейкують, буцімто й Франко залишив свій розчерк десь на цих скелях, та невідомо, де — археологи досліджували тільки петрогліфи першого тисячоліття до нашої ери. Кажуть, що споглядання залишків давньоруської фортеці, яку не змогли взяти татари, було для молодого Франка однією зі спонук до написання повісті «Захар Беркут». (Хоча дія повісті відбувається в селі Тухля, за 45 кілометрів на південь від Урича, перед самою гірськолижною столицею України Славським). Але точно відомо, що Франко пив воду та вмивався коло цілющих джерел, що струменять неподалік Каменя. Серед туристів ходять перекази про чудесні зцілення, особливо хворих на зір. Франко, котрому дошкуляв хронічний кон’юнктивіт, теж вдавався до такого лікування: «Живучи в скромній плебанії Урицького священика, я кожного ранку з дружиною ходив до відомого тустанського джерела промивати очі. Водичка дійсно в ньому цілюща — помагала...».

З Урича не обов’язково повертати до Дрогобича — краще рушити селом в напрямку сусідніх Підгородців та у Верхньому Синьовидному виїхати на трасу, що сполучає Стрий з Ужгородом.

текст: Володимир ЗАНИК, фото: Тарас ДУТКА.

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання