Максимець — Манява. Низькогір’ям

Максимець — Манява. Низькогір’ям.


У Карпатах існують добре «розкручені» маршрути, де конче хочуть себе спробувати всі. Бо як то почути від знайомих: «Ти не був на Говерлі (Піп Івані, Петросі, Сивулі, Хом’яку...)?!» А от на Катерині ви були? — Що-що? А це де? На карті такої гори нема...

Є така гора (між іншим, на чотири метри вища від Хом’яка); не знати, хто була та гуцулка, чиїм іменем місцеві мешканці назвали цей півторатисячник, а, так би мовити, за паспортом, офіційно він має давньослов’янську назву Станимир. Отож давайте «збігаємо» на Катерину.

Максимець — Манява. Низькогір’ям 

Короткий опис маршруту:

Село Максимець Надвірнянського району — гора Станимир (1546 метрів) — долина річки Хрепелів — гора Ріпна (1212 метри) — хребет Чортка (до висоти 1282 метри) — Манявський водоспад — село Манява (з можливим відвідуванням пам’ятки історії ХVІІ століття, відомого релігійного центру Скиту Манявського).

Маршрут загальнодоступний.

Приблизна довжина — 45 кілометрів,

тривалість — два-три дні.

Максимець — Манява. Низькогір’ям

 Гора, якої не видно

Максимець — передостанній населений пункт по дорозі від Надвірної до Бистриці. Звідси чи не найзручніше вирушати у мандрівку до гори Сивуля. Усе село розташоване вздовж єдиної вулиці, яку часто перетинає річка, що, звичайно ж, називається Максимець. Ось цією єдиною сільською вулицею проходимо від автобусної зупинки приблизно чотири кілометри повз колишній будинок культури, потім школу. Врешті виходимо на місток, справа від якого, одразу при дорозі, віддавна стоїть кам’яний хрест. І якраз біля хреста повертаємо праворуч. Дерев’яною кладкою переходимо потік та піднімаємось угору, у північному напрямку. У бік Катерини веде добротна лісова дорога, на якій іноді трапляються відгалуження. Вздовж дороги — грибні місця, ожинники.

Максимець — Манява. Низькогір’ям

Через півтори-дві години на невеликій галявині є розвилка, де повертаємо вліво, повз зроблений з колод «трап» для вантаження лісу. Далі стежка веде повз потік — посушливого літа вище вже можна не натрапити на воду, тому поповнити запаси варто тут. Проходимо вгору відкритим місцем, молодою смерековою посадкою (чи не одна з цих смеречин опиниться на Новий рік у вашій оселі?). За нею — найскладніша ділянка підйому. Більше десятка років тому тут пройшов буревій, дерева лежать упоперек малопомітної стежки. Можна взяти трохи вліво, вийти на іншу стежку та піднятися на полонину, з якої потім повернути на траверсну стежку праворуч. А можна рухатися і прямо вгору, переступаючи через повалені дерева. Так чи так, а необхідно вийти на полонину праворуч, де стоять кілька дерев’яних споруд для тварин та колиба.

Краєм полонини рухаємося на північний захід і через кілька хвилин виходимо на галявину, з якої праворуч відкривається вид на гору Станимир. До вершини менше кілометра. На південному сході видніє група Довбушанки, на заході — група Сивулі.

Максимець — Манява. Низькогір’ям

Катерина-Станимир майже повністю вкрита лісом та густим килимом з кущиків брусниць. Є й декілька фрагментів кам’яних нагромаджень — ґорґан. Однак на вершині люди бувають рідко, і второвану стежку знайти важко. Неспішний підйом від першого орієнтира (хреста у Максимці) на гору зі спорядженням забере приблизно чотири години. Швидкий і без наплічників — дві з половиною.

Повз колиби та ...вулики

Вийти на вершину — це лише півсправи, з неї ще треба зійти. Рухатися хребтом гори на північний захід нема сенсу. Непевна стежка дуже швидко губиться, натомість з’являється каміння, спорохнявіла деревина, мох. Зійти можна прямо від вершини на схід стрімким та нечітким спуском до траверсної стежки, яка огинає гору справа. Але краще — повернувшись назад, на південь, до галявини, з якої піднімалися. Траверсну стежку знайдете трохи нижче. Вона веде на південь, пізніше рідким хвойним лісом на схід — сходимо прямо до стаї (колиба, дві стайні для худоби, оборіг із сіном). Праворуч колиби у лісі є невелике джерело. А справа від огорожі проходить широка тракторна дорога, що веде вниз на північний схід, у напрямку потоку Хрепелів, на березі якого запланована ночівля.

Максимець — Манява. Низькогір’ям

Та спершу підходимо до ще однієї стаї. Обходимо її справа. Можна і далі йти тракторною дорогою. Але пастухи підказали, що повз колибу, яка стоїть зовні огорожі, є коротша стежка. Вона веде спочатку лісом, потім відкритою місцевістю мимо сінокосів і врешті виходить до річки та дороги. Повернувши нею направо, можна зійти до села Зелена, а наліво, у потрібному нам напрямку, — вийти до вузького містка та розгалуження доріг. Найстрімкіша — підйом на гору Ріпна. Уздовж ріки в цьому місці є кілька дерев’яних будівель. Тут же натрапляємо на два вагончики лісорубів. (А ще — декілька десятків вуликів. Була середина липня, найвища у цій місцевості пора буяння й цвітіння трав. Отож і бджоли, і корови, і навіть ґедзі чулися якнайкраще. Останні, мабуть, найбільше зраділи появі свіжої крові — чотирьох голоногих туристів. Благо, починало сутеніти, і комахи зібралися на ночівлю раніше, ніж ми). Саме перед містком, ліворуч дороги, є придатне місце для стоянки.

Максимець — Манява. Низькогір’ям

Вид на дачу та найнижчий хребет Ґорґан

На Ріпну піднімаємось стрімкою та прямою лісовою дорогою менше години. Вершина гори відкрита, поросла травами. На схилах з трьох боків стоять колиби. З Ріпної на північному заході добре видно село Гута, де передовсім виділяється темно-червоний дах офіційної резиденції Президента України. Цим схилом дуже просто зійти до Гути. А от на шляху до Маняви нас чекає ще один хребет — Чортка (чи Чортки). Він тягнеться на кілька десятків кілометрів з північного заходу на південний схід, має середню висоту понад 1200 метрів (найвища точка 1322 метри) та складається з нагромаджень каменю, вкритого рідколіссям.

Від вершини Ріпної повертаємо праворуч, на схід, проходимо повз колибу, далі стежка веде лісом і через кількасот метрів роздвоюється. Ми забираємо лівіше, на північний схід. Невеликий підйом, виходимо на хребет. На Чортці знаходимо чимало залишків кам’яних військових укріплень часів Першої світової війни. Помітно, що зараз хребтом ходять рідко.

Максимець — Манява. Низькогір’ям

Повертаємо вліво та рухаємося на північний захід, шукаючи стежку, яка би виходила на хребет справа. Але чіткої — немає. (Уже зійшовши з Чортки межею лісу та колишньої вирубки, порослої чагарниками, ми пересвідчились, що з північного сходу стежки, як правило, не доходять до хребта за кілька десятків метрів). Пройшовши приблизно два кілометри, ми виявили справа захаращену просіку, яка вивела до колишньої вирубки. По цій вирубці серпантином прокладена дорога для тягачів, але вона майже заросла кущами ліщини та вільхи. Рухаючись просікою вниз, врешті виходимо на торовану людьми стежку. За кількасот метрів вона зливається з іншою стежкою, примикає до дороги, і згодом ми сходимо вже широкою дорогою, такою ж стрімкою, як і та , якою піднімалися на Ріпну.

Максимець — Манява. Низькогір’ям

Витвори природи та людські сліди

Врешті спускаємось до річки Манявка. Далі, зрозуміло, дорога веде паралельно з водяним потоком, проте небагатоводна річка якось раптово ховається між крутих скелястих берегів. При дорозі натрапляємо на пару дерев’яних будиночків, поруч з якими можна облаштувати стоянку...

Максимець — Манява. Низькогір’ям

В якийсь момент дорога робить різкий зигзаг вправо, а чітка стежка веде прямо. Якщо пройти нею, за кілька хвилин очам відкриється диво. Манявський водоспад, а точніше каскад з трьох водоспадів, вирує під височенною прямовисною скелею, на висоті 713 метрів над рівнем моря. Біля середнього розлоге кам’яне плато утворює рівне, наче викладене плиткою дно. Нижній — найвищий водоспад українських Карпат висотою 18 метрів. Як правило, ці витвори природи відвідують так звані організовані групи туристів (через складний доступ їх сюди привозять). Але, на жаль, обладнані біля водоспаду місця відпочинку страшенно засмічені.

Максимець — Манява. Низькогір’ям

Між іншим, перехід від підніжжя Ріпної до центру Маняви має довжину понад 22 кілометри. Ми проходили цим маршрутом невдовзі після повені, яка добряче поруйнувала шляхи. Доводилось зо два десятки разів переходити річку. А це забирає час та енергію. До асфальтної дороги у Маняві дісталися аж перед десятою вечора. Від водоспаду до центру приблизно 12 кілометрів. Тому, якщо в плані мандрівки є ще й відвідування Манявського Скиту, радимо зупинитися на ночівлю десь неподалік водоспаду. Ще одне зручне місце — галявина праворуч дороги за півкілометра нижче нього.

Максимець — Манява. Низькогір’ям

Приблизно через півтора кілометра, біля обгородженої сіножаті, дорога до села роздвоюється — зліва починається так звана «верхня» дорога, а праворуч дорога іде річищем. Вона коротша, однак після злив доволі важка для пішого переходу. За нормальних умов від водоспаду до центру села дістанетеся пішки за дві години.

Максимець — Манява. Низькогір’ям

Оце майже й усе. Якщо збираєтеся до Скиту, подбайте про те, аби не надто шокувати ченців своєю екіпіровкою...

текст: Володимир ЗАНИК, фото: Тарас ДУТКА.

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання