Осмолодське щастя

Осмолодське щастя.


Іноді виникає враження, що хтось нагорі особисто наглядає за тим, аби карпатський турист був завжди готовим до будь-яких несподіванок. Так, за ясної погоди, оглядаючи з вершини безкраї горби, ви раптом помічаєте в небі темну плямку. Згодом вона швидко перетворюється на туманно-чорну навалу. А через півгодини вас накриває справжній гірський дощ. І дай Боже, щоби він був коротким. Інакше — прощавайте грандіозні плани, метри над рівнем моря і кілометри гірських стежок. Будете грати в хованки із вітром і водою. Певним чином це теж може бути цікаво. А як приємно після двох діб нескінченного дощу бачити, що хмари відходять кудись на захід (або схід, північ, південь — неважливо куди). І сонце освітлює мокрі гори. Майже щастя...

 Осмолодське щастя

Плани

Узагалі ж ми збиралися відпрацювати (пройти, сфотографувати, описати) такий собі звичайний маршрут, «крутнувши» кільце біля Осмолоди1 Планувалося здолати декілька вершин, один хребет і відвідати маловідоме, але красиве озеро. За картою: село Осмолода (700 метрів над рівнем моря) — гора Яйко-Перегінське (1600 метрів) — г. Молода (1723 метри) — полонина Солотвинка (1355 метри) — г. Сиваня Лолінська (1543 метри) — г. Укерня (1622 метри) — г. Поганець (1669 метрів) — г. Яйко Ілемське (1685 метрів) — озеро Росохан (1100 метрів) — село Осмолода. Не більше півсотні кілометрів (якщо не рахувати невеличкі блукання, без яких походи зазвичай не обходяться), дві ночівлі у гірських дерев’яних будиночках з пічками. Можна було навіть не брати намети — курортний відпочинок, та й годі. Але ж це так планувалося...

Осмолодське щастя

Осмолода

До місця старту доїхали без пригод і у жахливій спеці. (Якщо діставатися громадським транспортом, то з райцентру Калуш п’ять разів на день, раз у три години, ходить автобус). Осмолода — одне з типових прикарпатських сіл, за якими остаточно закінчується асфальт і будь-які ознаки цивілізації. Дуже маленьке: не більше двох десятків будинків, 60 з чимось мешканців, пару крамниць, медпункт, пилорама, гуртожиток шоферів і лісорубів. Основні заняття місцевих — господарка, збір грибів та ягід, прийом туристів.

На зупинці автобуса висить вказівник — «Noclegi 150 m». Керівник нашої групи, гірський рятувальник Віктор Худяк разом з жінкою Юлією вже пару років займаються зеленим туризмом. Табличка — для поляків, українські туристи Худяків і так добре знають. Забираємо Віктора від сімейного вогнища, і вперед: попереду дві доби гір, лісу, стежок, потічків і... повної відсутності мобільного зв’язку. Цей сервіс у горах навколо Осмолоди поки що має якийсь фантомний вигляд — іноді монітор щось там ніби демонструє, але користуватись телефоном можна хіба що в якості будильника.

Осмолодське щастя

Після моста через річку Молода повертаємо направо і рухаємося по дорозі. (Дно ріки перед мостом по всій ширині укріплене деревом, яке створює мальовничий штучний перепад і при повені стримує руйнацію русла). Через півтора кілометри — знову міст і роздоріжжя на три боки: наліво — на гору Ґрофа, прямо — на вершину Кінь Ґрофецький, а нам — направо, вздовж ріки, добротною лісовозною дорогою.

Через два кілометри зліва внизу видно бляшаний дах монастиря св. Андрея, що знаходиться в урочищі Лужки (на карті — Лужак). Спускаємося. Місцевий господар, брат Веньямин, розповідає, що монастир існує з 1930-х років, а за легендами монахи жили тут ще у XIV сторіччі. За церквою розташована пасіка, городик, поруч — невеликий ставок. Були в ньому пструги (форель), але якісь зайди одного разу вибили всю рибу електровудкою. Туристи в монастир заходять і зараз, однак часто шукають якоїсь екзотики і поводяться відповідно. За словами брата Веньямина, скит не є закритим закладом. І все ж тут більше раді тим, кого цікавлять серйозні речі й категорії, духовні питання, а не прості розваги на природі.

Осмолодське щастя

За три кілометри потік Мшана впадає в річку Молода. Прямо, через металевий міст зі шлагбаумом — дорога до урочища Кругла. Нам туди. Півгодини ходу, і після двох жовтуватих будиночків господарства Кругла, біля дерев’яної комори, яку колись збудували для вирощування розсади, повертаємо направо в ліс і трохи вгору. Дорога скінчилася, почалися стежки.

Хата

Через 200 метрів натрапляємо на роздоріжжя, ідемо ліворуч пологим підйомом. В лісі над потічком розташована єгерська вежа. Сюди приходять пити воду кози, олені, кабани. Якщо залізти в цю будку, набратися терпіння і почекати декілька годин, то є шанс побачити їх на волі. До речі, за час походу ми багато разів натрапляли на сліди оленя і дикої свині. Вовчих або ведмежих не було, хоча зустріч з вепром теж нічого доброго туристові не обіцяє.

Осмолодське щастя

Недовга тракторна дорога переходить в русло потічка. Кут підйому крутішає. Вода під ногами то зникає, то з’являється знову. І так — приблизно годину до широкої галявини, що утворилися після того, як 10-15 років тому тут вирубали ліс. Вона вже давно заросла травою й кущами і не так вражає, як свіжі вирубки. Робимо короткий перепочинок, оглядаємо краєвиди. Небо чисте — видно на багато кілометрів.

На північний схід від вирубки є стежка. Приблизно за кілометр вона виводить на велику поляну. Двісті метрів праворуч — старий, але в дуже доброму стані, мисливський будиночок з верандою, стріхою, двома кімнатами. До найближчого джерела — декілька десятків метрів. (Напевно, будинок добре зберігся саме тому, що маловідомий широкому загалу. Сподіваємося, читачі нашого журналу мають достатньо поваги і сентименту до гір і місцевих мешканців. Тому публікація місця розташування хатинки їй не зашкодить). Зазвичай будинок надійно закритий, але завжди можна переночувати на горищі — драбина поруч.

Осмолодське щастя

Після обіду залишаємо речі та ідемо на вершину Яйка Перегінського, адже будинок знаходиться біля підніжжя. Більше кілометра просто вгору на північний схід, без стежок і позначок, наприкінці трохи продираючись через жереп (альпійська сосна) — і ми на вершині. Ах, пейзажі! На півночі — хребет Аршиця, на південному сході, зліва направо: Кінь Ґрофецький (1557 метрів), Ґрофа (1748 метрів), Паренки (1737 метрів), трохи правіше від них видніє гора Попадя (1742 метри). Ще далі проглядається найвища в Ґорґанах двогорба Сивуля (1836 метрів) і гора з «футбольним стадіоном» на вершині — Ігровець (1807 метрів).

Осмолодське щастя

«Щось з боку Яйка Ілемського потемніло? Здається, на нас іде дощ. Може, й пронесе вітром в інший бік, але навряд чи. Котимось з гори до хати, і то швидко», — такими словами керівника групи завершилося наше перше на цьому маршруті сходження.

Пласт

З гори збігли чи не у спринтерському темпі, але дощ наздогнав. Як це часто буває, трішки забрали вліво і будинок знайшли вже по стежці, що траверсує гору. До хати дісталися мокрими. Запалили пічку, розвісили мокрі речі, повечеряли, «пройшлися» по карті і зібралися спати. Раптом за завиванням вітру і гулкими звуками дощу почулися голоси. Згодом увійшли два молоді львівські пластуни, які шукали саме цю хату. Привіталися й розповіли, що основна група з 12-ти юнаків чекає десь нижче. Майже опівночі привели решту. Наскрізь промоклі, промерзлі, але дуже стримані хлопчаки 13-15 років затягнули до хати важкі наплічники. Здається, діти трималися з останніх сил...

Осмолодське щастя

Наступного дня дощ не вщух. Вода вже була всюди: на землі, на величезних лопухах навколо хати, в повітрі, падала зверху. Пластуни забігали з самого ранку: робили зарядку (вони кажуть — руханку), готували сніданок, ґрунтовно розбивали табір. За словами їх командира Андрія Котлярчука, до нашої стоянки дістався курінний виховно-вишкільний табір 43-го куреня УПЮ (Уладу Пластунів Юнаків) імені Пилипа Орлика. Мета походу — двотижневий вишкіл у Карпатах. Уявіть собі, скільки вантажу — продуктів, спорядження — довелося приперти хлопчакам на своїх, поки що не дуже міцних плечах. А тут ще й «небеса розгнівалися». Але ж рубають дрова, готують їжу, натягують таборові тенти й намети, за свистком кидають роботу та біжать на загальний збір.

Двоє пластунів склали таборову «легенду». Тепер вони не львівські школярі й пластуни, а плем’я антів з глибокої давнини, яке в горах готується до запеклої боротьби з Візантією. Є старійшина, шаман — все, як належиться. Так цікавіше.

Молода

Продовжувати задуманий маршрут і цілий день рухатися під грозою відкритим хребтом було просто небезпечно. Але ж не сидіти в хаті цілий день, дивлячись, як тяжко працюють над собою юні пластуни? Тож лишаємо хлопців займатися своїми важливими справами та ідемо на вершину Молоди. У південно-західному напрямку через два кілометри виходимо на маркований шлях. (Старі маршрути в цій місцевості відновлює громадська фундація «Карпатські стежки». Туристи називають організацію — «калуські бензопили». Її голова Василь Гутиряк з друзями вже декілька років «рубають стежки» в Ґорґанах, прокладають зручні шляхи на вершини серед жерепу, ставлять тури, малюють на деревах та камінні маркування).

Осмолодське щастя

Стежкою приблизно з кілометр траверсуємо Молоду зі східного боку, повертаємо праворуч на хребет і за чверть години доходимо до великого кам’яного туру. Кажуть, що це — місце поховання часів першої світової війни. Далі — через альпійку по хребту. Подумки дякуємо «бензопилам» з Калуша, бо гірше густого жерепу може бути тільки мокрий густий жереп. Хоча на нас вже й так нема сухої нитки.

На першій проміжній вершині (1693 метри) знаходимо повалений геодезичний знак і залишки військових укріплень. Стоячи в кам’яному окопі під дощем, можна уявити собі, як воювалося тут солдатам. Ще через два кілометри на хребті знаходиться друга вершина — 1723 метри над рівнем моря. Звідти легко йти верхом на південний схід з подальшим майже перпендикулярним поворотом на полонину Солотвинка. До полонини три кілометри. І де погода, і де наші плани? Назад «на базу» — тією ж дорогою.

Росохан

Ввечері знову сохнемо, спілкуємося з пластунами, вечеряємо. Ранком — дощ, але відчутно менший. Збираємо речі, виходимо на відкриття табору пластунів. Церемонія відбувається дуже урочисто і строго: молитва, підняття прапорів, спів гімну Пласту, стройовий крок, підходи-відходи до командира, вітання. Відчувається, що для юнаків все це дуже серйозно. Після відкриття, пластуни мають простояти тут табором протягом п’яти днів. Потім — десятиденний похід Ґорґанами. Ну, що ж, тримайтеся, хлопці!

А ми — до озера Росохан. Просто зрізаємо запланований маршрут, «відкидаємо» більше половини, може, і цікавішої. Шкода, але часу вже немає. Траверсуємо Яйко Перегінське зі східного боку. Менше, ніж за годину ходи, не знайшовши стежки, яка має вести до підніжжя, «падаємо» просто вниз на північний захід мокрим густим лісом. Не можна сказати, що це найзручніший варіант вирішення проблеми, але, принаймні, доволі ефективний. За кілометр не дуже комфортного спуску виходимо на дорогу, яка має вивести до потоку Мшана.

Осмолодське щастя

Дощ то припиняється, то починається знову. Внизу все докорінно змінилося. Дороги стали потічками, а потоки — ріками. По дорозі ще можна пересуватися, переставляючи ноги з камінця на камінець, а от Мшану доводиться форсувати босоніж із закасаними штанами й великим острахом. Сильна течія так і рветься збити з ніг. На лівому березі потоку повертаємо ліворуч і приблизно кілометр ідемо тракторною дорогою до так званого лісового складу. Це просто широка галявина, на яку стягують зрубані дерева, щоби потім завантажити їх на лісовози. Там зараз будують невеличкий металевий міст, поруч стоїть черговий гуртожиток лісорубів і стара стайня. Територія доволі захаращена.

На північний схід лісом ідемо до озера. Чому воно називається Росохан, наразі невідомо. Є й однойменний потік. Можливо, так звали якогось татарського мурзу, що намагався підкорити місцевих горян. До озера — півтора кілометрf неважкого підйому тракторною дорогою. Вода в ньому чиста, глибина приблизно чотири метри, на дні добре видно затонулі дерева.

Знову починається дощ, але дуже дрібний. Після того, що було, можна просто не зважати. А от тисячі комарів, які здається давно чекали нас на берегах Росохана, ладні з’їсти. Тому час відвідування озера доводиться скорочувати до мінімуму.

Від «складу» до Осмолоди — 11 кілометрів. При дорозі натрапляємо на «плантації» чорниць. Хмари тікають на схід, небо стає прозоро-блакитним, з’являється довгоочікуване сонце. Життя налагоджується...

Осмолодське щастя

Село Осмолода знаходиться в Рожнятівському районі Івано-Франківської області.

Пласт — Національна Скаутська Організація України (НСОУ «Пласт»). Заснована доктором Олександром Тисовським в 1912 році у Львові. В радянський період діяла в українській діаспорі. Нині Пласт об’єднує більше 10 тисяч дітей і дорослих в Україні. Пластунами називали козаків-розвідників — звідси походить і назва української скаутської організації.

 

текст: Андрій ФІЛІППСЬКИЙ, фото: Денис ТРОФІМОВ.

Коментарі   

0 #1 Орест 27.07.2017, 16:57
Добрий день.
Скажіть будь ласка,скільки Км від дороги до будиночка,або скільки часу треба йти від дороги до будинку?
Цитата

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання