Куля в небі

Куля в небі.


Кам'янцю-Подільському якихось спеціальних «пасток» на туристів розставляти не треба — сюди і так щороку приїжджають тисячі гостей із різних країн світу. Але в середині травня відвідувачам міста над Смотричем щастить подвійно: над сірими стінами старої фортеці, над увінчаним мадонною мінаретом-катедри в бездонному весняному небі тихо пропливають велетенські різнокольорові кулі. Бо в травні Кам'янець стає одним із центрів повітроплавання в Україні.

 Куля в небі

Ігор ЛОБАШОВ, суддя міжнародної категорії, спортивний спостерігач, відповідальний секретар громадської організації «Кам`янець-подільський центр повітроплавання «Триглав»

Цього року місто знову на тиждень запросило послідовників братів Монгольф'є. Відбувся десятий, ювілейний етап міжнародного фестивалю «Повітряне братерство — 2006». Саме в Кам'янці визначається команда-переможниця Кубка України, яка в листопаді представлятиме країну на чемпіонаті світу в Японії.

— Пане Ігорю, як давно повітроплавання з'явилося в нашій країні?

— Відлік часу починається з 1989 року — коли гості з України вперше побачили повітряні кулі на шоу у Вільнюсі. Саме в Литві й навчалися хлопці, що стали потім першими українськими пілотами.

— Яким чином Кам'янцю так пощастило: чому саме його обрали місцем проведення одного з етапів «Повітряного братерства»?

 А де ж іще? А якщо без жартів, то Кам'янець — насправді одне з небагатьох місць України, де можливі польоти саме над містом. На етапі становлення повітроплавання як явища видовищність була першочерговим критерієм. Від цього в подальшому відштовхувалися і повітроплавальний спорт, і пасажирські польоти, і все інше. В 1999 році Кам'янець-Подільський відвідали три аеростати. Ця подія й стала початком в історії «повітроплавної столиці» України.

Куля в небі

— Як приходять в балуністи і чому? Чи кожен може стати повітроплавцем?

— Повітроплавцями стають різні люди через різні обставини. Відшукати якийсь спільний корінчик у змозі хіба що дуже досвідчений психоаналітик. Але що йому робити серед балуністів? Перше-ліпше порівняння: майже всі вміють їздити на велосипеді, але спортсменами-велосипедистами стають одиниці. Повітроплавання — це одне з «побутових» втілень властивого людині бажання літати, яке знаходиться на шкалі схожих бажань рівно посередині між винищувачем і стрибком з балкону (може, саме тому висота коша дорівнює висоті балконної огорожі).

— Чим особисто для вас є повітроплавання?

— По-перше, це — спорт. Мої подорожі світом, як судді, показують, що у цьому спорті все, як і в будь-якому іншому, починаєш на ентузіазмі, а досягаєш успіхів лише за умов професіоналізму. По-друге, естетична складова — півтори сотні куль у небі порівняти з чимось у звиклих термінах майже неможливо. Як і прохід крізь хмару, коли все вогке й холодне, доки раптом не «вистрибуєш» під сонце. Землі не видно, хмари під кошем перетворюються на ковдру — і ти залишаєшся наодинці з небом. Третє — емоції. Коли взимку над Альпами на висоті двох з половиною кілометрів з'являється (невідомо звідки) вертикальний струмінь повітря, що тягне кулю догори із швидкістю шість метрів за секунду, а одночасно заклинює газовий шланг на останньому балоні пропану... Такого на землі не відчуєш. І на останок, мабуть, можливість почуватися громадянином Планети.

Куля в небі

— А чи різняться особисті враження від першого польоту і від десятого (сотого)? Адреналіну все так само багато, чи політ вже стає рутиною і звичкою?

— Самі польоти дуже різняться один від одного. У спортивному, якщо ти штурман, про естетичне спостереження не йдеться — вся увага на мапу і прилади, на напрямок до цілі, на відстані, перешкоди й курси інших куль. У змаганнях високого рівня, де мені пощастило працювати в команді чемпіона України Влада Клименка, про якесь там «ух ти!» не йшлося, хіба що у випадку влучного маркера. У польоті в якості спостерігача (у суддівстві) — трохи спокійніше. І поза протокольною частиною (фіксування всіх подробиць польоту й виконання завдань) є час кинути оком навколо, іноді можна — з дозволу пілота — упіймати щось діафрагмою фотоапарата. Саме ці знімки виходять найбільш вдалими. Може, тому, що бракує часу вибудовувати канонічний кадр, бо через хвилину знову треба до мапи й олівця.

— А вільний політ?

— Важко сказати — в «дикій природі» майже не зустрічається. Над Кам'янцем мені вдалося «просто так» пролетіти аж на шостому році глибокого занурення в повітроплавання, вже на власній кулі. Щодо особистого враження від першого чи десятого польоту, то це, як у сексі: буває ліпше, буває гірше, але завжди із задоволенням...

Куля в небі

— Кам'янець надзвичайно гарний. Але чи немає бажання політати над іншими мальовничими куточками України? А якщо зробити це захоче звичайна людина, то що потрібно, аби побачити з повітряної кулі, скажімо, Хуст, Коломию?

— Є бажання побачити ВСЕ. Бо майже все цікаве із звиклої точки зору при погляді з повітря розкриває якісь інші, невідомі до того сторони й перспективи. Але, враховуючи досить високу вартість зльоту і наявність існуючої в країні системи управління повітряним рухом, експромти на кшталт «Маша, полетіли на Місяць» наразі виключаються. Хоча, за наявності платіжоспроможного замовника...

— І все ж таки. Абсолютно всі, хто дивиться на кулі з землі, хочуть хоч раз злетіти в небо. Це реально? І скільки таке задоволення коштує?

— Цього літа центр повітроплавання «Триглав» розпочинає регулярні оглядові рейси в районі міста Кам'янець-Подільський. Невдовзі детальна інформація з'явиться на нашій сторінці в інтернеті — balloons.km.ua, а до того часу з нами можна зв'язатися за адресою: balloons.km.ua/contacts.htm

— Повітряна куля — задоволення не з дешевих. Наскільки це дорого?

— Від 8 000 доларів за комплект, що був у вжитку (і може ще трішки політати) — до 60 000 доларів за нову кулю виробництва Великої Британії. А якщо це спецформа (аеростат у вигляді тортика, слоненятка і таке інше) — домальовуємо ще один нулик.

— Якими успіхами вже можуть похвалитися українські повітроплавці?

— На сьогоднішній день беремо участь у всіх чемпіонатах світу та Європи, у престижних змаганнях MobiLux Trophy (Люксембург), Honda Grand Prix (Японія), Coupe D'Europe de Montgolfieres (Франція) — тут минулого року Влад Клименко, якого я вже згадував, посів сьоме місце. Але цьогорічний сезон тільки починається...?

Автору двічі пощастило політати в коші повітряної кулі. Перший політ тривав недовго: злетівши з поля біля села Суржа, балун компанії «Союз-Віктан» вже за чверть години приземлився на околиці села Кадиївці. Під час приземлення стало зрозуміло, як зустрічали Юрія Гагаріна: першими до небаченої несподіванки бігли всі сільські цуцики, за ними — діти, далі поспішали дідусі, а замикали колону повільні, проте чисельні бабусі Кадиївець. На питання «Ну як?» відповідала: «Ну... як на балконі постояти». Адже було абсолютно нестрашно і безпечно.

Куля в небі

Наступного року разом з екіпажем з британського Брістолю пощастило піднятися на понад кілометрову висоту і цілу годину спостерігати, як зменшується і відпливає кудись у бік Кам'янець-Подільський. Ось тут вже ніякого порівняння з балконом не виникало: адреналін, захоплення, просто щастя, що накриває з головою. Навіть далеко не м'яке приземлення не вплинуло на позитивні враження. Єдине «але»: тепер протягом травня прокидаюсь о шостій ранку (бо польоти відбуваються лише вранці і ввечері, в штиль), зачувши десь високо в небі звук, який ні з чим не сплутаєш, — звук газового «пальника», спокійне і вдоволене «дихання» повітряної кулі.

1 — У 1783 році французькі винахідники брати Жозеф Мішель та Жак-Етьєн Монгольф'є побудували першу повітряну кулю. Перший політ був без людей. А через кілька місяців у небо Парижа злетіла куля, на борту якої перебували люди. На честь винахідників цей повітряний апарат назвали монгольф'єром.

2 — У змаганнях повітроплавців є завдання, коли потрібно якомога влучніше поцілити в мішень на землі спеціальним маркером (мішечком з піском) з кулі.

 

текст і фото: Ірина ПУСТИННІКОВА 

фото: Олексій БУРЛАКА, Ігор КОМІСАРЕНКО

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання