Не розірвись, магічне коло аркана

Не розірвись, магічне коло аркана.

Дуже схоже, що то був танець карпатських пралюдей. Не просто розвага, забава, а магічний обряд, дія релігійного змісту. Танець — розмова з богами, з природою. Потужний меседж, який посилали гуцули небові, сонцю, зібравши до купи свою енергію… Аркан. За версією дослідників слово перекладається як таємний. Направду, таємним чином, аркан вижив, опираючись цивілізації, трансформуючись з язичницького ритуалу в опришківський танець-посвяту, вбираючи румунські елементи, козацькі кроки. І навіть у «вилизаному» сучасному цивілізованому сценічному варіанті аркан вперто зберігає запалюючу силу, гуцульську чоловічу первісну, майже якусь звірину енергетику.

Не розірвись, магічне коло аркана

ЄДНАЮЧИСЬ ІЗ БОГАМИ

Спробуємо уявити, як це могло виглядати століття і століття тому. Бо коли нині на сцені аркан танцюють добре вишколені професіонали в попрасованих біленьких сорочках, академічно тягнучи «носочок», роблячи бадьорі усмішки і приймаючи хвацькі пози, враження може виникнути дещо хибне. Найімовірніше, тоді це відбувалося у верхах, на полонинах, зрозуміло, під відкритим небом — ближче до сонця, до богів… Отже. На полонині з якихось причин сходилися чоловіки. Етнографи кажуть, що пастухи. Можливо. А може, й мисливці. Але, безумовно, міцні (які іще можуть вижити в жорстких гірських умовах?).

Хтось висуває версію, що аркан — танець ініціації, посвячення в чоловіки. В усякому разі, за фізичною важкістю і складністю він цілком може претендувати на таку роль. Дитя б його просто не витримало. А якщо це дійсно танець зв’язку з богами, то, щоб вишні почули, конче потрібно потужного «голосу». Тому ці відбірні горяни сходилися докупи, напрошується в уяві — повільним кроком, зосереджуючись, концентруючись. Вони вже зараз, наближаючись одне до одного, готувалися до якогось важливого чину… Тоді наставав момент єднання цих енергій — чоловіки ставали в коло, закладаючи руки одне одному на плечі. До речі, творячи цим так званий солярний (сонячний, вогняний) знак. Свідомо чи мимовільно?

Не розірвись, магічне коло аркана

Між іншим, аркан далеко не єдиний танець у язичників-горян, який виконувався в колі і мав ритуальне значення. («Гуцульські танці «коло», «колесо», «кругляк», «кочело» виконуються в обрядовому варіанті як рух по колу вправо і фактично імітують хід небесних світил (сонця)», — твердить етнограф Л. Сабан).

Учасники ритуалу починали неспішно і важко розгойдуватися: вправо-вліво, вправо-вліво. Нарешті коло «відривалося» від землі і починало обертатися. Народжувався власне танець. Рухи в колі вимагали синхронності, відчуття одне одного. Чи були вони такими, як можемо побачити в сучасному аркані? Але, мабуть, мали певне значення, були мовою, яку розуміють Сонце, Вогонь, Земля, Вітер. Коло крутилося, рухи робилися запальнішими, гупання ніг передавалося горам, вібрація досягала наче самого нутра Землі. Швидше, швидше, швидше, ще, ще… Шкода, ніхто з дослідників не вказує, який жест, який момент був тією точкою екстазу, що дозволяла енергії нарешті вирватися назовні, а колу опасти, розпастися, «заспокоїтись». Очевидно, лише самі танцюючі непомильно відчували, коли наставала мить єднання з богами.

 

ТАНЕЦЬ ОПРИШКІВ

Аркан, який ми ще при великому бажанні та затятій наполегливості шукача автентики можемо побачити нині у виконанні фольклорних колективів, гуцули вважають танцем опришків. Як зауважив Роман Герасимчук у своїй монографії «Танці гуцульські» (опублікована польською в 1939 році у Львові), старі гуцули кажуть, що аркан у них існує віддавна. Але на якийсь час танець зник через те, що під час першої світової війни чоловіків-гуцулів не було дома. Він відродився, як каже автор, «з покращанням умов життя (робота в лісі) в 1925-1928 роках». Тепер, говорить автор (на момент написання розвідки), його танцює виключно молодь, що навчилася аркану в повоєнні часи. Залежно від регіону він  називається «аркан», «арґан», «оркан»…».

А от івано-франківський «Гуцульський ансамбль» ще відносно недавно пропонував публіці цілу хореографічну інсценізацію на цю тему. Головний балетмейстер колективу Іван Куриляк розповідає: «На сцені була декорація, наче це гірська полонина. 

Не розірвись, магічне коло аркана

Виходили танцюристи в гуцульських костюмах, з топірцями, пістолями. В центрі сидів Довбуш. І ось нібито до опришків приходив юнак, просячись у ватагу.

Тоді опришки випробовували його на відвагу. Він ставив руку на колоду, а хтось замахувався топірцем. Як відсмикне руку — боягуз. А як витримає, доки топірець не встромиться в дерево попри самі пальці, — значить свій, буде з нього добрий опришок». Далі був спів. А тоді — аркан, танець, де хлопці демонстрували свої силу, спритність, дисциплінованість. 

Остання виявляється в умінні точно виконувати в танці команди лідера. 

В опришківському аркані є ватажок. «Залежно, чи тихо танцюють (на пальцях), чи цілою ступнею (голосно), ватажок дає команди: або «батько спить», або (якщо з притупом і викиданням ноги далеко) «а збудім», «вже зореє», «батько устау», — описує танець той же Роман Герасимчук. До речі, про «батька». Очевидно, опришки мали на увазі Олексу Довбуша. А ще у танці вони згадували і коханку, і дівку, брата. Для вшанування якоїсь особи або й декількох, чи й навіть предмета по команді виконували певний крок — виразно, гучно, замашно: «раз за діда», «раз за тата», «раз за брата», «раз за ґіуку» (дівку — ред.), «а за госкі» (гості — ред.), «за горіуку». Опришки не були позбавлені й почуття гумору, бо як лунала команда «а за бабу», то високо викидали ногу в характерному аркановому кроці, а тоді раптом тихо ставили її на пальці. І з того наче хвацького замаху робився, як кажуть галичани, цілий пшик, що викликало загальний сміх.

ТАНЕЦЬ-ШИФР

Достатньо знаючи і маючи розвинену фантазію, аркан можна читати як шифр. Вгадувати в ньому язичницькі знаки і символи, якось пояснювати собі войовничі чи навіть бійцівські рухи танцюючих — чи то мисливців, чи то горян-воїнів, а ще спостерігати, як у аркані злилася танцювальна культура самих гуцулів та сусідів-румунів, а може, й дальших від нас народів — романів загалом. Адже дослідники твердять, що слово має латинське походження, а схожі на арканову мелодії можна почути, скажімо, у кельтів.

«Особливо важливими в цьому танці є притупування, характерні для чоловічих румунських танців: одноразовий сильний удар правою ногою на першу долю такту», — фахово висловлюється у своїй розвідці «Народні танці» Л. Сабан. Один з основних кроків аркану — «гайдук» (команди ватажка, за описом Володимира Шухевича, бувають, скажімо, такі: «Гайдук раз! Ще такий! Ще кривий! Ще сліпий!...»).

А гайдуками називали угорських піхотинців XVI—XVII століття. І так далі. 

Не розірвись, магічне коло аркана

Аркан зберігає свою полум’яність, а тим часом виявляється гнучким (може, тому й виживає уже стільки часу). Скажімо, його називають однозначно чоловічим танцем. А мистецтвознавець, хореограф Богдан Стасько пригадує, як на Львівщині спостерігав аркан у виконанні жіночого фольклорного колективу. «Дівчата теж танцювали аркан, правда полегшений, не такий швидкий і складний. Вони приходили на полонину, приносили хлопцям їсти. А якщо не заставали пастухів на місці, то розкладали ватру і танцювали коло неї… То був танець очікування», — пояснює хореограф.

Гуцульщина має свої символи, як мусить мати їх кожен ще не асимільований, не обезличений до решти регіон, етнос. Ці символи творять образ, міф. Той же міф про сильного, волелюбного, гордого і т.д. горянина-гуцула. І поки цей міф живий, етнос викликає повагу. А з іншого боку, той же мешканець гір, як би не купувала, не спокушала його цивілізація, мусить залишатися вірний сформованому образу. Все так і буде, поки хоч час від часу, хоч купка гуцулів сходиться в магічне коло, набирає швидкості і шалу і відчуває єдність з природою, своєю землею, своїм сонцем, своїми богами… 

текст: Вероніка ЗАНИК, фото: Мирослав КУШНІРЕНКО.

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання