П’ятеро залишилися під лавиною

П’ятеро залишилися під лавиною.

Вочевидь, це був чудовий відпочинок: пухнасті, майже казкові, сніги, чисте морозяне повітря, прекрасні круті схили, катання якими наганяє повні вени адреналіну. Це вже потім, набагато пізніше, Олег Ковтун, командир регіонального зведеного загону прикарпатських рятувальників скаже: «Відпочинок має приносити радість, а не закінчуватися смертю...». Скаже після повернення з урочища Драгобрат (Рахівський район Закарпаття), де прикарпатські й закарпатські рятувальники протягом трьох днів шукали тіла п’яти чернівецьких туристів, яких засипало сніговою лавиною. І найтрагічніше в цій історії те, що це був не збіг фатальних обставин, які інколи, як відомо, сильніші за людину. Це був ланцюг, який почався з легковажності й нехтування елементарними правилами поводження в горах... А гори такого не люблять.

П’ятеро залишилися під лавиною

Отож, після кількаденного відпочинку, коли до поїзда на Чернівці залишалося декілька годин, група з восьми туристів вирішила ще раз проїхатися схилами та вдихнути на повні груди гірського запаморочливого повітря. Але катання знайомими трасами вже не надихало — хотілося чогось особливого, незвіданих і незайманих снігів. І, знехтувавши всіма знаками застороги та загороджувальною сіткою, зігнорувавши застереження інструктора, який попереджав про небезпеку сходження лавини, група рушила туди, де ніхто не катався — на зворотній бік гори Стіг. Вони були молоді, середній вік — приблизно 30 років, мали чудове дороге спорядження, і весь світ лежав перед ними.

П’ятеро залишилися під лавиною

Це тривало доти, поки гірськолижники не зрозуміли, що заблукали: прекрасний рай став чужим, незнайомим і небезпечним. Потім, коли відтворюватимуться всі події цього трагічного катання, з’ясується, що група обговорювала, яким маршрутом рухатися далі. Було два варіанти. Перший — вниз. Другий — вибиратися нагору. Як каже Олег Ковтун, якби вони пішли низом, нічого би не трапилося: трохи б довше йшли — довелося б долати приблизно 20 кілометрів — але безпечно і без проблем вийшли би на Косівську поляну, а звідти — рукою подати до цивілізації. Але — молодість та обмаль часу, і буквально у вольовому порядку приймається рішення скористатися швидшим, але важчим шляхом — підніматися нагору. Вони йшли, вгрузаючи у високі сніги, тримаючи лижі в руках, «підрізали» лавину і спровокували її сходження. Все відбулося за одну мить: згори впала величезна спресована маса снігу, і туристів буквально утрамбувало в схил. Їх потім так і знайшли — з піднятими на рівні плечей руками...

Тим, що йшли крайніми, пощастило двічі. По-перше, на них впав край лавини, так званий язичок, тобто їх накрило не десятиметровим шаром снігу (якби це трапилося, загинули б усі), по-друге, один викинув догори руку... Ця рука, подовжена за рахунок палиці, врятувала йому життя. І на щастя, її довжина була більша, аніж товщина снігу, яка його накрила. Чоловік рукою зробив собі отвір, забезпечивши доступ повітря, і почав поступово викопуватися зі снігу. Коли йому це вдалося остаточно, почав відкопувати товариша, який знаходився найближче від нього. Вдвох вони звільнили третього, і хоча потерпілий вже був без свідомості, завдяки їх грамотним і правильним діям вони надали йому допомогу і врятували...

Решту п’ятьох відкопали з-під снігу закарпатські і прикарпатські рятувальники через декілька днів. Якби не врятовані, які вказали місце трагедії, їх би знайшли тільки влітку, коли б зійшов сніг...

П’ятеро залишилися під лавиною

текст: Марія МИКИЦЕЙ, фото: Тарас ДУТКА.

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання