Легенди в камені

Легенди в камені.


Є на Косівщині цікавий об’єкт для пішого туризму — скеля Писаний Камінь. Мандрівка до нього від Івано-Франківська і назад займе день. Похід не вимагає спеціальних підготовки і спорядження. А учасниками одноденної вилазки можуть бути і дорослі, і діти. Журнал пропонує детальний опис маршруту.

Є кілька причин вибрати серед багатьох інших весняних мандрівок саме цю — на Писаний Камінь. Для подорожі потрібен усього один день. Маршрут доступний як для дітей, так і для туристів у поважному віці. Дорога лежить переважно заселеною місциною, є виразні орієнтири, тож небезпека заблукати — мізерна. Під час походу відкривається вид на дуже різні Карпати: на лагідні хвилясті Покутсько-Буковинські хребти, на стрімчаки Чорногори, на куполи Чивчинських і Гринявських гір.

 Легенди в камені

Достойна мета мандрівки — незвичайна скеля, таємниче місце. Ніхто так не розкаже про Писаний Камінь, як вівчар Юра — гостинний господар, майстерний баїльник (оповідач), чия хата знаходиться якраз по дорозі. Ґазда, до речі, теж є місцевою легендою. Завжди має для гостей палєнку (самогон) і смачнючу бринзу власного приготування.

То що, збираємося? Йдемо з мінімальним вантажем. Пам’ятаючи про примхливу карпатську погоду, а над то вже навесні, беремо зміну взуття, дощовики, головні убори. Доречною буде перекуска, термос із кавою. Спеціального спорядження не потрібно. Писаний Камінь — дуже проста скеля, кажуть альпіністи. Щоби видряпатися на неї, досить бути мінімально тренованим і добре взутим. У кишені на все про все треба мати по 50 гривень на кожного.

ВІД СТАРТУ ДО МЕТИ

Стартова точка походу — Буковецький перевал. Їдемо з Івано-Франківська о восьмій годині ранку першим автобусом «Івано-Франківськ – Верховина» через Косів. Готуйтеся до чотиригодинної автоподорожі з півгодинними зупинками у Коломиї і Косові (в доброму товаристві час летить). Після Косова дорога зовсім розбита...  

Виходимо на зупинці в селі Буковець. Орієнтир — велика таблиця із назвою села, на пагорбі над нею — церковця із прикметним входом, зробленим у вигляді веранди на високих сходах. Переходимо шосе до ґрунтової дороги. Вона веде вліво від автотраси. Писаний Камінь — там. За чотири кілометри від нас, це — година жвавим кроком.

Легенди в камені

Дорогою, яка потрохи піднімається вгору, йдемо близько півтора кілометра. Увесь час — селом. Минаємо типові гуцульські обійстя — дерев’яні хати, стаєньки для худоби, грядки і величезні сінокоси, перегороджені воринням. По праву руку — високі верхи Верховинських гір. Вид на хребет Ігрець не оцінив би хіба незрячий. З лівого боку — округлі, хвилясті гори Косівщини.

Виходимо на розвилку: дорога ділиться на дві частини. Одна різко повертає праворуч і йде стрімко догори. Інша, що веде ліворуч, майже не міняє висоти. Можна йти і однією, й іншою. Але для тих, хто тут уперше, краще взяти праворуч. Дорога в лівий бік — довша на кілометр, практично не захищена лісом, іде через присілок Черетів. До Писаного Каменю вона виводить знизу, і це трохи псує загальне враження.

Ми повертаємо праворуч, щоб ви йти на хребет до гори Капілаш (1165 метрів). Дорога впирається в обійстя, але ми нікуди не сходимо. З дозволу господарів, проходимо поміж хатою і стодолою. Бачимо перед собою  підйом, долаємо його і вже стоїмо на хребті (гребінь цей не має власної назви, місцеві мешканці кажуть на нього «хребет до Писаного Каменя»).

Легенди в камені

Виразна стежка йде хребтом, траверсує вершину Капілаша і заходить у ліс. Підйом і спуск настільки пологі, що не знаючи про верх гори, повзнього можна пройти і не помітити. Перетинаємо невеличкий лісовий  масив і знову опиняємося на відкритій місцевості. Стежка далі веде вгору хребтом, ще раз занурюється в ліс і поміж деревами повертає праворуч. Ми на місці. Ось він — Писаний Камінь.

АВТОГРАФИ І ПЕТРОГЛІФИ

Писаний Камінь це нагромадження величезних кам’яних брил, більшість із яких горизонтальні. Має в довжину майже сто метрів, заввишки — метрів десять. Здалеку і збоку (для цього ракурсу треба обійти його справа) нагадує зрізану піраміду. Так сказав би фізик. Лірик міг би порівняти кам’яний масив із величезним панцерним звіром, який ліг відпочити.

З лісу ми виходимо просто на спину цьому звірові. Щоб описати панораму, яка відкривається звідси, треба було би зарезервувати іще кілька журнальних сторінок. Але краще побачити, ніж прочитати. Скажемо лише, що огляд зліва направо такий: на південний схід — Буковинські Карпати (Косівські гори на північному сході затуляють смереки), ще південніше — Чорногора, на південний захід — пасмо Чивчина, на захід — Гринява.

Щоб оцінити висоту і велич Писаного Каменя, треба його обійти справа, з верховинського боку. Тут його найвища частина, скелі нависають над стежкою. Однак нас цікавить його інший, пологий, бік. Адже ми тут не тільки заради краєвидів. Хочемо побачити давні малюнки (петрогліфи), завдяки яким камінь отримав назву Писаного. 

Легенди в камені

Задовго до того, як тут почали залишати свої автографи Серьожі з Києва і Васі зі Львова, на скелі були вирізьблені загадкові знаки — різнораменні хрести, кола, ромби, схематичні фігурки людей. Їх добре видно в косих променях сонця — на світанку, або коли воно сідає. В інший час доби знаки губляться поміж стандартними сучасними написами.

Богдан Томенчук, археолог, доцент Прикарпатського національного університету каже, що петрогліфи (гуцули називають їх «реваші») датуються різними епохами і можуть належати язичницькій культурі та добі раннього християнства. Про що намагалися розповісти нащадкам прадавні мешканці гір — наразі невідомо нікому. 

Легенди в камені

Зате можна дізнатися, що хотіли нам сказати класики української літератури. Читаємо виразне «О Кобилянська 1899», трохи вище, майже затерте «В Стефаник 1899». Десь поруч мав би бути підпис Осипа Маковея. Історики твердять, що на Писаний Камінь піднімалися також Михайло Коцюбинський, Іван Франко, Гнат Хоткевич і Михайло Грушевський. Ми намагалися знайти і їхні автографи. На жаль. Може вам пощастить? 

ІНША ДОРОГА ДОДОМУ

Після інтенсивного годинного дослідження каменів відпочиваємо і влаштовуємо собі обід. Просто біля підніжжя скель, там, де починаються розкішні чорничники, знаходимо дерев’яний стіл із двома лавками. До речі, біля нього є місце для вогню. Канапки з кавою смакують, як ніколи! Повертатися вирішуємо іншою дорогою, щоб було цікавіше — повз гору Максимець (981 метрів).

З крутого боку Писаного Каменя знаходимо стежку, яка веде направо і вниз. Нею ми дістаємося до будиночка вівчара Юри (вісім гривень за літру бринзи, п’ять гривень за півлітри палєнки). Добрим орієнтиром є електричні стовпи, які йдуть майже паралельно до нашої стежки. (До речі, лінія електропередач веде від буковецької автотраси до Каменя і далі, до села Білоберізка). Стежка повз обійстя збігає вниз. Треба пильнувати, щоб не пропустити перший поворот ліворуч — він спрямовує нас на дорогу поміж Буківцем і Білоберізкою. Напрям повернення — на північний захід.

Легенди в камені

Дорога знову веде селом. Якщо розговоритись з тутешніми жителями, можна почути історію, як у 1955 році тут вбили останнього повстанця УПА. Горяни зберегли в пам’яті, що то був «Марусяк на прізвисько Богдан». Вони знають, де його стратили енкаведисти — на тому місці селяни поставили хрест, — і покажуть вам. Доведеться взяти трохи вбік, але на дорогу потім повернутися просто.

Далі — праворуч і догори, до стадіону села Черетів. Упізнати футбольне поле доволі важко: тут гуляють свійські тварини. Єдиний орієнтир — ворота. Стадіон лежить на самому вододілі хребта. Річки, які починаються тут, течуть в різні боки. А футболістам доводиться до кожних воріт завжди бігати вгору.

Перетинаємо чудернацький стадіон і виходимо на ширшу дорогу. Далі — просто по ній. Спочатку ще трохи підйому до Максимця. Траверсуємо вершину і потім увесь час униз, повз хати, стаєньки для удоби, сінокоси, перегороджені воринням. Нецілий кілометр, і виходимо на асфальт. Це траса на Коломию та Івано-Франківськ. Ми — на межі Верховинського і Косівського районів (про це можна прочитати на вказівному знаку), трохи вище від місця старту. Останній автобус із Верховини проходить тут о 17.30. Нам чекати ще п’ятнадцять хвилин. Проводимо їх у мовчанні — дивимося на гори і подумки прощаємося з ними.

Легенди в камені


 ДЕ ДРЕВНЯ СИЛА СПИТЬ

Один із переказів про Писаний Камінь занотував майже сто років тому відомий польський етнограф Станіслав Вінценз. Ремікси його запису тепер найчастіше видають за автентику.

Колись, може тоді, як зійшли первісні води, а Карпати тільки-но почали рости, чи з землі, чи з води вийшли велети — ясноволосі синьоокі титани. Росли вони нібито разом із горами, сили набиралися — і невдовзі рід той став чисельним і могутнім.

Одного разу навесні заграв їхній ватажок на трембіті — зібрав усіх братів своїх і сказав їм важливе слово. Взялися вони після того готуватися до далеких мандрів: руду шукали, зброю кували, кораблі будували. І пустилися підкоряти далекі краї і країни.

Легенди в камені

Гуляли велети морями й берегами: здобували царства і найгарніших жінок, закладали держави і писали закони бойовими сокирами на каменях і на скелях. Не було їм рівних ані в січах на полі битви, ані в бесідах, ані в любові. Врешті вони стали правити всюди. Були державцями мудрими, справедливими. Будували міста і дороги, збирали скарби і знання. І хоча почали говорити різними мовами, прадавній край свій не забували. Таємно мали у Верховині вони над собою одного короля-віщуна, який із небесного світу голоси чув, накази отримував і всім велетам передавав.

Якось навесні знову почули титани далекий поклик трембіти. Полишили вони свої палаци і зібралися у Карпатах. Великий володар прощався з життям і з братами. Перед смертю заповів їм у битвах голів не рубати, людської крові не проливати. І берегти таємницю свого походження. Винесли велети померлого короля на гору, домовину його кам’яну ближче до неба поклали (ця брила, очевидно, і є Писаним Каменем). Сокирами своїми вирубали на ній обереги. Стражниками до неї поставили тутешніх старців. І розійшлися правити світом.

Кажуть, що дотепер десь у Чорногорі сидить у глибокій печері сивий дідо-велетень і вичитує з книги правіку те, що було і що буде далі. Читає провидець і чекає, доки комусь відкриється хід у те місце, щоб прийшов обранець і змінив його коло роботи.


Легенди в камені

СКАРБНИЦЯ ДОВБУША

Народна пам’ять так опрацювала біографію Олекси Довбуша, що кожен більший камінь у Карпатах уже має сліди легендарного опришка. А скільки таємних схованок із довбушевими скарбами порозкидано горами, лічити — не перелічити. Що й роблять окремі галицькі краєзнавці. «Не раз бував на Писаному Камені Олекса Довбуш, — пише Михайло Городенко в книжці «Чарівний край Черемоша й Прута». — Розказують, що якось він закопав тут величезні скарби. Щоб ніхто, крім нього, до них не добувся, відколов він у Чорногорі на Попі Івані величезну брилу, на плечах приніс її і привалив нею золото, срібло та самоцвіти. Та й хто би ще, крім Довбуша, міг таку брилу принести, як її навіть і тисяча чоловік з місця не зрушать? Тим більше, що з Чорногори треба цілий день іти.

Щоб не втратив камінь первісної краси, обтесав його гладко Довбуш своєю громовою барткою, а під ним викопав собі печеру-зимарку, де перебув не одну зимову нічку. А як сходили з гір сніги, подавався ватажок на сусідню гору Ігрець, де збиралися на полонині лісові легіні. Всі опришки ще здалеку радісно перекликались і палили з пістолів та кресів. Ділились пережитим за час розлуки з осені, славили полеглих побратимів і влаштовували веселі забави-ігри до свого нового збору. Тому й вважають, що висока гора праворуч від автотраси з Косова на Верховину на Буковецькому перевалі дістала назву Ігрець».


Легенди в камені

ДАВНЄ КАПИЩЕ

Висловлюються також припущення, що на вершині Писаного Каменю було давнє святилище. Ознаками язичницького капища вважають дев’ять круглих виїмокчаш, які вирубані в камені (такі ж є на Сокільських скелях у Косівському районі). На внутрішніх стінках окремих заглибин збереглися виразні сліди видовбування якимось гострим предметом. Дно деяких із них має ознаки випаленого каменю. Поміж «чашами» і довкола них є символічні наскельні малюнки петрогліфи. Їх більше тридцяти. По-різному трактують походження і значення цих малюнків. Дехто вважає їх витвором природи — ерозією каменю під дією сонця, води і вітру. Інші впевнені, що Писаний Камінь був культовим місцем. А письмена на ньому свідчать про те, що тут дрімає джерело могутньої древньої сили. 


Редакція дякує за допомогу у підготовці матеріалу Надії КОЛОДЕЗНЕВІЙ та Володимиру ЧМИХУНУ.

текст: Наталія КУШНІРЕНКО фото: Мирослав КУШНІРЕНКО.

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання