Радуйся, Царице Поділля...

 Радуйся, Царице Поділля...

Радуйся, Царице Поділля...

Є на Західній Україні сакральне місце, що за своїм релігійним та історичним значенням — поряд з Києво-Печерською та Почаївською лаврами — вважається провідним християнським центром. Давня (виникла в XIII-XIV сторіччі) парафіяльна церква Пресвятої Трійці, величний Собор Зарваницької Матері Божої, Святотроїцький монастир з вишуканим дерев'яним храмом, висока дзвіниця та декілька каплиць знаходяться у невеличкому подільському селі на Тернопільщині — Зарваниці. Святе місце не буває безлюдним.

Радуйся, Царице Поділля...Поселення,«засноване» Богоматір’ю

За народними переказами, назву населеного пункту пов’язують власне з появою чудотворного образу. Ще у ХІІІ столітті у цей мальовничий куток Тернопільщини доля привела монаха, який тікав зі спустошеного татарами Києва. Шлях був довгим і нелегким. Втративши останні сили, чернець заснув у лісі. Уві сні йому з’явилась прекрасна жінка, а коли ж прокинувся, то побачив джерело, а над ним — ікону Божої Матері з маленьким Ісусом на руках. Місце, де монаха «зарвав», тобто, похилив сон, назвали Зарваницею.

Згодом монах збудував капличку, у якій поставив образ Божої Матері. Почувши про чудесну з’яву Богородиці, сюди почали приходити і поселятися люди. За легендою, довідався про неї і теребовлянсь­кий князь Василько, який був хворий. Прибувши за порадою монаха до Зарваниці, князь помолився перед іконою й одужав. На знак вдячності він збудував у селі церкву та подарував великий дзвін. Тоді ж був заснований монастир.

А перша письмова згадка про саме село датується 1458 роком. Збереглися також документальні свідчення про існування Зарваницького мурованого замку, який знаходився на присілку Полісюки. Його руїни можна побачити ще й сьогодні.

У XVII сторіччі село кілька разів спустошували турки і татари. Згоріли не тільки селянські оселі, а й церква і монастир. Однак ікону Божої Матері вдалося врятувати. У другій половині XVIII століття власник села граф Мйончинський спорудив вчетверте з часів заснування села храм Пресвятої Трійці. Його будували з каміння, взятого зі зруйнованого татарами замку в Полісюках. Сюди урочисто було перенесено ікону Матері Божої та ще один чудотворний образ — Розп’ятого Спасителя. Львівський митрополит Атаназій Шептицький привіз до Зарваниці маленьку золоту корону, яку поклав на образ Христа.

А у 1867 році Папа Римський Пій ІХ надав іконі Зарваницької Богоматері відпустового статусу. Тобто та людина, яка прийшла їй поклонитися, може отримати особливу ласку від Бога. Біля джерела, над яким стояла знаменита ікона, у 1894 році селяни вимурували каплицю.Радуйся, Царице Поділля...

Незнищенна святиня

Великої шкоди Зарваниці завдали війни. Під час Першої світової, в 1916 році, знову було спалено частину села і монастир. Але через шість років митрополит Андрей Шептицький дав кошти на відбудову Святотроїцького храму.

Церква і монастир зазнали наруги і за радянських часів: спалили дерев’яну монастирську церкву, знищили й монастир, у храмі зробили склад. Капличку над чудотворним джерелом за наказом влади підірвали вибухівкою, а саме джерело обгородили колючим дротом і влаштували тут смітник. Але вода щоразу пробивалася на поверхню...

Історія зі знищенням святого місця повторювалася багато разів. Але воно кожного разу відроджувалося. Так сталося й з початком незалежності України. Відбудована капличка біля джерела, відремонтована церква Непорочного Серця Марії, а біля неї споруджена велика нова каплиця та хресна дорога — стежка з 14-ма хрестами, що піднімається вгору. На пожертвування віруючих України й діаспори зведено величний Собор Зарваницької Матері Божої, надбрамну церкву Благовіщення, чотириярусну дзвіницю та співоче поле — майданчик на 50 тисяч глядачів.

Радуйся, Царице Поділля...Пройти дорогою Христа

За два дні перед Паскою, у Страсну п’ятницю, в Зарваниці дорослі й діти приходять на театралізоване дійство «Хресна дорога». Уже кілька років підряд семінаристи Тернопільської вищої духовної семінарії ім. Йосифа Сліпого разом із молодіжними християнськими організаціями «Українська Молодь Христові» та «Обнова» відтворюють на імпровізованій сцені останні години життя Ісуса. «Здається, що справді на моїх очах, прибивають актора до хреста», — говорить про щиру й переконливу гру акторів-аматорів Тетяна Острикова, прочанка з Києва.

Після цього дійства бажаючі самі або разом зі священиками, зі свічками в руках піднімаються символічною хресною дорогою, роблячи через кожні кілька метрів невеличкі зупинки. Таких зупинок — 14. І кожна символізує якийсь епізод біблійної хресної дороги Ісуса.

До речі, пройти символічну хресну дорогу у Зарваниці можна не тільки перед Великоднем, а в будь-який час, коли прибувають прочани і хочуть відбути цей ритуал. Особливо вражаюче вона виглядає вночі, коли посеред темного лісу розливається вогняна річка свічок, яка піднімається все вище і вище. А відлуння молитов та релігійних пісень чути на все село.

А ще у передвеликодню п’ятницю у чотирьох зарваницьких храмах виставляють плащаниці із зображенням мертвого тіла Ісуса Христа. Священики разом з віруючими три рази обходять церкву з плащаницею. Попереду ідуть двоє хлопчиків або чоловіків і б’ють у дерев’яні калатала, бо у цей день ні в якому разі не можна дзвонити. Плащаницю заносять у храм і кладуть у символічний гріб. До цієї так званої могили Христа люди ще від церковних дверей ідуть навколішках, показуючи тим самим покору і пошану Богові за те, що він помер, взявши на себе гріхи людства.

Окроплені зарваницькою водою

У неділю вранці, на Великдень, священики візьмуть плащаницю із гробу, і так само обійшовши три рази церкву, але вже зі співами «Христос воскрес!», покладуть її на престолі у храмі.

Проте ці радісні співи можна почути ще в другій половині суботи. Саме тоді починається посвячення пасок. Навколо храмів стоять довгі черги тих, хто хоче ще перед Великоднем поставити в хаті пишного кошика з посвяченими смаколиками.

А вже на саме свято Воскресіння зранку збирається велика кількість народу у зарваницьких церквах, щоби долучитися до великодньої атмосфери любові, радості і миру. З усіх усюд приїжджають почесні гості: єпископи, священики, державні та громадські діячі, представники мистецьких кіл.

І ще довго після посвячення пасок разом із піснями, які прославляють Воскресіння Господнє, лине над Зарваницею «Радуйся, Царице України й Поділля, Зарваницька Мати Божа».

Автор дякує священикам: Володимиру Топоровському та Дмитру-Петру Квичу за допомогу в роботі над матеріалом

текст: Галина ПЛУГАТОР.

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання