Актор знає, як перехитрити рибу

 

Актор знає, як перехитрити рибу

Сергій Романюк — Народний артист України, ведучий передачі «Гіннес Шок», відомий нам за кінострічками «Гетьманські клейноди», «Мамай», «Молитва за гетьмана Мазепу», серіалами «День народження Буржуя», «Лялька» та багатьма іншими — у вільний від роботи час азартно рибалить. Живе актор в Івано-Франківську. З вудками, спінінгами та іншим спорядженням за найменшої можливості виривається до Бурштинського моря або на Дністер. Але, оскільки має багато пропозицій від київських телевізійників та кінематографістів, часто і довго буває в столиці. А як же рибалка? Хобі його не відпускає. Артист освоює київські водойми і вудить столичну рибу. Попутно дивує місцевих асів-рибалок.

Актор знає, як перехитрити рибу— Траплялося бачити влітку, навесні, як ідете з вокзалу додому — з рюкзачком, вудками... А взимку у такому вигляді ніколи вас не зустрічала. Зима позаду. Як минув цей рибальський сезон?

— О, ні. Зимова рибалка не для мене. Категорично не для мене. Я за гороскопом — Рак. А раки — істоти раціональні, врівноважені, люблять чистоту, тепло... Вилізе з нірки — жучка впіймає, і знову заховається. А взимку він спить, сил набирає. В психологічному сенсі це дуже схоже на мене. Я живу влітку, весною, восени. Тоді я сповнений енергії і хочу її віддавати. Взимку ж, якби міг, то й не виходив би з дому. Сидів би в «норі», дружині по господарці допомагав, гачки в'язав. А от навесні!

— Що — навесні?

— Я вам похвалюся. Минулої весни, працюючи над програмою «Гіннес-Шок», два тижні був у Києві. А мав удома дві вудки. І ось одного разу поїхав на Дніпро, розвідати, де можна ловити на вудку карася, линка — ну, що там уже буде. Приїхав я до одного озерця поблизу станції метро «Славутич». Побачив там двох хлопців-риболовців. Заговорив до них, до речі, українською. І, уявіть, вони мені українською відповіли. Виявилися корінними киянами. Кажуть, тут можна ловити карасів по пів кілограма, кілограму. А я як це почув — бігом додому. Варю мастирку, беру вудочку, і ще того ж дня ловлю трьох карасів по 600-700 грам. І все. Для мене більше нічого не існувало — тільки думки про рибалку...

— А що воно таке — ота мастирка?

— Наживка для риби, звичайно. А вона має бути смачною, приготовленою з душею...

— Секрет приготування і рецепт, ясна річ, не відкриєте.

— Чого ж ні. Я там всім рибалкам розказував.

— І нам можна?

— ...Головне у приготуванні мастирки, як і в усякій кулінарній справі, — не поставитися до цього формально. Коли варите, то підходити до казанка, помішувати, доглядати, як за малим дитям. Отже, купую хороший свіжий половинчастий жовтий горох. Вибирати треба добре, щоб не був гіркий. Звечора склянку цього гороху засипаю у чавунок. Заливаю водою, щоб накрила горох на півтора сантиметри. Залишаю на ніч, 4-5 годин. Він набухає. Знаєте, що метро в Києві починає працювати о п'ятій. То я встаю в третій ночі. Починаю варити мастирку на слабенькому вогні. Варю, варю, а сам собі по хаті ходжу — психологічно готуюся до рибалки, налаштовую себе. Бо ж я ду-у-же хочу впіймати рибу. До речі, так актор готується до ролі... Мовчки, так би мовити, медитує... А горох тим часом вариться. І як бачу, що майже розварився, не відціджуючи воду, розминаю його дерев'яним товкачиком. А чавунок при цьому ще стоїть на вогні. Тоді досипаю манку і перемішую, аж поки не стане важко крутити ложкою. Трішки підсолюю, трішки підцукровую. Ну, і все. В той час, як переодягаюся, збираюся, моя мастирка стоїть в чавунку на вікні ще десь пів годинки. В чому й «красота» чавунка — він довго тримає тепло, а тим часом в суміші відбувається дифузія, взаємопроникнення... Коли воно усе вистигне, беру біленьку, чистеньку ганчірочку (не целофан!), змочую її у соляний розчин, викручую і у вологу викладаю мою мастирочку. А ще краще покласти у пластмасове відерко, таке, як оце морозиво продають... З собою на рибалку беру ще мед — квітковий.

Актор знає, як перехитрити рибу— Досить. Бо вже хочеться їсти вашу «мастирочку».

— Отож бо. ...Значить, приходжу я на озеро зі своєю вудкою. А це ж Київ — маса рибалок. Приходжу: «Доброго ранку, доброго ранку...». Питаю: «Можна, хлопці, біля вас?». Кажуть: «Сідайте, але нічого не клює...». Я їм: «Та не може бути». Сідаю, ставлю біля себе відеречко, мащу руки медом, мастирку гарно розминаю і знову кладу у відро. Тричі поплював на гачок (обов'язково тричі!). Роблю з мастирки кульки і кидаю точно у те місце, де буду ловити рибу. Закидаю вудку. Запалюю сигаретку. Нема п'ять хвилин, нема десять. А потім дивлюсь — оце стояв поплавець, а оце уже ліг.

— Клюнула?!

— Є карась... Так я за одну рибалку ловив — а мені, як кажуть, блефувати нема чого — шість-сім кілограмів карася.

— Народ дивувався?

— Та що й казати! Питали, на що ловлю. Відповідаю: «На мастирку». «На базарі купили?». Кажу: «Сам варив». А вони нюхають... Пахне ж горохом, медом — самим їсти можна...

— Цієї весни на те озеро знову підете?

— Піду. А я вам ще розкажу, як я в цьому озері влітку коропа ловив. Там до мене ніхто на нього не закидав. Вважали, впіймати не реально. Так от, мав у Києві влітку декілька знімальних днів і знову поїхав на те ж місце. Побачив, що з води вискакує короп. Масивний — на око видно, кілограмів п'ять. То я узяв у колеги спінінг, зробив таку оснастку, як робив для рибалки у нас на Дністрі: пружинка і від неї два повідочки. Пружинку набив вареним пшоном, яке обваляли у смажених, мелених, відсіяних від лушпиння соняшникових зернятах. Вставив два гачечки з пінопластовими кульками і закинув у озеро. Хвилин 15 почекав — і почув перший дзвінок. Дзень-дзен, а котушка ж-ж-ж — пішла... Я відразу зрозумів, що це — короп. Ніхто інший! А він — в траву. Я пів години тримав його. Думав, вийде короп. А він не вийшов. Я потягнув сильніше, а риба розігнула гачок...

— Зірвався?!

— Але це нічого. У мене вже засвербіли руки. Бо ж зрозумів: короп тут бере таки! Бігом знову заряджаю спінінг. Минає хвилин десять... Дзенькає. Разок, другий. Я знаю, що так, потихеньку, бере саме короп. А потім різко рве. Тільки він потягнув, я раз — підсік і кажу йому: «Тепер ти у мене не втечеш!». Він туди — я сюди, він на себе — я на себе. А рибалки дивляться — не можуть зрозуміти, у чому справа. Бо це корописько іде! Вода між лататтям розходиться... Я підвів рибу під берег. Але у мене нема підсака. І ні в кого нема. Бо хто ж сподівався? То я його того коропа водив під берегом туди-сюди до-о-вго. Цілу сигарету скурив. Коли витягнув, він уже ледве дихав, лягав на бік. Я у кросівках, як був, зайшов у воду: однією рукою тримаю спінінг, а другою і ногами — на берег його, і в траву... Рибалки посходилися — дивуються. А молоді навіть фотографувалися (тепер же ж є мобілки з фотоапаратами). Важила рибина 4 кг 800 г. Це просто красота!

— Самі з'їли, чи з кимсь розділили трапезу?

— Їли з друзями. І з тим київським актором — Миколою Бакланом, — що позичив мені спінінг.

Рибалку під Києвом ви, очевидно, відкрили для себе недавно. А зазвичай ловили рибу на Прикарпатті — ближче до дому. Є різниця?

— Рибалка під Києвом, як кажуть, естетська. Поруч цивілізація, місця облаштовані, поруч — пиво продають, ну, і так далі. А у нас, на Дністрі, це заняття жорсткіше. Часом треба вміти і виживати. Бо ти сам на сам із сильною рікою. В негоду ніде заховатися. Але Дністер надзвичайно красивий, рибний. Тільки б не травили ту рибу хімікатами. Адже колись тут воду можна було пити просто з річки.

Актор знає, як перехитрити рибу— А що б ви сказали початківцеві-рибалці, що таке важливе пояснили б, порадили, навчили?

— Вчитися тут особливо нема чого. Треба відчувати. Маю я одного київського знайомого режисера. Молодого, талановитого. А в рибалці йому не щастить. То я обіцяв його взяти із собою то того озера, що я розповідав. Були ми з ним уже на київському базарі «Рибалка», сам йому вибрав вудочки, зробив оснасточки. І пояснюю, що робити все треба делікатно (не грубі оснастки), з любов'ю, аби було красиво. Як збираєшся на рибалку, чи розбираєш вудки, то все має відбуватися з душею. Рибу, яку ловиш, теж поважаєш. Рибалка — по суті двобій з суперником. Хто кого. У нас, правда, нема таких рибин, як були у Хемінгуея. (Пам'ятаєте його «Старого і море»?). І справа тут не в силі, звичайно. Зате в хитрості, мудрості...

— Рибалка ви, судячи з усього, затятий і винахідливий. Маєте навіть власну рибальську філософію. І кулінарна жилка у вас є. Ви б не «здали» нам на закінчення розмови якийсь рибний рецепт — тобто страви для людей, а не для риби?

— Дуже люблю котлети з ляща. У цієї риби добре відділяються кості від м'яса. До того ж його волокниста структура дуже підходить до цієї страви, а жировий прошарок робить її особливо смачною. З коропа не так смачно. А карась для котлет взагалі не годиться. Отже, чистимо ляща, по хребту розрізаємо шкірку. Легенько її здираємо. Тоді виделкою зіскрібаємо м'ясо з костей. Якщо маленькі залишаться — не страшно. Двічі перемелюємо на м'ясорубці. Додаємо яйце-два, ледь — муки, для запаху — часничку, дрібку перцю, багато цибулі. Щоб котлети вийшли соковиті, моя дружина на 20 хвилин ставить фарш під морозилку. Котлети треба трохи обваляти в борошні і смажити на добрій олії. Виходять вони зі шкірочкою і такі ароматні!

текст: Вероніка ЗАНИК

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання