«Чи приймете нас з вертепом звеселити вас?»

«Чи приймете нас з вертепом звеселити вас?»

«Чи приймете нас з вертепом звеселити вас?» «Щось колядники з вертепом не йдуть: Невже оминуть наш дім? Що ж то за свято буде?» — даремно бідкалася тітка Рузя, виглядаючи у вікно на заздалегідь відкидану від снігу стежку до нашого дому. Бідкалася даремно, бо це просто їй старенькій не було чутно, як на сусідському подвір'ї дзеленчать дзвоники, а хор молодих голосів потужно веде: «:Над верте-е-е-пом звізда я-а-сна на весь світ засія-а-ала». А за якийсь час гурт перебраних із віфлиємською «звіздою» вже стояв у нас в сінях. Внесли в дім дерев'яний макет стаєнки з худібкою, ляльковими новонародженим Ісусом, Дівою Марією, Йосипом.

 Пастухи, знявши овечі шапки, вклонялися ґаздам. Високі, з морозу рум'янощокі Ангели зачіпали за одвірок крильми. Пейсатий Жид наготував саквояжик, аби швиденько спакувати ковбасу чи ще який смаколик — дарунок за добру колядку. А Чорт все поривався пропхатися до хати та, якщо не потягти якусь дрібницю, то бодай штрикнути під бік молоду ґаздиню:

Це вертеп. Або яселка, або бетлегем (від Віфлиєму), або батлейка (в білорусів), або шопка (в поляків), або віклеїмул (в румунів): Традиція вертепного дійства була поширена по всій християнській Європі. Зараз, очевидно, збереглася не всюди. Але в Українських Карпатах — це обов'язковий елемент Різдва. Втім, не лише в гірських селах, а й у великих містах Прикарпаття колядники-вертепники тішать народ, створюють святковий настрій, прославляючи Бога, а одночасно заробляючи копійчину.

Початково це народне театралізоване дійство мало суто сакральний характер. У храмах розігрували містерії, п'єси релігійного змісту. У такий спосіб священнослужителі розповідали пастві біблійну історію про те, як в печері (вертепі), де тримали худобу, Діва Марія народила Христа, як до новонародженого з дарунками прийшли царі-волхви, як цар Іудеї Ірод звелів знайти Дитя Боже і знищити:

Згодом серйозна драма вийшла за межі церковних мурів і перетворилася в народний театр. З'явилися нові персонажі — Чорт, Жид, Циган, Дідо, Баба. Вертепники вже не лише переповідали біблійну історію, прославляли Господа колядами, а й сміялися, жартували. Власне у вертепі — макеті стайні чи церковці — розігрувалася лялькова вистава. Але потім було не церковне дійство з участю переодягнених колядників. Вільне, веселе. Зараз на Прикарпатті чи Закарпатті побачити театралізовану сакральну містерію, мабуть, уже неможливо. А от народне дійство — зрідка з ляльками, а переважно з участю переодягнених людей — зовсім не рідкісне. У різних регіонах, селах воно виглядає по-різному. Окрім того, вертеп включають до свого святкового репертуару професійні театри. До прикладу, таку виставу обов'язково щороку показує своїм маленьким глядачам Івано-Франківський ляльковий театр ім. Марійки Підгірянки. У нашому журналі ми використали фотографії ляльок, зроблених художником цього театру Миколою Даньком.

Ангели:

« Ми йдемо з країв неближніх

і зайшли до сеї хижі,

бо хочемо показати

в Віфлиємі Божу Матір.

— Вона Сина породила,

в ясла в сіно положила,

воли мирно румигають,

Дитя паров зігрівають...

Пастушки (з пастирем):

— ...Ми вночі при стаді спали

і не чули, і не знали,

що коїться в небесах

і тих земних сторонах.

— Аж раптом серед ночі

протираєм сонні очі

й чуєм співи ангелів.

Спів величний, спів веселий.

— Всі ми скоро повставали,

ще й з собою дари взяли,

до вертепу поспішили,

щоб побачить дитя миле.

Тріє царі:

— Ідемо вітати новонароджене дитятко і несемо йому ладан, миро і золото.

— Ідемо у Вифлеєм, у прекрасне місто,

там дитятко народила Марія Пречиста.

— Ми не знаємо дорогу, та ясна звізда нам показує шлях до народженого Царя.

Ірод:

— Я, Ірод, з далекого Риму,

ходжу, шукаю маленьку дитину

і стратити її мушу;

аж ні — то віддам чорту душу.

Смерть:

— Ти царь Ирод? Ти не боїшся ні Бога, ні людей, ні смерти? Дивися, яка я клонцата, зубата, пулата, носата, головата. Лиши пусте говорити, та ходи зі мнов.

Чорт:

— Та я собі чорт, чорт,

та я собі гордий.

Лиш тільки мені є хиби,

що я собі чорний...

..Де я появлюся,

там мене вітають.

Дівчата за мною

перстеньки метають.

(показує на дівчину)

Видиш, як она позирає,

яке она красне личко має.

Біжу єй обняти!

Жид з жидівкою:

— Звідки, жиде?

— З Варшавки.

— Шо там несеш?

— Цімбальки...

Пустіть мене, добри люде,

бо я маю жінку.

Як я буду ту скакати,

витрясе печінку.

Ой, вай, витрясе печінку!

«Чи приймете нас з вертепом звеселити вас?»

У публікації використані тексти із збірника Івана Хланти «Закарпатський вертеп».

Вероніка ЗАНИК.

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання