Трембіта — стихаючий голос полонин

Трембіта — стихаючий голос полонин.

Що таке трембіта? Річ ясна, ви знаєте, що таке трембіта. Як приїдете на територію Прикарпаття або Закарпаття, то, ймовірно, наштовхнетесь на однойменні ресторан, кафе або турбазу. Та й зустрічали, мабуть, неодноразово зображення цього інструмента на емблемах, в логотипах — як символ, асоціативний образ гуцулії. А ще, коли б відвідали якийсь фольклорний чи ніби фольклорний фестиваль гуцулів, бойків і т.п., то й неодмінно почули б. У нас на Прикарпатті особливо люблять зустрічати трембітами високих гостей зі столиці.

А от почути звучання інструмента в органічному для нього середовищі — в його рідних горах, на полонині — навряд чи пощастить. Запитайте тих, хто рік у рік мандрує карпатськими горбами, чи бачили вони там живого трембітара або майстра, що вміє зробити трембіту. Можете і не питати. Не бачили. В бесіді з косівчанином музикантом-духовиком, патріархом прикарпатських фольклорних колективів паном Іваном Зеленчуком підтвердилися наші сумні припущення: аби полічити українських майстрів-трембітарів, вистачить пальців на одній руці. І роблять вони трембіти не для місцевих пастухів та народних музик, а переважно для концертних колективів, професійних музикантів, часто — за кордон.

Трембіта — стихаючий голос полонин

Здається, ще трохи — і про первісне призначення інструмента знати-муть лише науковці етномузикознавці. А сотні років тому ця «безотвірна труба, виготовлена поздовжнім розколюванням з модрини чи ялини» (як повідомляє довідкова література) виконувала роль нинішнього телефона. Звук трембіти, — кажуть нам музичні довідники, — чутно на 10 км. Фактично ж він лине з полонини на полонину, з гори на гору, з вершини донизу у карпатське село: Вмер хтось — лунає трембіта тужливо, певною мелодією сповіщає родичів, близьких, односельців (а житла їх розкидані на великій площі, не те, що у «компакт-них» мешканців рівнин) про біду. Інакше звучать полонинські мелодії. Коли пастухи гнали овець на випас у верхи, то давали знати про це тією ж трембітою і збирали худобу в отару. Трембітали на Різдво і музики-колядники. Мабуть, так зображали горяни глас Ангела Господнього, який сповіщав про народження Христа. Щоправда, ніколи не лунали трембіти з нагоди народження людини, весілля. Голос їх буває сумний, урочистий, але аж ніяк не веселий.

Кореспондентові журналу пощастило почути звучання інструмента там, де він лунає найкраще — в Карпатах. Все той же пан Іван Зеленчук погодився на роль провідника і показав дорогу до хати відомого майстра музичних інструментів — старого гуцула Михайла Тафійчука. Мешкає той ген за Буковецьким перевалом, у Верховинському районі в селі Буковець. Зрештою, шлях до цієї хати знають, наприклад, колеги естрадної зірки Руслани Лижичко. «Я для Руслани вже вісім трембіт зробив», — поміж іншим прохопився пан Тафійчук.

Трембіта — стихаючий голос полонин

Цьому чоловікові за сімдесят. Він не належить до тих гуцулів, що за шкаликом паленки понарозказують купу байок з побрехеньками. Просимо розповісти якусь легенду про трембіту. А майстер у відповідь: «Я не від того. Я вмію робити інструменти і грати на них. Легенди — то ваша, журналістів, справа». Та все ж переказав слова «старих людей»: наче найкраще лунає трембіта з дерева-громовиці. Тобто зі стовбура смереки, в яку вдарила блискавка. І майстер не міг не випробувати давній рецепт. «У нас отут на горбі, недалеко від хати, якраз бив грім у дерево. Зробив я з нього трембіту — одну, другу, ну, і таку зробив, просту: Неправду кажуть», — махає рукою пан Тафійчук.

Видно, не схильний майстер набивати собі ціну. Мовляв, нічого складного у виготовленні інструменту нема. Але як починає розповідати, виявляється, не так усе просто. Отже, зі стовбура смереки витесують довгу палицю — трембіта може сягати чотири метри. «Спершу патик мусит сохнути. Треба, аби хоть рік постояв». Далі палицю розрізають повздовж і видов-бують — «вишкіблюють шкіблем» — в обидвох половинках рівчак. «Трембіта дзвенит дужче, коли має тонкі стінки. Правда, тогди її вломити легше», — розповідає пан Михайло. Тепер для зручності транспортування музикантам роблять розкладні трембіти. «Але вони гірше звучать», — вклинюється в розмову музикант-духовик пан Іван Зеленчук.

Трембіта — стихаючий голос полонин

«Аби половинки трем-біти трималиси між собов, їх стуляют докупи і обкручуют берестов», — безоглядно розкриває всю технологію майстер. Найважче, каже він, знайти доб-ру березу з гладкою корою. Не стару і не надто молоду. «Се як з дівков — і застарої не хочу, і замолода зле: Зара вам покажу», — і музикант виносить з хати на подвір'я трембіту. Дає журналістові в руки. Інструмент, як на таку довжину (під три метри), дуже легкий. На прохання заграти майстер дещо знічується. Мовляв, старий він, давно не грав, ще й трембіта не змочена. Виявляється, перш ніж грати, в отвір інструмента заливають: Ні, не воду, а горілку або гаряче молоко. Попри «непідготовленість», пан Тафійчук прикладає трембіту до губ. В повітрі повисає «гикаючий» голос полонинської мелодії. Справді, є дуже явна аналогія з голосом людини, що гукає в гірську далеч. Згадується фраза досвідченої працівниці однієї філармонії: «Тепер молоді хлопці так не вміють грати, як то би мало бути. А то й узагалі «трембітають» під фонограму.»

Тим часом гуцул розповідає, як грають «мерло?ї» — біля тіла померлого. Стають на подвір'ї біля хати, під стіною — збоку, де голова покійного. Грають, наче це померлий видихає душу. Мерлої майстер заграти не захотів. В селі подумають, що, не дай Бог, хто вмер. Отже, тут ще розуміють голос цього інструмента. Не дивно, бо ціла родина Тафійчуків — мешканців Буківця — музиканти. Батько Михайло з трьома синами безліч разів їздив на найкращі фольклорні фестивалі, концерти, має студійні записи, зроблені в Польщі. Там Тафійчуків знають і шанують. До речі, і на інструментах цього майстра грають не лише в Україні. А подивишся на просту хату, невеличку майстерню — і не подумаєш такого.

Трембіта — стихаючий голос полонин

На закінчення спілкування журналістка попросила гуцула заспівати якоїсь коломийки про трембіту. «Не будьте омпні (не гнівайтесь — авт.) — за трембіту не знаю: За дівок знаю», — жартує старий. А у відповідь напросилось: за дівок — кожний знає, а за трембіту — оце Ви та ще пару людей на цілі українські Карпати.

 Вероніка Заник.

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання